Перший добровольчий хірургічний шпиталь був створений в Івано-Франківську в березні у відповідь на потребу допомоги пораненим. Проєкт об’єднав медиків з різних регіонів України та з Європи. Всі працюють на перемогу у війні з російськими окупантами.
Спеціалісти з військової травми
“Бахіли обов’язково!” – строга медсестра за стійкою адміністратора. Поки взуваюся, підходить лікар, забирає аналізи пацієнтів. У холі клініки за око чіпляє картина на стилізованому мольберті – натюрморт з Венерою і квітами. “Довоєнна концепція дизайну, – перехоплює погляд медсестра. – Ми його зберігаємо”. Поруч з мольбертом – операційна стійка та стелажі з ліками.
Перший добровольчий хірургічний шпиталь – це два відділення: терапевтичне у Франківську та хірургічне у селищі Лисець. Лисецьке відділення створене на базі колишнього центру естетичної медицини. Пластична хірургія поступилася бойовій травмі – тепер в центрі оперують цивільних і військових із зони бойових дій. Лікарі, медсестри та інший персонал працюють на волонтерських засадах.
Сьогодні операція вже завершена. Лікарська – на другому поверсі. На першому – операційний блок, маніпуляційна і палати. У коридорі під руками пацієнтів – милиці та ходунці. Стіни на обох поверхах – у пейзажах і абстракціях.
Доктор Роман Паздніков – ортопед-травматолог, кандидат наук. За його плечима 21 рік у харківському Інституті патології хребта та суглобів імені Ситенка – у відділі невідкладної травматології та відновлювальної хірургії. Через російське вторгнення та обстріли Харкова інститут призупинив роботу, спеціалісти роз’їхалися. Роман зголосився у Добровольчий шпиталь одним із перших. Знаний хірург свого профілю, він оперує патології плечового та колінного суглобів, може проводити відкриті та артроскопічні операції, виконує ендопротезування та операції з металоостеосинтезу, коли переломи лікують без накладання гіпсу.
Лікар розповідає, що в умовах війни на перший план вийшли саме операції з металоостеосинтезу. Пацієнти у шпиталі – переважно зі складними переломами.
“Військова травма – це мінно-вибухові ушкодження, кульові поранення, переломи в завалах. Вони трощать кістки: буває не два-три, а до 10 уламків. Збираємо їх і фіксуємо спеціальними металевими конструкціями та імплантами, наприклад, гвинтами і пластинами. Загоєння ран теж проходить складніше – маємо досить тривалий етап, коли організм намагається відокремити пошкоджені тканини. Ми й раніше стикалися з бойовою травмою – осколкові поранення і розтрощені переломи оперували з 2014 року. Зараз маємо потік”, – пояснює спеціаліст.
Хірург-ортопед радіє, що у відділенні вже з наступного тижня буде працювати артроскопічна стійка. “Це набір інструментів, який дозволяє виконувати операції внутрішньосуглобово”, – розтлумачує лікар. За допомогою відеокамер, моніторів та спецтехніки можна мінімізувати втручання. В такий спосіб оперують пошкоджений меніск, розрив хрестоподібної зв’язки колінного суглобу, звичний вивих та пошкодження манжети плеча – досить поширені патології у військових, які супроводжуються болем і обмеженням рухів.
“Завдяки міжнародним організаціям ми вже завершуємо доукомплектовувати стійку і розпочинаємо операції. Пацієнтам із захворюваннями та травмами плечового і колінного суглобів, переломами будь-яких локалізацій зможемо нашою командою надавати допомогу на найвищому рівні”, – каже Роман Паздніков.
Команда Лисецького хірургічного відділення спеціалізується на ортопедії і травматології. “Ми не знали, якою буде специфіка госпіталю. Спочатку в колективі були чотири хірурги, чотири травматологи, кардіологи. За два місяці побачили, що більшість звернень – військова травма. Тому зараз основна бригада – це чотири травматологи плюс хірург загального профілю, оскільки трапляються поєднані випадки”, – описує структуру відділення Роман Паздніков.
Наразі хірургам бракує медсестер. “Операційних медсестер і в мирний час вільних не знайти, а зараз тим більше. Кваліфікація тих, хто зголошується, не завжди дозволяє їм включатися в роботу. Тому до нас приїхали на допомогу чеські медики”, – додає лікар.
Чеська місія
“Панк гуманітаріан екшн” – представляються і підморгують волонтери з Чехії. Восьмеро медиків вже тиждень працюють у Першому добровольчому хірургічному шпиталі та в Лисецькій лікарні. У ЦРЛ виходжують поранених цивільних із зони бойових дій на Луганщині.
