fbpx

Володимир Галайда: Гори приносять або славу, або смерть

Суспільство 18:48, 21.05, 2017

Коломиянин Володимир Галайда входив у тридцятку міжнародних інструкторів з альпінізму в Радянському Союзі. Підкорив більш як 120 вершин, 10 разів піднявся на семитисячники. Про любов до гір та жертви заради них альпініст розповів КУРСу.

Наше знайомство з Володимиром Галайдою почалося з дивної знахідки. 

На початку квітня туристи, які піднялися на Піп Іван, знайшли в стіні обсерваторії металеву коробку, а в ній – шматок напівзітлілого паперу. Але напис можна було розібрати:

"Група з Коломиї зробила траверс Вухатий Камінь – Піп Іван. Погода гарна, сонце, тепло, сніг і добра видимість. Спуск по дорозі підйому. Галайда, Малецький, Іванюк, Салістер. З празником!!!"

Записка датована 30 квітня 1977 року. Отже, минуло рівно 40 років.

Мандрівників, які сховали в обсерваторії на Попі Івані цю записку, почали шукати через соцмережі, і читачі КУРСу поділилися контактами одного з них. Це коломиянин Володимир Галайда, ми не могли не напроситися до нього в гості. Пан Володимир охоче погодився на розмову.

Володимир Галайда: Гори приносять або славу, або смерть 1

У свої 65 Володимир Галайда у чудовій формі: раз на місяць ходить у гори, щодня купається у Пруті та час від часу підтягується на турніку

 

Зцілення горами

Той день, коли залишив на Попі Івані записку, Гайлада і не пригадує.

"Ми тоді виходили кожної суботи-неділі в гори, я просто не пам’ятаю", – каже він.

"Був Малецький Діма, Іванюк… Він піднявся на Ельбрус, був старшим в експедиції. Четвертого чоловіка я не пам’ятаю. Мабуть, хтось за нього поручився і ми взяли його з собою", – говорить Галайда.

Ходити в гори Володимир Галайда почав з шкільних років.

"У мене був ревматизм серця, боліли суглоби, я не міг втримати в руках алюмінієву ложку. Лікарі не дозволяли ходити в гори, але я все роблю на зло", – сміється чоловік.

Володимир Галайда: Гори приносять або славу, або смерть 2

Тоді разом з друзями Володимир вчився альпінізму на Білому Камені в Надвірнянському районі та на Яремчанщині.

"Сідали в поїзд і там, де йдеться на печери Довбуша, лазили по деревах. Страхувалися мотузками для білизни. Мабуть, сучасні мотузки б не витримали…" – згадує Володимир.

Юні альпіністи не мали ні спорядження, ні відповідного одягу для походів у гори. Спали під байковими покривалами і замерзали в ноги, бо не було нормального взуття. У гори йшли щовихідних – зазвичай у суботу після обіду, бо в той час субота була робочим днем.

Професійно займатися альпінізмом, розповідає Володимир Галайда, почав після армії у 1973 році. Разом з товаришем поїхав на Кавказ з карпатськими значками "Говерляни". Мається на увазі значок "Альпініст СРСР", який видавала Івано-Франківська федерація альпінізму за сходження на Говерлу в зимових умовах з дозволу Всесоюзної Федерації.

"Щоб отримати значок, треба було здати норми, знати географію, знати всі гірські країни та найвищі точки у світі. Крім того, треба було вміти в'язати туристичні вузли та надавати першу медичну допомогу, вміти переправитися через річку, лазити на скелях та топтатися по снігу", – розповідає Володимир Галайда.

На той час Івано-Франківська обласна секція альпінізму складалася з трьох спортивних товариств – "Спартак", "Авангард" і "Буревісник".

"На ці товариства Москва виділяла 20-денні путівки. Заплатити треба було 30% вартості путівки, яка коштувала 18 рублів при зарплаті 60-90 рублів. Я тоді ще належав до "Авангарду", і нас двоє по путівці поїхали на Кавказ, – розповідає Галайда. – Потім приїхав додому і поїхав з Коломиї в Калуш. Там вступив у монтажне училище і там вже почав шукати альпіністів".

