Під керівництвом режисера Володимира Підцерковного Івано-Франківський обласний театр ляльок став мистецьким явищем національного і європейського рівня. Це не комплімент і не перебільшення: про це свідчать численні перемоги на українських і міжнародних фестивалях, нагороди і відзнаки. А головне – любов глядачів. Повага професійної спільноти. Як слушно зауважив один із акторів театру, Володимир Підцерковний – "справжній мистецький лідер, художник з тонким смаком та світовідчуттям, яких одиниці". Його звільнення – серйозний удар по театру. Услід за режисером збираються піти талановиті молоді актори.
КУРС розмовляє з Володимиром Підцерковним про причини відставки, про те, що відбувається в театрі і що буде далі.
Заручники букви закону
– Пане Володимире, ваше звільнення пов’язане із запровадженням контрактів для акторів театру? Ви не погодилися підписувати контракт?
Не погодився із порушеннями, з якими відбулося переведення всього колективу нашого театру на контрактну основу.
Це ситуація не персонально Підцерковного, і зачіпає вона не тільки Івано-Франківський театр ляльок. Проблема – на рівні України, породжена "славетним" законом № 955-VIII. Задум був такий, щоби укладати п’ятирічні контракти з керівниками театрів. Директорів і раніше брали на контракти, але законодавчо це не обумовлювали. Як раптом у другому читанні в прикінцеві положення закону потрапила поправка: директори театрів укладають контракти з артистичним персоналом на термін від одного до трьох років. Ця норма фактично дала директорам по відношенню до акторів надзвичайні повноваження.
Спохопилися, коли вже законодавці проголосували. Профспілки, творчі спілки почали всюди звертатися, але президент підписав закон і норми вступили в дію. Незважаючи на те, що є подання до Конституційного Суду від профспілки працівників культури України та Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Йдеться про неконституційність поправки, бо вона фактично означає обмеження прав людини за ознаками професійної діяльності. Чому контракти поширили лише на акторів театрів? Відповіді немає. Конституційний Суд узяв справу до розгляду, поки він її розглядатиме і винесе рішення, може пройти рік і більше, а закон уже треба виконувати.
– Дедлайн переведення артистів на контракт – у лютому цього року?
Деякі театри перейшли на контракти ще на початку сезону, восени минулого року. Останній термін переходу – 23 лютого 2017 року. Вирішували по-різному: на трирічний контракт з усіма акторами, до прикладу, перейшли Львівський театр "І люди, і ляльки" та Волинський театр ляльок. У Тернополі ж термін контрактів визначали за професійною градацією – тим артистам, які тільки прийшли в театр, запропонували контракти на рік, а майстрам, які пропрацювали по 10-15 років і мають заслуги та досягнення, – трирічний.
– Як відбулося в Івано-Франківському театрі ляльок?
У нас все вийшло під останній день, бо директор театру Роман Братковський також проходив конкурс і був затверджений на посаді у листопаді минулого року. Наказ про перехід на контракти з’явився у грудні і був, на мою думку, незаконним. Був вибудуваний так, що переходити на контракт мали не тільки творчі працівники, а весь без винятку колектив театру, а в мотиваційній частині наказу – жодного слова про вищезгаданий закон № 955-VIII. Усім безальтернативно запропонували річні контракти "у зв’язку зі змінами істотних умов праці". Івано-Франківський театр ляльок – це 70 людей, вони всі, плече в плече, разом працюють на одну справу. В колективі почалося обговорення, дискусії, хтось із наказом погодився, хтось, у тому числі я, піддав сумніву його юридичну коректність.
На початку січня відбулися збори колективу, де я, зокрема, у своєму виступі висловив готовність перейти на контракт за умови приведення наказу у відповідність до вимог закону. За цим почалися дивні речі. З’явилася нова редакція наказу за тим же номером і тією ж грудневою датою, у котрій "гібридно" поєдналися і посилання на закон, і апеляція до "умов праці".
Як на мене, після цього мали би пройти зустрічі дирекції з кожним працівником, бо все ж таки укладалися індивідуальні контракти. Хоч суттєво нічого не змінювалося – посада, зарплата, умови роботи, розклад залишилися тими ж самими. На будь-які питання чи звернення з приводу контрактів директор відповідав: "Ідіть до юриста". Все перекладалося на юриста і завкадрами. Людей змушували писати заяви – "прошу перевести мене…" Це також порушення – сам законодавчий акт є підставою переведення на контракт. Усе це тягнулося два місяці, кілька разів збирали збори колективу. Хтось підписав, хтось не хотів до останнього. Мені так само запропонували контракт на рік.
– Чи пояснювала дирекція, чому зупинилася на контрактах мінімального терміну для всіх, без градації – фахової, посадової?
