Обласний психоневрологічний санаторій у Єзуполі, який ще два роки тому планували закрити, став прихистком для дітей із зони бойових дій. Навесні тут прийняли дітей із Донеччини, а кілька місяців тому – з Сумщини.
У санаторії зараз проживають 12 дітей із Улянівської спеціалізованої школи, що на Сумщині. Улянівку росіяни окупували на початку повномасштабного вторгнення. Дітей зі спеціалізованої школи, які мали батьків, розібрали, а сиріт дивом вдалося евакуювати в Італію.
Після кількох місяців перебування за кордоном у жовтні минулого року вихованців привезли у Єзупіль. Їхнє рідне селище українські воїни вже давно звільнили, але місцеві мешканці чують вибухи, що лунають за кілька кілометрів. Тому заради безпеки діти залишаються на Прикарпатті.
“Напевно, будуть, доки там в них не втихомириться, бо їхній заклад знаходиться недалеко від російського кордону”, – каже директор санаторію Олег Карпець.
Дітки з Улянівки різного віку – від 5 до 14 років. Доглядають за ними місцеві працівники та по одній виховательці з Улянівки, які міняються раз на місяць.
“У мирний час наш санаторій займався лікуванням дітей з енурезом та психоневрологічними проблемами. Дітки, які до нас приїхали, вони по нашому профілю, – розповідає Олег Карпець. – Є дітки з легкою розумовою відсталістю, є дітки з неврозами, є дітки з розладами”.
Вихованців поділили на два навчальні класи за віковими категоріями. Частину уроків проводять дистанційно вчителі з Улянівки, частину ведуть місцеві вихователі.
“У нас в штаті є вихователі, які мають педагогічну освіту, і вони проводять уроки. Програма трошки легша, як у школі. Але діти навчаються, і оцінки їм виставляють”, – пояснює Карпець.
Директор санаторію запевняє, що в Єзуполі діти живуть, як на курорті.
“Годуємо дітей п’ять разів на день, готуємо добре. Вранці сніданок, о 10:30 – другий сніданок, 12:30 – обід, 16:30 – підвечірок 19:30 – вечеря”, – каже директор.
Вихователі стараються всіляко урізноманітнити дозвілля евакуйованих діток. Коли дозволяє погода, організовують пікніки та різноманітні екскурсії – на Духову криницю, у Центр реабілітації тварин у Галичі, ходять на Дністер та у гості до місцевої пожежної команди, де вихованці приміряють одяг рятувальників та фотографуються зі спецтехнікою.
Тут про війну їм нагадують хіба що сирени пожежних машин, які у Єзуполі сповіщають місцевих мешканців про повітряну тривогу.
Перший ремонт за пів століття
Санаторій у Єзуполі розміщений у центрі селища на території колишнього маєтку графа Войцеха Дідушицького, збудованого у XIX столітті. Навколо маєтку графа колись був величезний парк. Зараз на території теж багато насаджень, а з тих часів збереглися два екзотичні дерева – тюльпанове дерево та ґінкго, які садив граф Дідушицьий.
З 1939 року селище окупували “совіти”, розповідає Олег Карпець, та перейменували його на “Жовтень”. Історичну назву “Єзупіль” громада повернула аж у 2003 році.
Графський маєток радянська влада перетворила в адміністративне приміщення райкому компартії, а на території спорудила пам’ятник солдатам Другої світової війни. З 1957 року будівлю віддали під санаторій. Спершу тут лікували дітей з туберкульозом, а в 70-х роках перепрофілювали санаторій у психоневрологічний.
Санаторій донедавна мав власну конюшню. Коней використовували у господарстві та возили на них дітей.
“Зараз нема кому за ними ходити. Фірманів тих, що вміли, – вже нема, а молоді не хочуть. І щоби не мучити тих коней, ми їх продали”, – говорить керівник санаторію.
