Олена витирає сльози – листівка підписана чорнилом, і від першої краплі вже попливли букви в останньому реченні. “Слава Україні!” виведено латинкою. На звороті – хмарочоси Мельбурна. Листівку передали з Австралії для українського солдата на фронт. Олена каже, що покладе її в передачу чоловікові, який майже рік під Кураховим. Жінка відрухово тулить її до грудей, розплакалася, каже, бо людина з іншого кінця світу пише про вдячність воїнам і віру в перемогу України. І що ці слова, які мають зміцнити чоловіка і його побратимів, їй самій розрада: “Це як отримати величезну підтримку і передати її з рук в руки”.
Світ пише листівки
Координаторка проєкту “Листівки на передову” Марічка Лисенко зараз живе у Франківську. “Тимчасово”, – акцентує вона. Волонтерка – із Запоріжжя, в перші дні повномасштабного вторгнення рф з сім’єю приїхала на Прикарпаття. Тоді зупинилася у Татарові на Яремчанщині. Минулого літа родина повернулася додому, а вона залишилася у Франківську.
“Мені сподобалося місто, – каже Марічка. – А ще до великої війни я мріяла хоча би місяць пожити за межами Запоріжжя. Коли мрія отак втілилася – ввечері 24 лютого ми виїхали з дому в нікуди, просто прямо, а там розберемося, – то тепер застерігаю всіх: будь ласка, правильно формулюйте свої бажання”.
Бажання влаштувати підтримку захисникам, очевидно, було сформульоване так, як треба. Волонтерському тандему в проєкті – Марічці і її подрузі Тамарі – (до Франківська і в Запоріжжя) прилітають листівки не тільки з усієї України, а й з інших країн світу. Ініціатива, що стартувала в квітні 2022-го, за рік стала міжнародною. “Наша країна ЗА Україну”, – пишуть з Польщі, Німеччини, Румунії, Чехії, Португалії, Нідерландів, США, Канади, Австралії, Китаю.
Марічка показує листівки, які прийшли днями. “Шановні захисники, – пише канадійка Кріс. – Мені 33 роки. Я керую друкарнею. Надсилаю гроші на підтримку. Будь ласка, будьте обережні”. “Дорогі солдати, ви дуже хоробрі, що захищаєте свою країну ціною життя”, – зазначає Валія у листівці з Китаю. “Ми читаємо новини про Україну щодня. Те, що ви робите, – неймовірно. Ви – герої! Австралія з Україною!” – читаємо у листівці від Зое.
З Австралії приходить найбільше листівок. “Іноді більше, ніж з України”, – каже Марічка. Така підтримка з далекої країни зворушує і дивує. Більшість листівок підписують австралійці, яких нічого не пов’язує з Україною. Можливо, припускає волонтерка, це колективна пам’ять про Другу світову війну, коли японські війська хотіли вторгнутися в Австралію і бомбардували її міста. Відомо про майже сотню повітряних нальотів Японії на Австралію у 1942-43 роках. Перший із них увійшов у світову історію як бомбардування Дарвіна – австралійське місто зустріло напад непідготовленим, були величезні руйнування, загинуло багато людей.
Координатор австралійського проєкту з листівками – Пітер Редді. Хоч Пітер і пенсіонер, але великий активіст, розповідає Марічка Лисенко. З командою створив проукраїнський сайт, регулярно випускає розсилки – розказує про волонтерів, про допомогу українським воїнам, про захисників, які отримали листівки. Перед будинком Пітера – флагшток, на ньому прапори Австралії й України, таке фото чоловік надіслав волонтеркам. “Ми ніколи не бачилися, але спілкуємося як давні знайомі, – ділиться Марічка. – Пітер збирається до нас в Україну, лиш би війна закінчилась”.
Волонтерка говорить, що безумовна довіра і співдія без кордонів – це феномен, який виріс з війни українців. “Можна людину ніколи в житті не бачити, бути знайомими лиш по переписці чи в месенджерах, і при цьому класно з нею працювати. І знати, що завжди можна звернутися та отримати допомогу. Я раніше працювала у Фундації регіональних ініціатив, маю багаторічний досвід громадського активізму, такого єднання і співпраці, як тепер, не було”, – зауважує Марічка Лисенко.