Лідер групи волонтерів – парамедик з Праги Віт Самек. Чекає на колег у дворі клініки, де на стільчиках в тіні під деревами відпочивають пацієнти. “Краса”, – киває на лисецькі поля та гори на обрії. У себе на батьківщині Віт – відома персона. Був ведучим медичного ток-шоу на одному з каналів чеського ТБ, розповідав про обстеження і показував на собі, як їх роблять. “Гастроскопія?” – готовий хоч зараз повторити медик.
Перше, що зробив Віт, коли приїхав, – купив і одягнув футболку з написом “Все буде Україна”.
Чехи прибули в Лисець своїми машинами. Як і тутешні лікарі, живуть, де працюють, – у госпіталі: парамедик, анестезіолог, три реанімаційні медсестри, палатна медсестра і двоє санітарів. Розказують, що відгукнулися на потребу в спеціалістах, про яку в соцмережах написав ініціатор створення Першого добровольчого хірургічного шпиталю, керівник проєкту Станіслав Онищук.
Фейсбук рулить, каже Віт: пост поширила і виступила посередницею у волонтерській місії медичка-українка, яка працює в Чехії. “Я не знаю цю жінку, але я прочитав допис і сказав, що хочу їхати на допомогу. Запитав у мережі, хто має намір приєднатися, і ось ми тут”, – розповідає Віт Самек.
Його товариші додають, що приїзд на Франківщину – це їхнє персональне рішення, приватна допомога. Частина медиків узяли відпустки на своїх роботах, частина змістили зміни, щоби мати вільний тиждень. Багато хто і раніше в різний спосіб допомагав Україні: хтось збирав і передавав гуманітарку, хтось підтримував біженців.
“Знаємо, що ця війна незаконно почата росією. Не любимо Путіна. Пам’ятаємо придушення Празької весни 1968 року. Розуміємо, що Україна сьогодні є щитом цілої Європи. Тому вважаємо, що це також і наша війна”, – говорить від імені групи Віт Самек.
Вирушаючи волонтерити, вони були готові на все: екшн то екшн. В підсумку задоволені, що вдалося бути корисними: працювали за фахом, обмінялися досвідом. Реанімаційна медсестра Барбара, яка має понад 10 років практики у медзакладах Праги, вражена якісною роботою травматологів і анестезіологів: “Такий самий рівень, як у Чехії і загалом у Європі”.
“Вирішили, що приїдемо знову, можливо, з іншими людьми. Будемо допомагати постійно – допоки Україна переможе у війні росію”, – каже Віт Самек.
“Ми вже домовилися, що колеги з Чехії працюватимуть у нас на більш-менш регулярній основі – одні їдуть, інші приїздять, як на ротації”, – приєднується до бесіди Станіслав Онищук.
Коли репутація важлива
Ідея медичної волонтерської ініціативи у Станіслава Онищука, директора приватної клініки БРАСС, з’явилася в перші дні війни. І колектив підтримав.
“Розмірковували, як бути максимально корисними. Фінансовий складник одразу відсунули на якийсь там надцятий план – заробляти будемо після перемоги. Подивилися: є база, є операційна, є ліжка, то давайте організуємо хірургію. Після заклику до лікарів-волонтерів зголосилося багато спеціалістів, які переїхали у Франківськ з Харкова, Херсона, Маріуполя, Києва. Топові хірурги України були готові оперувати на волонтерських засадах. Частина залишилася працювати на постійній основі після того, як ми визначилися зі структурою шпиталю. Медикам забезпечили проживання і харчування. Зібрали медикаменти, інструменти, обладнання. Частину необхідного позичили у комунальних закладах, частину надали волонтерські штаби Франківська. Пізніше ми почали виходити на міжнародні донорські організації і фонди, де можуть забезпечити високоточну техніку для операцій”, – розповідає керівник проєкту.
Станіслав підкреслює, що завдяки міжнародній підтримці допомога у шпиталі для пацієнтів є безкоштовною – і для військових, і для цивільних.
“Зараз найбільше потребуємо спеціальних конструкцій для фіксації кісток. Звертаємося до іноземних партнерів, які бачать і знають нашу роботу, – і тоді вже адресно, під пацієнта, отримуємо”, – описує взаємодію Станіслав.
Про такі надходження та допомогу загалом звітують на сторінці шпиталю в соцмережах. Один з останніх звітів – передача частини гуманітарного вантажу від чеських волонтерів у Лисецьку ЦРЛ. “Колеги привезли перев’язочний матеріал, медикаменти, підгузники, одноразові халати. Половину ми дали на Лисецьку лікарню, – демонструє фото Онищук і додає: – Репутація – важлива”.