Олег Карпець очолює санаторій понад 45 років. Каже, що вперше за цей час у санаторії розпочалися капітальні ремонти. Єдине, що вдавалося зробити до того, – це перекрити спальний корпус та оновити його фасад.
“Це як манна з неба нам упала, бо ніколи не було грошей. Ми своїми силами старалися все підтримувати, десь плитку положимо, десь щось побілимо, десь щось підмуруємо. А це вже так професійно майстри зробили, як має бути”, – не стримує захвату Олег Карпець.
Так, минулого року за кошти обласного бюджету у санаторії повністю відремонтували спальний корпус, кухню і харчоблок, облаштували інтерактивну кімнату.
Для закладу придбали всю необхідну техніку: холодильники, пральні та сушильні машини, мікрохвильові печі, меблі та посуд.
Втримали і не закрили
Івано-Франківський обласний дитячий психоневрологічний санаторій в Єзуполі розрахований на 50 дітей. До війни санаторій приймав дітей з області на оздоровлення за направленням сімейних лікарів.
“До 24 лютого ми приймали дітей з нашої області, вони у нас перебували по одному місяцю. Заїхали на місяць, пролікувалися і поїхали додому, приїхали наступні, – розповідає Олег Карпець. – Під час війни ми так само приймаємо дітей, щоправда, діти тепер з тимчасово окупованих територій”.
У березні до психоневрологічного санаторію приїхали 56 дітей з Краматорського центру соціально-психологічної реабілітації. Добиралися на Прикарпаття дві доби.
Як розповідає Олег Карпець, допомогти евакуйованим діткам зголосилося багато людей та благодійних організацій. Привозили одяг, їжу, іграшки, ліки. Благодійна організація “Вектор милосердя” допомогла облаштувати на території невеликий дитячий майданчик, а польський фонд Happy Kids Foundation взявся за ремонт санвузлів у спальному корпусі.
Через два місяці вихованці Краматорського центру соціально-психологічної реабілітації поїхали на відпочинок у Швейцарію.
“Дітки у нас мали все, люди допомагали – годували, вдягали, жили в чистоті. Зараз вони дзвонять і кажуть, що в нас було краще, як в Швейцарії. І ці дітки з Улянівської школи, які були в Італії, сказали, що в нас краще, краще в Єзуполі”, – говорить головна бухгалтерка санаторію Руслана Кудла.
Влітку санаторій відновив прийом дітей з області на лікування та оздоровлення, а восени довелося знову прихистити тимчасово переміщених дітей, але вже з Сумщини.
А ще два роки тому дитячий санаторій в Єзуполі був під загрозою закриття. Як розповідає голова Єзупільської громади Ігор Лукашевич, тоді Івано-Франківська обласна рада, яка є засновником закладу, розглядала два варіанти: або закрити його, або передати на баланс Єзупільської селищної ради, що є непідйомним для місцевого бюджету.
“Добре, що все-таки втримали і не закрили. Але ми пішли на поступки – скоротили персонал”, – каже Ігор Лукашевич.
Скоротити довелося 20 працівників, серед них посади логопеда і психолога, закрили стоматкабінет.
“Ми справляємося і з тим персоналом, але відчутно, що фахівців треба більше. Зараз дітям потрібна психологічна допомога, а штатного психолога нема. Допомагають працівники, які мають психологічну освіту, – пояснює директор санаторію Олег Карпець. – Я маю надію, що після війни десь вгорі зрозуміють, що ці професії нашим дітям потрібні, бо такий у нас профіль”.
За словами селищного голови Ігоря Лукашевича, від початку повномасштабного вторгнення Єзупільська громада прихистила понад тисячу людей з різних куточків України: Херсона, Харкова, Донецька, Запоріжжя, Києва.
Більшість з них вже повернулися додому. Зараз у Єзупільській громаді проживає приблизно дві сотні переселенців.
“Залишилися ті, що не мають куди вертатися”, – констатує Ігор Лукашевич.