Невідомо. Немає аргументів і логічного пояснення. Не хочу нікому давати характеристики, щоби це не виглядало особистим конфліктом головного режисера з директором. Для мене питання в іншому. Так, як я бачу переведення, то контракти могли би стати для акторів додатковим професійним стимулом. Для когось максимальний термін контракту був би заохоченням – моральним і матеріальним, оскільки враховує фаховий рівень. Для когось мінімальний контракт був би "дзвіночком" – сигналом про те, що треба докласти зусиль, додатково попрацювати, показати себе.
Я не відмовлявся підписувати контракт. Але вирішив, що з моїм досвідом і тим, що зроблено за майже 14 років, – а створена трупа, підібрані актори, зроблені постановки, театр має визнання і авторитет, – я можу порозмовляти з директором на цю тему. Намагався кілька разів вийти на діалог, але безуспішно.
У день дедлайну, 23 лютого, мене через канцелярію викликали до директора. Як виявилося – на засідання комісії, яка за наказом мала засвідчити мою відмову від підписання контракту. Комісія складалася з юриста, завкадрами і бухгалтера. Я сказав, що, зважаючи на досвід і професійну гідність, плюс закон дає мені таке право, бачу доцільним укласти контракт на три роки. На максимальний термін. До речі, контракт директора, який щаблем вище головного режисера, – на п’ять років. Дирекція на таке не погодилася. Вони склали акт, що я відмовляюся від контракту, і до вечора вже був наказ про моє звільнення.
Гра без майбутнього
– У наказі про ваше звільнення, натомість, зазначена якась формальна причина.
Пункт 9 ст. 36 Кодексу законів про працю. І я вирішив не гнутися. Мені, знаєте, якось уже не солідно. Коли мені не вдалося директора переконати переглянути терміни і умови контрактів та привести все у відповідність до закону, я свідомо пішов на загострення – щоби створити прецедент, щоби це не стало якоюсь черговою "гіркою пігулкою", яку всіх змушують ковтнути. Мене вже важко залякати – мені 60 років, і я знаю, що буду відчувати відповідальність за те, що сидів і мовчав.
Розумієте, поруч – актори, молоді люди. Мене турбує доля цих молодих людей. Акторів у театрі вирощують, вони самі по собі не стаються. Навіть якщо приходить мегаталановитий самородок. Актора виховує сцена – професія, практика. Як скоро це станеться, залежить від багатьох факторів – від природних даних, від сприйняття світу, від ролей, які пропонують. Бо ролі акторам дають "на виріст", так би мовити. Говорю про творчу кухню, щоби пояснити: виходячи з цього, логічно було би пропонувати акторам контракти як мінімум на півтора року. Щоби їх термін не завершувався на піку сезону, як ми маємо тепер.
Театр живе так: влітку – кінець сезону, у вересні – початок наступного. Зараз же актора не можна прийняти без конкурсу, процедура триває від місяця і більше. Річний контракт не дає впевненості завершити навіть наступний сезон. От у нас зараз є хороші артисти, вони хочуть стабільності, в них діти маленькі, вони сім’ї будують. Підписали контракт на рік, і мені в приватній розмові декотрі кажуть, що вже шукають роботу. Шукають роботу навіть поза мистецтвом, таку, яка би дала стабільність бодай на два наступні роки. Можна зрозуміти: люди схвильовані. Немає впевненості у майбутньому, плюс директор наділений необмеженими правами: контракт завершився – «до побачення».
– Ви хочете сказати, що контракт на рік – це тиск на актора, на працівника?
Завуальований тиск. Як прохання попрацювати за когось і згадка мимохіть: дивися, нам підписувати контракт. Людина не може добре працювати під тиском. Актор під тиском не може працювати взагалі. Бо він творить "в майбутнє". Вистава не лишається в картині, вона є унікальним феноменом одного разу. Цей один єдиний раз актори виклалися, відкланялися, отримали оплески – і пішли далі, до наступної вистави. Вона вже буде іншою. Тому фото, відео не передають "живої" гри. І кожен актор, який зробив роль, вже "в майбутньому" – вже чекає своєї наступної ролі. Така специфіка фаху. Це постійний розвиток і підтримка режисера. А тут при тиску актори ламаються. Ці талановиті люди – вони крихкі, на це треба зважати. Атмосфера в театрі задає тон їхній роботі. Атмосфера стала тяжкою, тиск пригнічує. Не хочеться, щоби так було, але не вдалося це змінити, щось налагодити.
– І люди збираються йти з театру…
Катастрофа, що збираються йти найкращі актори, активні люди, ті, хто має позицію – творчу і громадську. Так, вони незручні в роботі, так, іноді нестримані і гострі на язик, з ними потрібно шукати компроміси. Компроміс можливий там, де є обопільна повага до авторитету сторін. Там, де керівна сторона втрачає авторитет, настає авторитаризм. От у чому причина.
