У 2014-му, з початком окупації Слов’янська, багато місцевих покинули домівки. Згодом, коли місто звільнила українська армія, люди повернулися і Слов’янськ почав оживати.
Про те, що пережило місто, нагадують хіба що сліди обстрілів на стіні багатоповерхівки на центральній вулиці. Більшість із пошкоджених будівель вже відремонтували.
Але справа не тільки в ремонтах. Найбільш переконливим свідченням того, що місто повертається до життя і розвивається, є поява громадських просторів і соціального підприємництва.
Місто керамістів
Слов’янськ відомий своєю керамікою. Поблизу міста є родовище унікальної глини, з якою працюють багато майстрів в Україні. В місті є навіть окремий ринок кераміки.
Раніше тут працював Слов’янський керамічний комбінат, а коли його ліквідували – лишився виробничий потенціал, технології та люди, котрі вміли й любили це робити, розказує голова ради спілки слов’янських керамістів Андрій Міщенко.
“Майстри перейшли на виробництво ширвжитку, в епоху того дефіциту все, що за добу зробила майстерня, розкуповували за пів години, – говорить кераміст. – Пік розвитку припав на 2003–2005 роки. На ринку тоді не було жодного вільного місця, щоб стати десь торгувати, – потрібно було домовлятися з керівниками базару, “кланятися”. Зараз, після військових дій, половина торгових місць зачинена”.
Всього на ринку близько півтори тисячі торгових місць, виробнику належало не більше одного місця, ще близько 20% займали перекупники. Андрій Міщенко пояснює: де однопланова продукція – це виробник, а якщо різноманітний асортимент – перекупник.
До 2008 року в Слов’янську було близько трьох тисяч майстерень, близько 35 тисяч людей займалися цим бізнесом. Перед війною майстерень уже налічувалося до 1500, а після – лишилось всього 400, а то й менше. Зараз галузь потроху відроджується.
“Практично в кожній сім’ї є кераміст або колишній кераміст, – розповідає чоловік. – Якщо порахувати, то з виробників спеціальну освіту має лише декілька людей, інші – колишні вчителі, лікарі, військові та інженери. Їм довелося освоїти це виробництво. Зараз картина сумна, наша задача на сьогодні – знайти нові ринки збуту. Треба розвивати туризм, та у центральних і західних областях багато хто досі вважає, що нас тут розбомбили та щодня стріляють”.
Відкриті до діалогу
В центрі міста розташувалася затишна кав’ярня “ПростоКава”. Вона особлива – тут є невеликий шоу-рум різних дрібниць ручної роботи, а сам заклад – приклад соціального підприємництва. Адміністраторка закладу Алла Мініна розказує про будні “ПростоКави”.
“Кав’ярню відкрили за кошти гранту, вже потім у розвиток вкладали свої гроші, – розповідає Алла. – Тут, у великому залі, проходять конференції, дитячі та дорослі дні народження, навіть весілля. В нас є проектор, екран, робимо покази фільмів та мультиків. А нещодавно в нас був вечір танго, прийшло багато літніх людей. Вони так відривалися, ну краще, ніж молодь! До нас просто прийшла наша постійна відвідувачка та каже: ми танцюємо деінде, можна, ми у вас потанцюємо? Звісно, ми погодились, так чудово було, атмосферно!”
У другому, меншому, залі відвідувачі п’ють каву, чай, смузі чи лимонад. В залі облаштували куток хенд-мейд виробів. З ідеї цього шоу-руму і виникла кав’ярня: засновниці постійно робили прикраси та іграшки і захотіли їх продавати і в тому ж приміщенні зробити маленьку кав’ярню.
“У нас дуже багато творчих людей, які в’яжуть, шиють, ліплять з глини та валяють з вовни, загалом – створюють чудові речі. Та вони ніяк не продаються, оскільки зробити – це одне, а продати – зовсім інше. І майстри почали приносити свої вироби нам. Спочатку це були якісь дрібнички, потім уже і взуття, подушки, магніти, кошики для кошенят. Ми додаємо свою націнку та продаємо ці речі, з майстрів грошей за розміщення не беремо”, – каже Алла.
Крім того, що у закладі часто відбуваються майстер-класи, де можна навчитися розписувати імбирні пряники та інше, підлітків заохочують приносити в кав’ярню власні вироби та на їх продажі заробляти перші гроші.
Також засновники намагаються популяризувати читання серед молоді – поряд зі столами, на полицях, багато книг, їх можна читати за кавою. А ще у “ПростоКаві” можна купити “підвішену каву”, тобто заплатити за напій, який потім запропонують комусь безкоштовно.
“Ви знаєте, наше місто найкраще, – переконана Алла, – бо воно постійно розвивається. Після війни було мало людей і ті, хто залишився, замкнулись у собі. Вони не виходили на вулиці, не спілкувались між собою. Тепер повернулася молодь, людей більше, вони стали відкритіші, відбудовують парк, відкрили громадські простори. Постійно відбуваються різні заходи, а ми стараємося брати участь у всіх та завжди відкриті до діалогу”.
Жукевич Ірина
Поїздка до Слов’янська відбулася у рамках проєкту “Зміцнюємо громади, об’єднуючи Україну”, що організовує Івано-Франківська обласна організація “Молода Просвіта” за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).