Ідея, що вистрілила
Над ідеєю підтримувати воїнів словом Марічка розмірковувала ще до великої війни. Хотіла, щоби на передову приходили теплі вісточки з тилу. Листуватися з умовним солдатом, звертатися до збірного образу захисника у великих посланнях видавалося складно. Вона шукала інший формат. Коли у музеї АТО в Дніпрі побачила поштову скриньку, в яку різні люди могли кидати листівки для військових, подумала, що це знак. Ось вона втілена, ідея підтримки, треба тільки допрацювати.
Допрацювати допоміг випадок, який Марічка Лисенко вважає невипадковим – подруга познайомила її з землячкою Тамарою Левіт. Посткросерка із Запоріжжя підтримала ідею і долучилася листівками.
У всесвітньому русі посткросингу (рostcrossing), що створений для обміну поштовими листівками між людьми різних континентів і поширюється на більш як 200 держав світу, Тамара Левіт – відома персона. Через неї укладалася міжнародна комунікація з Україною.
“Це величезний пласт теперішньої світової культури. Посткросери – особлива каста. Вони не просто захоплюються листівками як картинками чи можливістю переписуватися. Для них культ оригінально оформити послання – знайти рідкісну марку, додати наліпки, створити колаж. Тобто це ще й про мистецтво”, – пояснює Марічка Лисенко.
У проєкті, який назвали “Листівка на передову”, підприємиця і посткросерка Тамара Левіт взяла на себе друк листівок. Аналітикиня і менеджерка волонтерства Марічка Лисенко зайнялася тим, щоби їх підписувати і передавати захисникам. Вирішили робити картки візуально нейтральними – з пейзажами, натюрмортами, абстракціями, без прив’язки до війни. Але впізнаваними: на звороті додали штемпель проєкту і напис “не для продажу”.
Спочатку тестові партії по 50 штук передали у волонтерські центри Запоріжжя – листівки за лічені дні підписали волонтери і мешканці міста, які туди приходили. Просили ще і ще. “Я тоді подумала: о! це може бути щось величезне, бо дуже швидко злетіло”, – ділиться волонтерка.
У Запоріжжі ідея вистрілила. Листівки розліталися, як гарячі пиріжки, запорізькими кав’ярнями і ресторанами, куди зверталася Марічка. Відвідувачі їх заповнювали, волонтерка збирала і відправляла через колег, друзів і знайомих у бойові підрозділи.
“Більшість людей з радістю погоджувалися підписати, розуміючи, що так підтримують і підбадьорюють захисників. Показують, що, хоч і не вся Україна зараз безпосередньо на лінії фронту, але вся там серцем, – каже волонтерка. – Тому воїнам треба подякувати за захист, донести, що ми з ними, що вони – найкращі, наші супергерої і ми в них безсумнівно віримо!”.
У квітні 2022 року, коли перші сотні “теплих” листівок полетіли на передову, Марічка Лисенко поділилася емоціями у мережі. За наступні пів року ініціативу підхопили друзі і знайомі у Вінниці, Мукачевому, Львові, Києві, Ужгороді, Одесі, Смілі і Варшаві.
З Польщі власне почалася міжнародна історія проєкту. “Все склалося, ніби пісня співалася, – пригадує Марічка. – Знайома, що вчилася у Варшаві, зголосилася взяти листівки на підпис. Того ж дня мені випало в сторіс: “люблю Україну, як шкода, що треба повертатися у Варшаву на навчання”. Стукнулася до авторки – з нею листівочки і поїхали”. Зараз польська частина проєкту працює у Варшаві та Кракові.
Наступний збіг обставин відкрив для українських листівок Німеччину. Про проєкт дізналася і звернулася до Марічки координаторка благодійної організації “Карітас” в Мюнхені. Як виявилося, вона – з Івано-Франківська. Якраз збиралася до Мюнхена на роботу, ще кілька днів була вдома. “Ми зустрілися, познайомилися, і я дала 100 листівок. Потім передавала ще і ще”, – усміхається волонтерка.
Розповідає, як на День Незалежності України з Мюнхена їм із Тамарою прийшов подарунок – фотографії, як на одній із центральних площ міста масово підписують листівки. Було дуже багато української символіки, людей із прапорами – діаспора влаштувала свято, на яке зійшлися містяни. Побажання воїнам писали німецькі українці і німці. Заповнили 200 листівок, шукали організаторів і просили ще. “Мені було дуже радісно, – згадує Марічка Лисенко. – Я розуміла, як радісно буде захисникам бачити, що люди з інших країн підтримують Україну і її армію”.