Ось пішов від нас Ігор Прокоп’як – дуже талановитий молодий чоловік, ми його висунули на премію Смоляка, 3 березня буде показ вистави з його участю. Але за таких умов роботи ми його не зберегли. Я двічі просив минулого року підняти йому кваліфікаційну категорію – від цього залежить зарплата. Просив за нього і ще за кількох акторів. Дирекція цього не зробила. Ігор звільнився, пішов викладати в Інститут мистецтв. Там зарплата наче така сама, а навантаження – менше. Наші артисти минулого року зіграли майже 800 вистав – це доволі багато, як на трупу з 18 чоловік. Причому левова частка вистав була зіграна на виїздах, у несприятливих умовах. Люди працювали і працюють. Дайте їм якісь гарантії.
Компромісна позиція
– Як теперішня ситуація в театрі ляльок відгукнеться глядачам?
Театр не помирає одразу, щоби зміни стали помітні, має пройти час. Є інерція руху, тривання творчого процесу, напрацьованого режисером з акторським складом на якихось світоглядних моментах, на спільних поглядах. Ситуація з "мінімальними" контрактами вплине передовсім на колектив, а лиш потім вийде на сцену до глядачів. І буде сумно.
Для директора наші вистави – продукт, а театр – це виробництво і продаж продукції. Завдання головного режисера – робити якісь етапні речі, вони не завжди можуть бути вдалими, але завжди робляться для розвитку театру і акторів. Театр відвідують, каже статистика, 10-11% населення. Більша частина хоче розважитися, менша – щось прожити, пройти і відкрити разом із театром. Театр має вагу в суспільстві, тому можна і треба робити якісь гуманітарні, інтелектуальні речі. Театр власне для цього й покликаний. Навіть якусь легеньку казочку можна робити за таким принципом, – а ми так завжди і намагалися, – щоби було цікаво і дитині, і дорослому, щоби кожен міг взяти своє на своєму рівні.
Я проти того, щоби ставити щось просто швидке і просто касове. Бо є публіка, яка здатна прийти і почути, а не тільки потішитися і поплескати. І важливо, що в цьому розумінні театру як живого організму з певними функціями і можливістю вести за собою глядача ми з акторським колективом були одностайними. От це і хочеться зберегти. Це світоглядні речі, через які я переступити не можу.
– Для кого ви створювали прецедент? Чиєї реакції чекали? Хто мав би втрутитися в ситуацію?
Не знаю, хто би ще мав втрутитися, якщо вже залучені омбудсмен і Федерація профспілок. Але якщо у відповідь на запрошення колективу Національної опери, який також має питання до контрактів, Євген Нищук пише, що він у відрядженні і зустрінеться "колись після", то навряд чи варто апелювати до міністерства.
Спадає на думку одна річ. Асоціативно. За Радянського Союзу в 1970-х була постанова центрального комітету партії, – вона була вищою будь-якого тодішнього закону, – про заборону будувати театри. І в цей самий час були зведені приміщення Франківського, Тернопільського, Волинського театрів, театру ляльок у Рівному, заклали театр в Ужгороді. Але будувалися вони не як театральні споруди, проекти йшли як зали обкомів партії. Розумієте? Навіть тоді при жорсткій рознарядці згори місцева влада примудрялася виходити з ситуації, обходила приписи і заборони. Повертаючись до закону 955, скажу, що інші області пішли саме цим "обхідним" шляхом. А у нас чомусь так не сталося.
– Чому, на вашу думку, не зреагувала влада, обласні чиновники від культури? Івано-Франківський театр ляльок є установою обласного підпорядкування…
Кілька днів тому я мав розмову з начальником обласного управління культури Володимиром Федораком. Як мені здалося, у нього є розуміння ситуації. Він пообіцяв провести консультації з директором театру й повідомити мене. Поки що результату немає. Залежно від того, як це обернеться, будемо рухатись далі.
– Будете домагатися поновлення на роботі?
Я не прихильник "побиття горшків". Вважаю, що будь-які непорозуміння можна прояснити і прийти до компромісу. Кілька років тому вже виникала ситуація, коли колектив театру ляльок хотіли перевести на короткотермінові контракти за тими ж "змінами істотних умов". Нам тоді вдалося переконати дирекцію, що це незаконно.
Якщо зараз переконати не вдасться, то у мене є намір шукати добрих юристів і оскаржувати наказ про переведення працівників театру на контракт у законному порядку. Не моє особисте звільнення оскаржувати, а наказ, який перевернув весь колектив. Така моя позиція.
Є позитивний сигнал. Мені дозволили проводити репетиції на громадських засадах – відновлюємо виставу для дорослих "Цахес". Вистава поставлена в план на березень, але тільки наполовину готова. Актори не хотіли, щоби у підготовку включався хтось сторонній. Я погодився на такі умови, бо вважаю, що це не лише моя робота, а й робота колективу. До того ж не можна позбавляти артистку в головнй ролі дебюту. Насправді мені не хочеться "воювати". Навпаки, мені йдеться про те, щоби зберегти – трупу, атмосферу, театр. І при цьому так само зберегти гідність, щоби цей перехід на контракт не був приниженням ні для колективу, ні для мене, ні для директора. Тому я поки що пішов в "громадську засідку", чи то пак – на громадські засади.
Розмовляла Наталія Кушніренко