У Станиславові початку ХХ ст. було прийнято щедро напахчувати навіть листи. Одного разу, у 1901 році, поганий запах від любовних послань ледь не призвів до повного розриву стосунків однієї місцевої пари. А сталося все так.
Закоханий пан, що мешкав у Нижневі під Станиславовом, певний час отримував від своєї дами серця листи, які сильно пахнули карболовою кислотою. Ця речовина тоді широко використовувалась як антисептик і мала дуже різкий неприємний запах. Отримуючи від дівчини нестерпно смердючі послання, пан деякий час мужньо терпів, але врешті-решт не витримав і написав їй гнівного листа. У відповідь отримав цидулку з безліччю докорів, мовляв, дівчина витратила на листи вже другу пляшечку дорогих парфумів.
Джерело загадкового смороду залишалося нерозгаданим, тож закоханий пан вирішив провести спеціальне розслідування. І що ж виявилось?
У дитини місцевого поштаря з’явилася висипка – чи то кір, чи то віспа. Для дезінфекції батьки дитини використовували карболову кислоту, якою пропахло все, навіть листи. Більше того, добрий поштар побоювався, щоб інфекція не передалася комусь з адресатів, тож додатково обприскував пошту смердючою карболкою. Поширення інфекції справді вдалось уникнути. Але хтозна, в скількох пар виникли непорозуміння через різкий запах від любовних листів?
Чи не найбільший вибір парфумів у Станиславові був у крамниці при відомій аптеці "Під якорем" Альфреда Байля, що знаходилась на місці сучасної "Галереї Н" на площі Ринок. Парфумерна крамниця при аптеці відкрилася в 1900 р.
Будинок, в якому колись знаходились аптека і парфумерна крамниця Байля (справа). Фото з колекції Ігоря Роп'яника
Як бачимо з реклами в газеті “Кур’єр Станиславівський” від 4 лютого 1900 р., тут можна було також придбати "жирну пудру". В неї додавали ефірні олії, найчастіше трояндову й мигдальну, звідси й назва засобу, адже до його складу входили жири.
Великим попитом користувалися різноманітні помади, засоби проти поту, для зміцнення волосся, чищення зубів та інша косметика.
В тогочасному Станиславові панувала мода на все японське, тож одними з наймодніших вважалися аромати "Extrait du Japan" ("Японський екстракт") і "Гейша".
В моді були й парфуми з ароматами бузку, яблуні, квітучої конюшини та фіалок. Користувалися популярністю сухі парфуми, які продавали на вагу. До Великодня в аптеках і дроґеріях міста пропонували коробочки у вигляді писанок, в яких зберігалися аромати. Багато дам прикріпляли до пояса маленьку пляшечку з парфумами, щоб освіжати запах протягом дня.
Газета "Кур’єр Станиславівський" в 1907 р. надрукувала цікаву замітку щодо правильного використання парфумів. В ній стверджувалося, що користуватися ними дуже корисно для здоров’я. Зокрема, вони можуть уберегти від застуди, адже до їхнього складу входять натуральні ефірні олії. Тому варто обприскувати парфумами не лише одяг, а й носові хусточки.
Не рекомендувалося користуватися парфумами людям зі слабкими нервами, адже різкі запахи виснажують нервову систему.
Проте були й спритні ділки, які безпідставно перебільшували корисність натуральних ароматів. Так, у 1892 р. реклама повідомляла, що у продаж з Парижа надійшли парфуми, що начебто захищали від… епідемії холери.
В 1911 р. в місті вже були в продажу аромати, отримані не з натуральних ефірних олій, а хімічним шляхом.
Преса повідомила, що парфуми з ароматами квітів, які так полюбляли романтичні панянки, насправді були виготовлені з різних видів смол та інших хімічних речовин. Наприклад, запахи бузку, троянди і гіацинту отримували з терпінеолів – хімічних спиртів.
Сучасні парфуми теж здебільшого складаються зі штучних складників, але все ж мало хто може встояти перед магією улюбленого аромату.
Олена БУЧИК