Оберіг для танчика
Тамарі Левіт на скриньку приходять листівки від посткросерів з різних частин світу. Для солдатів підписані англійською – простими реченнями плюс кілька слів українською. Всі переправляються до Марічки Лисенко – вона їх переглядає перед тим, як надіслати на фронт. Якось волонерка розбирала пошту і у зворушливій листівці, підписаній дитиною, прочитала: “я так боюся, що ви всі помрете”. Мусила відкласти картку.
“Заморочливо все передивлятися, – погоджується вона. – Але ж сенс у тому, щоби листівки підтримували і мотивували”. Тому текст має бути максимально зрозумілим, якщо написаний іноземною мовою. Якось волонтерці з координаторами довелося адаптувати листівки з польської – вони перекладали, роздруковували і прикріпляли листочки українською до кожної картки з тієї партії.
Оригінальний хід запропонували друзі-австралійці. На своєму сайті вони зробили табличку важливих для українських воїнів фраз з перекладом та смисловим поясненням. Кожен, хто хоче заповнити листівку, може скористатися підказками.
“Для мене особисто дуже важливо, що люди не вдаються до зворотів, у яких прослідковується російський слід, типу “за мир у всьому мирі”. Тішить, що пишуть про українську стійкість і українську перемогу”, – додає Марічка.
Час від часу волонтерки отримують відгуки з фронту. Бійці фотографуються з листівками, показують, як чіпляють їх над ліжками в бліндажах, роблять “куточки” в кухнях, прикріплюють до наплічників, кладуть під бронежилети. “Друзі, які воюють, небагатослівні, їхні відгуки, можливо, малоемоційні, але сутєві: ти просто знай, що це дуже цінно, ми підкладаємо листівки собі під броніки, десь ближче до серця, і воюємо з ними”, – переповідає Марічка Лисенко.
Волонтерка зізнається, що мала гарячу суперечку з приводу важливості проєкту. Листівками танки не зупиниш, вдався до начебто залізного аргументу важливий опонент. “У мене немає мети зупиняти війну листівками. Я адекватна людина і розумію, як працює зв’язок передової з тилом, – мало не заводиться дівчина. – Люди, які безпосередньо контактують з бійцями, щоразу розповідають, як світлішають лиця, починають сяяти очі, народжуються усмішки, коли воїни розглядають і читають листівки”.
Віднедавна Марічка має бронебійну історію до теми. Одну з дуже гарячих донецьких позицій захищали п’ять наших танків. На один з них танкісти прикріпили дитячий малюнок, що прийшов із листівками. В боях вцілів саме цей танк – з малюнком на броні. Оберіг для танчика, назвав його хтось з екіпажу. “Щоразу, коли згадую цю історію, мурашки по шкірі”, – демонструє руку волонтерка.
КЛУБНИЙ БУДИНОК У ЦЕНТРІ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА!
«Ярковиця» починає новий проєкт
Не донатами єдиними
Марічка Лисенко акцентує: цінність проєкту “Листівка на передову” також і в тому, що люди в тилу розуміють свою потрібність. “Не кожен може долучатися суттєво, істотною волонтеркою. А ця нескладна дія – підписати листівку, – окрім того, що надсилає величезну енергію підтримки на фронт, залишає такий самий слід у тилу. В плані того, що ми об’єднуємося для перемоги України”, – говорить вона.
“Тому “не донатами єдиними” – моє гасло цього проєкту, – додає активістка. – Це про відому всім нам силу слова і про те, що можна долучитися й бути корисним на війні”.
Долучитися до проєкту “Листівка на передову” можна трьома різними способами. Найпростіший – підписати симпатичну картку і надіслати волонтеркам на абонентські скриньки. Інший: зголоситися на сторінку ініціативи у фейсбуці чи інстаграмі, щоби отримати 50-100 листівок, підписати в спільноті чи на івенті. Третій варіант – стати координатором проєкту. Для цього треба сконтактувати з Марічкою – найкраще через інстаграм.
Також волонтерки запрошують художників, фотографів та дизайнерів надавати свої роботи на титулки листівок. Авторство буде збережене.
“Будемо писати листівки на передову, поки триватиме війна, – каже Марічка Лисенко. – Зараз якось особливо гостро відчувається, що треба продовжувати”.
Усі фото надані волонтерками ініціативи “Листівки на передову”