Один з дописувачів газети "Кур’єр Станиславівський" у квітні 1911 р. здійснив прогулянку нічним містом і поділився враженнями. "Якось уночі я не міг заснути. Врешті знудився лежанням і перевертанням з боку на бік, встав, убрався і вийшов пройтися. Тихо було і холодно, година третя ранку. Вийшов на площу Франца-Йозефа (нині Вічевий Майдан – авт.). Тут теж тиша, місто як вимерло. Але з боку вулиці Бельведерської долинає гучна музика, а при світлі ліхтаря я прочитав афішу, що поблизу виступає улюблена – тільки невідомо ким – дамська капела. Пішов далі по вулиці Казимирівській (нині вул. Мазепи – авт.). Там знову з вікон першого поверху падали яскраві смуги світла, звучала гучна музика і надривала голос якась шансоністка. Йшла весела забава, а на афіші писалося, що це "тінґель" (ресторан з відкритою сценою – авт.). Йду далі, а у вікні будинку по вул. Собєського (нині вул. Січових Стрільців – авт.) біля пошти побачив афішу, що рекламувала виступ кабаре. Хто ж ті багатії, що вчащають до цих сумнівних закладів? Бачив там юнаків, про яких говорять, що їхнім друзям не раз доводилось за них платити, а прачка отримує від них частину належної оплати лише тоді, коли використовує такі голосні аргументи, що аж сусіди чують. Бачив жонатих чоловіків, які розважаються під звуки музики і спів шансоністок і насолоджуються смаком різних напоїв, а їхні дружини і діти пішли спати, з’ївши дуже скромну вечерю…"
Епіцентром нічного життя Станиславова були вулиці Бельведерська і Зосина Воля. В серпні 1901 р. жителі вулиці Бельведерської через газету звернулися до інспектора поліції, благаючи вплинути на власників кав’ярень, адже гучна музика і п’яні крики там лунали до сьомої ранку. Більше того, касирки та інший персонал у них інколи теж був напідпитку. Що ж до Зосиної Волі, то навіть питати у перехожих, де знаходилась ця вулиця, вважалось непристойним. В романі "Ось іде людина" Александр Ґранах описує свій візит на Зосину Волю в 1910 р. "Однієї ночі я, хвилюючись, пішов на вулицю Зосина Воля. Будинки розпусти стояли один біля одного. Там був гармидер, хаос, ринок живого товару. Старші чоловіки, гімназисти, солдати поодинці і гуртами сновигали сюди-туди. Усі скрадалися, немов злодії. Спочатку кожен ішов мовби байдуже, потім раптом, змішуючись з натовпом, пірнав в один із борделів".
На розі вулиць Собєського і Зосиної Волі (нині ріг вулиць Січових Стрільців і Коновальця) знаходилась кав’ярня "Віденська", яка працювала цілу ніч. Як бачимо з реклами в "Кур’єрі Станиславівському" від 8 серпня 1909 р., нову кав’ярню власники представляли як заклад, облаштований з найбільшим комфортом "на великоміський спосіб". На вулиці Зосина Воля знаходилася ще одна цілодобова кав’ярня, яка в народі мала оригінальну назву – "Під золотим колінцем". Важко сказати, чому до закладу намертво приліпилось це ім’я – може, через танцювальні "колінця" танцівниць, які розважали нічну публіку? В кав’ярні "Під золотим колінцем" було прийнято завершувати вечір. Хоч заклад не належав до надто респектабельних, там можна було побачити вельми поважну публіку. Спраглі до розваг мешканці міста ввечері йшли до театру, потім на вечерю в ресторан Гаубенштока, далі "на абрикосовий лікер" до цукерні Кровіцького, потім на чорну каву в "Едісон" і нарешті пили чай у кав’ярні "Під золотим колінцем".
На розі вулиць Собєського і Зосиної Волі знаходилась цілодобова кав`ярня. Поштівка з колекції В. Шулепіна.
Судячи з повідомлень преси, цей заклад полюбляли військові. В серпні 1912 р. "Кур’єр Станиславівський" повідомляв про відправку війська на маневри. "В останню ніч перед відходом війська на маневри ресторани і кав’ярні різко змінюють свій вигляд. Близько години дев’ятої маса офіцерів усюди, о десятій вже менше, в одинадцятій дуже мало, а о дванадцятій навіть у кав’ярні "Під золотим колінцем", де грає дамська капела, не знайдеш уже жодної шаблі, жодної зірки, ані жодного чорного, жовтого чи зеленого комірця. Армія спить, бо завтра о п’ятій годині ранку – на маневри…"
В перших роках ХХ ст. скандально відомою була й "Віденська винарня" пані Ґустави Вебінґер по вул. Сапєжинській (нині вул. Незалежності). Цілу ніч у закладі лунала гучна музика, п’яні крики, не рідкістю були й бійки з биттям посуду і вікон. Як повідомляла преса, лише в грудні 1902 р. вікна у закладі побили тричі. Гості винарні нерідко випрягали коней з фіакрів і заводили їх до закладу.
Одним словом, Станиславів уночі не нудьгував. І як же любителям розваг вдавалося виспатись?
Олена БУЧИК