Коли постала потреба медичної евакуації поранених з Луганської області, шпиталь виступив посередником між Лисецькою лікарнею і Радою переселенців Луганщини. До процесу, який вдалося організувати, долучилася також місцева адміністрація і мешканці громади. “Тут нас зустрічають по-людяному”, – відгукнувся при зустрічі зі Станіславом Онищуком голова Ради переселенців.
По-людяному – головний принцип Добровольчого шпиталю.
“Наша клініка маленька – 12 місць. Я думав, що порівняно з хірургічними стаціонарами на сотню хворих це може бути мінус. Зараз, спілкуючись із пацієнтами, переконуюся, що плюс. Травмовані війною люди прагнуть тиші, спокою і безпеки. Їм потрібна камерна атмосфера – невелике товариство, де всі бачать одне одного і знаються з лікарями, чуйне ставлення. Умовно кажучи, сімейне коло на час лікування. Такі умови дають фізичне відновлення і стабілізацію психіки. А краса, втілена у мистецтві, емоційно повертає до життя”, – каже лікар.
В кожній з палат є картини – з тих часів, коли в клініку приходили вирішувати косметичні проблеми. Їх можуть зняти, але пацієнти просять залишити.
Станіслав Онищук розповідає, що зараз займається пошуком адресного фінансування. “Війна може бути довгою, відтак буде потреба у тривалій роботі хірургічного відділення. Людям потрібно платити за тривалу працю – в кожного є сім’я, потреби. Зрештою, є компослуги: третій місяць операцій – і витрати стають відчутні”, – каже він.
Велику частину витрат закривають завдяки міжнародній підтримці. “З перших днів війни є порозуміння з організацією “Médecins Sans Frontières, Лікарі без кордонів”, – зазначає керівник шпиталю. – Системна робота – це про них. Постійно надають медикаменти. Зараз, коли проблеми з пальним, заправляють машини. Ми возимо, наприклад, наших пацієнтів на щеплення від правця. Також MSF закриває оренду приміщення у Франківську для терапевтичного відділення – і це дуже важливо”.
Терапія без вихідних
Терапевтичне відділення Добровольчого хірургічного шпиталю – в центрі Франківська, на Січових Стрільців, 28, другий поверх офісного центру. Черга до рецепції рухається швидко. Але постійно підходять нові люди – порожніх стільців у коридорі немає.
На прийомі терапевт Богдан Рудковський і сімейний лікар Гусейн Азізогли Макаррам. З кабінету виходить молода мама з дитиною – у 8-місячного малюка ГРВІ. Мамі видають ліки – жарознижувальне і від кашлю. Огляд безкоштовний, медикаменти також. Лікар Гусейн продовжує прийом – консультує по телефону. За сумісництвом він кардіолог, серце – його основна спеціалізація.
“Приймаємо переселенців. Допомагаємо, як можемо, сім днів на тиждень. Я сам з Рубіжного, втратив там усе, – розказує Гусейн Азізогли. – Коли з сім’єю приїхав до Франківська, зголосився, що хочу віддавати свою працю потерпілим від війни співвітчизникам”.
У Добровольчому шпиталі волонтерять також дружина і дочка Гусейна. Лікар додає, що його родина власною працею хоче віддячити франківцям за допомогу.
“Як людина і як громадянин України, я вражений прийомом і підтримкою переселенців у Франківську. Захоплююся людьми міста. Разом ми переможемо!” – зворушений лікар.
Терапевтичне відділення працює без вихідних. Щодня сюди звертаються по кілька десятків переселенців.
“Стресова ситуація, коли люди під обстрілами тижнями сиділи у вогких підвалах без їжі і води, а потім мусили максимально швидко виїздити, скупчення і міграція, плюс сезонне весняне загострення хронічних захворювань – все разом дало сплеск хвороб. Маємо гастрити, дуоденіти, панкреатити. Багато пацієнтів із ускладненими бронхітами та пневмоніями. Плюс кишкові інфекції”, – описує специфіку роботи лікар Богдан Рудковський.
На прийом приходить чимало людей у віці – з гіпертонічною хворобою та кардіологічними патологіями. Скаржаться на панічні атаки. Загальний стан погіршує гостра тривожність. До таких хворих викликають психолога. Спеціалістка працює у терапевтичному відділі на постійній основі – надає рекомендації чи допомогу на місці дорослим і дітям, також видає ліки.
“На початку ще було багато малої хірургії, – пригадує Богдан. – Прибували люди з Ізюма, Бучі, Ірпеня з пораненнями під час евакуації. Наші хірурги і травматологи робили обробку ран, перев’язки, надавали антибіотики, протизапальні”. Тепер травматологи тільки чергують у терапії на випадок звернення пацієнтів із переломами абощо.
