п'ятниця, 28 квітня

Станиславівські оголошення: як місцеві німці Великдень святкували

Мабуть, дехто здивується, дізнавшись, що колись у нашому місті видавалася німецькомовна газета. Ініціатором її випуску був Теодор Цьоклер – духовний лідер місцевої німецької громади. Газета “Євангельський общинний листок” почала виходити в 1904 р. і містила багато цікавої інформації про життя станиславівських німців, зокрема й про святкування Великодня.
Княгинин-Колонія. Вулиця Цьоклера Княгинин-Колонія. Вулиця Цьоклера

Перші німці в Станиславові з’явилися ще у 1784 р., а в 1860-х роках вони почали більш масово осідати в місті. Це було пов’язано з будівництвом колії Львів – Чернівці й необхідністю залучити багато кваліфікованих робітників. Залізничні спеціалісти компактно оселилися в районі, окресленому сучасними вулицями Бандери, Височана, Шухевичів та Незалежності. Із прокладенням залізниці Станиславів – Вороненка та будівництвом залізничних майстерень у кінці ХІХ ст. на південному сході від Станиславова виникло нове поселення Княгинин-Колонія.

Євангелістська кірха. Поштівка з колекції О. Гречаника

Зазвичай Великдень у німецькій колонії святкували скромно. Євангелістська кірха гарно прикрашалася до святкової служби, а після неї родина смакувала великодні страви. Але не на них робився наголос. 

Німецькі родини співали пісні, найулюбленішою з яких була "Великдень – подих весни", декламували вірші, присвячені святу, і поезію Шиллера "Пісня про дзвін", у якій прославляється старанна й радісна праця. Як відомо, в протестантів здатність добросовісно працювати вважається однією з найважливіших чеснот.

Як бачимо, газета "Євангельський общинний листок" у квітні 1906 р. теж вітала своїх читачів у віршованій формі:

На зелених гілках листя

Свідчить, що Великдень близько,

Вітер легко повіває,

Воскресіння сповіщає.

Бог у часі незнищенний

Каже: Син Благословенний

З гробу як живий повстав,

Всім спасіння дарував.

Все живе радіє й знає:

День цей тугу проганяє!

Ще більш скромними, але не менш світлими були Великодні свята під час Першої світової війни. Перед наступом російських військ у вересні 1914 р. значна частина місцевих протестантів евакуювалася. Після відходу військ у травні 1915 р. Цьоклер і його одновірці повернулися до Станиславова і зайнялися відновленням громадського і шкільного життя.

Ось як один з дописувачів газети розповідав про Великодні свята в 1915 році : “Навесні 1915 р. ми були в Коломиї й чекали, щоб звільнили Станиславів. Великдень того року ми святкували в нашого друга-столяра, в нього зібралося маленьке товариство наших одновірців. Було чути гуркіт гармат, адже фронт знаходився лише в кількох кілометрах. Але хіба то був сумний Великдень? Коли я тепер про нього згадую, то розумію, що він був світлим. Адже ніколи ще побажання "Хай буде мир з вами!" не мало такого глибокого змісту…"

Ще один дописувач згадує про свято у травні 1916 року: 

"Ми, євангелісти, зібралися в мене, в продірявленому кулями сільському будинку, щоб відсвяткувати Великдень. Досить своєрідно виглядало приміщення, де ми святкували. Посередині стояла скриня, яка мала символізувати олтар. Вона була вкрита білою скатертиною, на ній я намалював хрест і написав слова "Христос воскрес!". На цьому олтарі стояли дві свічки, прикрашені ялиновими гілками, і всю кімнату ми прикрасили свіжим зеленим гіллям, щоб надати їй святкового вигляду. Зібралися ми у Великодню неділю, спочатку співали пісню "Ісус – моя надія", потім молилися. Насамкінець я взяв одне свячене яйце і розділив його на всіх, а було нас чоловік дванадцять. Ми намагалися не падати духом. Усміхнені й з легкою душею, після цієї "гостини" ми повернулися до своєї щоденної праці".

Як повідомляла німецька газета, трохи радіснішим був Великдень у квітні 1918 року:  

"На великодні свята ми мали велику честь прийняти в себе гостей – 35 сестер милосердя з німецького госпіталю. Під керівництвом пані Цьоклер вони оглянули сиротинці, а потім відбувся затишний прийом у пасторському будинку. Сестри здійснили щедру пожертву для наших дітей – 300 упаковок кексів і багато бляшанок з какао, що викликало в малюків шалений захват. З допомогою сестер ми мали можливість влаштувати для вихованців справжній великодній бенкет".

Перша шпальта газети Євангельський общинний листок. Станиславів, листопад 1911 р.

Як бачимо, місцеві німці вміли радіти святу, яким би скромним воно не було. Вони добре розуміли, що свято – це не багато накритий стіл, а стан душі.

КОМЕНТУВАТИ