"Я дуже рада, що на відкриття прийшла молодь. Подружжя Савчуків прожили гідне життя, – розповіла одна з ініціаторів встановлення дошки голова Івано-Франківського товариства репресованих Марія Вацеба. – Мене дуже вразило, з яким болем Катерина говорила про те, що у нас твориться на Сході. Це для неї був неймовірний біль. Прошу не забувати таких людей, бо вони поклали життя служінню Україні і завдяки ним ми маємо незалежну Україну".
Виступив перед громадою і міський голова Руслан Марцінків.
"Тішуся, що в цей день відкриваємо дошку українським патріотам. Велика шана і подяка нашим попередникам, які здобули для нас Україну. Ми дуже часто забуваємо про збереження пам'яті наших звитяжців. Я зрозумів це, коли перед виборами до мене підійшов чоловік і дуже сварив, що у Меморіальному сквері на хрестах немає табличок, хто там похований. Ця дошка – в першу чергу для молоді, яка має пам'ятати велич цих постатей. Ця родина пожертвувала українським військовим дві тисячі доларів. Встановлення цієї дошки – це є справедливість. Пам'ять не є вічна, тому її треба зберегти", – зазначив Марцінків.
Він також додав, що до виходу у світ готується книжка "Івано-Франківськ – місто героїв", у якій будуть зібрані довідки про всіх людей, яким встановлені дошки.
Довідково:
Подружжя Савчук Петро та Катерина – активні учасники українського визвольного руху 40-50 рр. ХХ ст. на Прикарпатті.
Савчук Петро (30.01.1921 – 28.01.2013 рр.) – активний член ОУН-УПА, підрайонний провідник, псевдо "Блакитний", політв'язень сталінських таборів, член Української Гельсінської спілки. Він автор ряду книжок про визвльний рух в Західній Україні.
Йому випало нелегке життя. В липні 1941 року Петро Савчук стає членом ОУН, з вересня 1941 року станичним в селі Глибоке, працює вчителем. У 1942 році переведений у село Дубівці, вчителює, райпровідник ОУН "Кармелюк" призначає Петра Савчука підрайонним провідником. В березні 1944 року призначений суспільно-політичним референтом Галицького повіту, а згодом направлений в окружну суспільно-політичну реферантуру, до якої входили Галицький, Калуський та Долинський повіти.
30 липня 1945 року Петра Савчука заарештували, того ж року засудили на 15 років каторжних робіт плюс 5 років позбавлення в правах і 5 років заслання. Термін ув’язнення відбував на Воркутинських шахтах, а заслання на Далекому Сході. Звільнений в 1956 році й тут же знову засуджений до 5 років заслання в Тюменську область. Після закінчення терміну заслання приїхав у рідний край, але тут діяв закон "Про заборону проживання в Західних областях активістам ОУН – УПА", і йому довелось жити більше двох років без прописки, а звідси – загроза повного арешту. Але завдяки добрим людям вдалось влаштуватися без прописки на роботу слюсарем ШРЗ, де і пропрацював до виходу на пенсію.
Савчук Катерина (13.10.1923 – 15.04.2015 рр.) – активний член ОУН-УПА, надрайонна провідниця, псевдо "Ярослава", політв'язень сталінських таборів, член Української Гельсинської спілки. Катерина Савчук народилася 1923 року в селі Дубівці, було в неї п'ять братів і дві сестри. Закінчила 5 класів школи і ще в шкільні роки вступила в дитячу організацію "Доріст". В 1942 році дівчина йде в літній табір, розташований біля Галича, де вивчає історію України, умовні знаки лісу. Через рік – табір ідеологічного вишколу, засвоєння теорії українського націоналізму і вступ в ОУН.
Згодом Катерину призначили районною провідницею ОУН на Солотвинщині (псевдо "Ярослава"). Катерина ходила по селах, будила народ до боротьби, інформувала про політичне становище на Україні, роздавала підпільну літературу, збирала медикаменти, будувала сховища, піклувалась про поранених повстанців. Переходячи з Глибівки до Журак, Катерина попала у засідку, зв’язану її привезли до Богородчан. Вирок суду – 10 років у виправно-трудових колоніях. Довгий шлях до Воркути, тиф підірвав її здоров’я, тому кволу на шахту не взяли, але інші роботи були не легші – будувала дороги, ледве тримаючи лопату в руках.
В люті морози дівчат гнали на лісоповал. Невдовзі Катерину зачепило падаюче дерево і пошкодило хребет. Згодом брат Микола допоміг їй повернутися з далекого Сибіру. Після звільнення займалась пошуком могил загиблих воїнів УПА, увіковічненням їх пам'яті.
В їхній квартирі за адресою: вул. Довга, 83, м. Івано-Франківськ неодноразово були В'ячеслав Чорновіл, Левко Лук'яненко, Євген Пронюк. Тут 2 березня 1989 року відбулись установчі збори Івано-Франківської філії Української Гельсінської спілки.