По закінченні училища працював Галайда в Івано-Франківському спеціалізованому управлінні №53 (СУ-53). Часто нелегко було поєднувати хобі з роботою.

"Я в 1976 році отримав догану, бо не поїхав в Угорщину, куди нас посилали з роботи. Через це три місяці отримував лише 25% від зарплати. Пішов скаржитися до прокурора, а він каже: "Всі рвуться за кордон, їх не пускають. Тебе посилають, а ти не хочеш їхати, то що можна сказати? Дурний чоловік". Наші бригади їздили в Німеччину, Нігерію, була можливість поїхати в Ефіопію з сім’єю, але жінка вперлася і не захотіла в Африку їхати", – пригадує Галайда.

З 1976 року він очолив секцію альпінізму в Коломиї від спортивного товариства "Спартак". А 1983 року отримав посвідчення інструктора-методиста з альпінізму третьої категорії, 1986 – другої категорії. У Радянському Союзі входив до тридцятки міжнародних гідів.

Володимир Галайда: Гори приносять або славу, або смерть 3

"Я не гнався за цим званням. Але на той час не вистачало інструкторів. Також інструктор, окрім відпустки, мав звільнення на два місяці від роботи, – розповідає альпініст. – Зараз я розумію, що в мене є сім’я. А тоді з червня до кінця серпня мене не було вдома, я був на Кавказі. Хоч би тут що робилося, родилися чи вмирали – мене не було".

Зате про всі болячки забув назавжди: горі зцілили.

 

За крок від смерті

На Кавказі, Памірі і Тянь-Шані Володимир Галайда підкорив 120 вершин.

"Із семитисячників п’ять разів був на піку Корженевської, тричі на Комунізмі (зараз пік Ісмаїла Самані – КУРС), раз на Леніна (зараз – пік Абу Алі ібн Сіни) та раз на Хан-Тенгрі".

Перший семитисячник Галайда подолав у 1982 році.

"Я тоді був керівником групи, з нами тоді йшов Борис Коршунов – чоловік, який на Леніна йшов вже 40-й раз. Я йшов з вантажем і не міг втримати темп. Група сильно розтягнулася, я йшов ззаду – хотів, щоб вся моя група піднялася, я все зробив, щоби група піднялася", – згадує альпініст.

Останні метри піднімався на колінах. Пояснює, що в альпіністів є традиція: якщо вперше піднімаєшся на вершину, останні метри треба долати на колінах. Потім інші учасники групи кілька разів підкидають новачка на руках.

"Серед альпіністів були й жартівливі традиції – цілувати льодоруб і клястися йому на вірність, що ні жінка, ніхто інший не інтересує. Учасників "Говерляни" намазували зеленкою – одні плакали, інші ображалися", – розповідає Галайда.

Володимир Галайда: Гори приносять або славу, або смерть 4

Щоб піднятися на семитисячник, потрібно серйозно готуватися.

"Піднімалися на висоту чотири тисячі, потім спускаєшся вниз. Потім піднявся трошки вище – і знову спускаєшся. Але ми все робили неправильно. Ми не мали де брати правильну інформацію. Це вже зараз у мене великий досвід і я можу розказати", – каже мандрівник.

Коли вперше долаєш семитисячник, розповідає Володимир Галайда, таке відчуття, ніби в голові цвяхи. Але згодом звикаєш. Втім, жодна медкомісія не може гарантувати, що ви подолаєте вершину.

"В кожної людини є стеля – своя висота. Один може піднятися на висоту дві тисячі, другий на три тисячі, третій – на п’ять. І вище не може піднятися", – пояснює альпініст.

Кілька разів життя коломиянина висіло на волосині. Вперше все життя промайнуло перед очима, коли на Кавказі його накрила лавина.

"Я вчив людей, як діяти в таких ситуаціях. Мене вчили. Але коли вас накриває тисяча тонн і ви під снігом, рухнутися там нереально. Я скинув рюкзак, скинув палиці з рук, рація на грудях була на 10 км. У Союзі, якби вона пропала, вас могли б посадити. Я лечу догори, вперся і став як поліно, у той момент увидів все своє життя", – згадує Галайда.

Вдруге опинився за крок від смерті, коли зірвався з Ельбрусу.

"За дві секунди я пролетів 18 метрів. Скельні гаки всі були довгі, а мають бути короткі. Тому і зірвався. Вилітає один гак, другий, третій, а на четвертому завис. За той час, що летів, побачив дитинство, школу, армію. Від шоку говорив так швидко, що мене не розуміли", – пригадує альпініст.

Останнім семитисячником Володимира Галайди був пік Хан-Тенгрі у 1993 році.

Володимир Галайда: Гори приносять або славу, або смерть 5

Під час експедиції тоді пропав альпініст Ігор Капірулін з Івано-Франківська.

"Він попри мене пройшов, і тут удар в спину і сильний порив вітру. Не можу зрозуміти, звідки удар, подивився – нікого ніде, нічого нема, я собі спокійно йду", – розповів про зникнення колеги Галайда.

Ця трагедія тоді зірвала плани щодо підкорення піку Перемоги – найвищої точки Киргизстану.

"Я вважаю, що він живий, просто він живе в якомусь іншому вимірі", – говорить Володимир Галайда про загиблого колегу.

Сильні альпіністи, констатує Галайда, або відходили від спорту, або десь допускали помилку і гинули. Він вирішив відійти, хоча у свій час його запрошували працювати гідом на Еверест.

"А для чого? Є сім’я. Я своїх дітей не виховував, хоч внуків виховаю – четверо дівчат і одного внука. Може, була б слава, може, я би працював, а може, на якійсь горі загинув", – міркує Галайда.

Володимир Галайда: Гори приносять або славу, або смерть 6

 

Поради для початківців

Щоб отримати насолоду від сходження на вершину, треба ретельно підготуватися.

"Перше: треба зрозуміти, чого ти хочеш йти в гори. Це треба глибоко зрозуміти. Друге: правильно себе вдягнути. Бо якщо натер ноги і вернувся незадоволений, ти більше ніколи в гори не підеш. Влітку кросівки, зимою – черевики, ліхтарики, штани, куртку з капюшоном, теплі рукавиці", – перераховує Галайда.

Попри загальну аптечку на групу радить брати й індивідуальні ліки. Адже у горах можеш залишитися сам. З їжі – сухарики, сухофрукти, термос з гарячим чаєм.

"Ми колись несли рюкзаки по 36 кілограмів: тягнули буряки в банці, картоплю, – з усмішкою згадує Галайда. – Хоча оптимальна вага багажу 16-18 кілограмів".

З людьми, з якими йдете в гори, вартує потрапити в екстремальні ситуації.

"Щоб зрозуміти, твоє це чи не твоє, треба потрапити в негоду з ночівлею, сходити з цими людьми в похід три-чотири рази. У горах має бути спільний стіл, незважаючи на те, що одні набрали з собою ковбаси, а інші – нічого, може, не взяли. Бувають такі люди, що хотів їх вигнати, дріб’язкові дуже. Вони в горах не можуть вижити, вони не для гір", – розповідає альпініст.

Втім, ходити в гори серйозно – це недешеве задоволення, особливо сьогодні.

"Це найдорожчий вид спорту. Пуховик коштує 8-10 тисяч гривень, найлегший і теплий спальний мішок так само, рюкзак і  спорядження – ще по 5-6 тисяч", – каже він.

Зараз Володимир Галайда ходить у гори щомісяця. У першу неділю грудня альпініст з однодумцями щороку піднімається на Явірник та запрошує приєднатися до наступного сходження.

Марія Гаврилюк

Фото Юри Паливоди

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: