Раз на два тижні у вівторок слухач зможе почути програму Галини Герасим "Архітектура вибору", у якій разом із гостями вона підніматиме актуальні теми у сфері урбаністики, освіти, технологій. Щосереди Мох братиме відверті інтерв’ю у програмі "Обережно, Мох!". Тарас Малий, автор програми "Slow Time", щочетверга вмикатиме актуальну музику в ефірі.
Про те, як з’явилася ідея програм, що об’єднуватиме гостей ефіру та чому усі програми виходитимуть увечері, – розпитуємо в авторів вечірнього сезону.
Тарас Малий, автор програми "Slow Time":
– Як виникла ідея програми "Slow time"? Яка її мета? Я довго шукав для себе формат, у якому мені хотілося б попрацювати. Минулого літа ми з командою почали планувати новий сезон і якось жартома згадали про американський фільм "Ті, що не сплять у Сіетлі". У ньому події розгортаються паралельно з нічними ефірами на місцевій радіостанції. І думка про вечірній / нічний формат мовлення міцно засіла в голові.
Тарас Малий, автор фото – Чілла Палош.
Музикою я захоплююся вже давно і люблю ділитися новими знахідками з друзями. Варто було спробувати поєднати бажання розповідати про музику і вечірній формат. Та музичних програм є безліч, тобто складно вигадати велосипед, коли він вже давно катається по світу. Тому вирішив відштовхуватись від того, хто наші слухачі і у що вони готові інвестувати свій час. "Slow time", як і всі інші програми вечірнього сезону, побудована з думкою про те, що людям постійно бракує часу. Саме тому мої ефіри є скоріше можливістю сповільнити час, аби слухачі могли почути щось унікальне і цінне, а я міг це унікальне і цінне розповісти в ефірі, поставивши на паузу буденність.
– Чому на музику, яку Ви будете ставити в ефір, має звернути увагу слухач? Я дуже прискіпливий до музики, яку обираю для ефірів, бо розумію, яким важливим є час слухачів. І якщо вже вони довірили мені цю годину свого вечора, то наш зв’язок має бути особливим. Кожен трек і виконавці, про яких згадуватиму в ефірах "Slow Time", будуть частиною своєрідної музичної терапії. Саме тому я прошу слухачів спробувати залишити поза ефіром власні переживання і провідчувати музику. Це може бути меланхолійне звучання труби Чета Бейкера чи ритм барабанів Тоні Аллена, настрій саксофона Камазі Вашингтона або кубинський драйв у поєднанні голосів сестер-близнючок Ibeyi. Я схильний вважати, що про музичні смаки не сперечаються, це – безглуздо. Слухача зацікавить музика у "Slow Time", я готовий до експериментів в ефірі і пропонуватиму дуже різні формати: від тріп-хопу до ейсід джазу; африканські і латиноамериканські мотиви, і все, що слухає світ, але ще не встигло зайти в ефіри українських радіостанцій.
– Якою музикою будете сповільнювати час? Намагатимусь, щоб в ефірі було якомога менше мене, але якомога більше музики. Шукатиму баланс між музичними історіями і власною рефлексією на те, що ми разом зі слухачами можемо відчути в ефірі. Сповільнити час – це не включити сонливі і меланхолійні мотиви, а скоріше про можливість неспішного прослуховування і неквапливої розмови в ефірі. Музика звучатиме так, щоб сповільнити час, але пришвидшити серцебиття. У нас зі слухачами буде хороший шанс на те, щоб отримувати задоволення від ефірів.
– Чому ніч – найкращий час для програми? Сезон у нас вечірній, проте "Slow time" задумувалась як нічна програма. Я думав про те, щоб зробити її о 23 годині, проте після обговорень в команді вирішив, що це занадто пізно – більшість людей о такій годині вже спить. "Slow time" не матиме на меті когось розважити, створити певний настрій. Вона дуже пасує до вечора, бо коли, як не ввечері, темп дня, який витримуємо на емоціях, адреналіні, спадає. Ми, повертаючись додому, вимикаємо режим роботи, тому ця програма домашня – для людей, які хочуть видихнути, відчути нові емоції, пережити їх.
Мох, автор програми "Обережно, Мох!"
– Якою є мeта Вашої програми? Мета – відкрити людей з якогось іншого, неочікуваного ракурсу.
Олег "Мох" Гнатів, автор фото – Чілла Палош.
– Хто Ваші гості та що їх об’єднуватиме? Це мають бути люди, цікаві або професією, або біографією, або способом мислення. Розум, самоіронія і почуття гумору – ось що повинен мати кожен з них.
– Чи немає ризику, що Ваші відверті питання викличуть нeгативну, часом нeпeрeдбачувану реакцію гостя? В моїх питаннях насамперед не повинно бути особистої образи чи "ударів нижче пояса", все решта – проблеми гостей. Моє завдання, щоб розмова була цікава мені і людям, з якими я говорю. Думаю, тоді вона буде цікава і слухачам. Гості мої – не порожні люди.
Галина Герасим, автор програми "Архітектура вибору":
– Що привeло журналістку зі Львова до Івано-Франківська? І чому самe сюди? До Франківська мене прицільно привело Urban Space Radio. Я приїжджаю тільки на час програм, адже мешкаю у Львові. Хоча насправді я дуже давно і дуже ніжно люблю Франківськ. У Львові в основному я працюю з текстами, а тут раптом – незвичний для мене формат: улюблене місто і улюблений Тарас. Це просто божевільне комбо – я не могла відмовитись.
Галина Герасим, автор фото – Чілла Палош.
– Яка мета програми? Основна мета моєї програми – спробувати поглянути на звичні речі під незвичним кутом зору або ж подивитись на те і на тих, про кого зазвичай не говорять і не пишуть. А якщо і пишуть, то дуже стереотипно.
– Як відбираєте гостей до ефірів? Я ніколи не запросила би в ефір людину, яка мені неприємна, чи того, чиїм судженням я не довіряю. Я не обов’язково повинна погоджуватись з ним, але мушу знати, що це людина, яка поміркувала і критично підійшла до питання, а не просто прийняла "загальновідому" мудрість.
– Яка тeма об’єднає Ваших гостeй впродовж усіх eфірів? Теми ефірів пов’язані не завжди в очевидний спосіб. Поки що я не розкриватиму усіх карт. Алe скажу, що слухачам може здатись, що eфіри дуже різні тематично, аджe гості працюють в зовсім різних сферах і є дуже різними людьми. Але між ними є дві схожі риси. Перша – те, що є в них самих. Я намагаюсь працювати з людьми, які можуть подивитись на світ не тільки з власної дзвіниці, а і з сусідніх, і зрозуміти, яка їхня дзвіниця очима інших. Друга схожість – тематична. Глобально, хоч ми обговорюватимемо різні речі, гостей єднатиме питання, чи завжди те, що ми бачимо як можливість, – насправді можливість, а не проблема, і навпаки.
Я говоритиму про речі, які хвилюють в першу чергу мене. Дуже часто громадськість в Україні їх не помічає, але це не означає, що питання, які я та мої гості порушуватимемо в ефірі, не повинні хвилювати більшу кількість людей. Кажу це не тільки тому, що я – слабка людина, якій, як і кожній такій людині, хотілося б, щоб на проблеми, які її турбують, хтось звернув увагу. Говорю про це також і як професіонал, соціальний науковець: дуже часто змінні, яких раніше ніхто не помічав, виявляються чи не найважливішими.
Підготувала Вероніка Ковбасюк