На межі війни
Богдан Рудковський зауважує, що хворі прибувають хвилями, синхронно з тим, як територією України переміщуються бойові дії: “Була хвиля, коли їхали Київ і Харків, потім почали приїздити люди з Краматорська, Маріуполя, Запоріжжя і Херсона. Зараз ми бачимо Миколаївщину і Одещину”.
Лікар також переселенець, з Маріуполя. Працював у гуманітарній місії “Карітасу” на окупованих та згодом звільнених територіях Донеччини і Луганщини під час восьми років попередньої війни, так званого АТО-ООС. З досвіду знає, що на нас чекає гострий період гуманітарної кризи, коли медична допомога – серед першочергових потреб людей. “Спочатку шелтер – знайти дах над головою, потім їжа й вода, тоді медицина, а далі вже гігієна і психологічна підтримка. І тільки потім соціалізація – пошук соцдопомоги та роботи”, – наводить типовий алгоритм адаптації до війни волонтер. За його словами, тепер є активний попит на медицину, а це значить, що переселенці у Франківську вже більш-менш адаптувалися.
Богдан зауважує: важливо, що велика кількість лікарів і медперсоналу у Першому добровольчому хірургічному шпиталі – люди, які приїхали з зони окупації чи бойових дій. Вони є частиною середовища своїх пацієнтів – мають спільний досвід, знають, з чим у випадку хвороб можна зіткнутися та як краще спілкуватися.
Це важливо, бо Богдан Рудковський стикався з випадками тиску на переселенців у Франківську.
“Тут є такі моменти, які мені не до вподоби. Наприклад, мовне питання. Чую від місцевих: якщо ви будете розмовляти російською, то сюди прийде Путін. Серйозно? Хіба ми не розуміємо, що Путін напав не тому, що хотів звільнити російськомовне населення, а тому, що хоче знищити Україну та українців – усіх нас. Всі українські міста, які отримали статус героїв, – російськомовні. Міста, які досі опираються окупантам, – російськомовні. Більшість постраждалих від війни пацієнтів у нашому госпіталі – російськомовні. Я теж можу бути російськомовний”, – переходить з перфектної української лікар.
Він вважає неприйнятним, що переселенців можуть пресувати за те, що вони не говорять українською. “Можуть полякати, мовляв, на язику не отримаєте послуг, не треба вам таким надавати допомогу”, – пригадує поодинокі випадки.
Пояснює, що з медичної точки зору люди в гострому стресі – безпорадні, вони не можуть реагувати на виклики, не можуть перелаштуватися. Тому міжнародні організації, що приїздять допомагати в зону війни, завжди привозять перекладачів і працюють на тій мові, якою говорять люди – в Україні конкретно і українською, і російською.
“Не враховувати це і насаджувати людям, які втратили житло, майно, статус, а дехто й рідних, що вони ще й не такі українці, – це поглиблювати психологічну травму. Через це, можливо, люди і мають якусь агресію. Тиснути на людину в стресі – це значить ламати її ще більше. Стандарти гуманітарної місії передбачають, що людям у стресі потрібно допомагати в будь-якому разі. Найперше слід надати допомогу, а потім уже на рівні соціалізації переходити до ідеологічних питань. Тому нам усім ще треба багато працювати”, – зазначає Богдан Рудковський.
Окрім лікарської, Богдан продовжує працювати в гуманітарній сфері. Він – серед координаторів цього напрямку допомоги у Добровольчому хірургічному шпиталі. Розповідає, що їх підтримують організації з Польщі, Італії, Чехії. Гуманітарну співпрацю реалізують через місцеву громадську організацію “Спрямована дія”: “Сортуємо їжу, медикаменти, гігієну і передаємо на Харків, Миколаїв, Одесу, Дніпро, Запоріжжя. Раніше ділилися з Сумщиною, Чернігівщиною, Київщиною. І надалі будемо підтримувати тих, хто залишається на межі війни”.
Станіслав Онищук додає, що команда Добровольчого хірургічного шпиталю готова ділитися також і досвідом.
“Ми перші в Україні у гострій фазі війни створили волонтерський госпіталь нового формату – для військових і для цивільних водночас. Готові ділитися знаннями з медичними закладами, які хочуть втілити подібні ініціативи в інших регіонах, – звертається до колег керівник шпиталю. – Є чимало нюансів, юридичних та організаційних, які ми проходили потом і кров’ю, а могли б спростити складний шлях. Зараз вже знаємо, як це зробити. Будемо раді, якщо наш проєкт масштабується – щоби поширювалася добра справа. Що більше буде таких ініціатив, то скоріше Україна переможе”.
Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів».