fbpx

Іван Семесюк: «Нині Україна змінює свою стать – з жіночої на чоловічу»

Культура 12:46, 10.07, 2014

Іван Семесюк – відомий художник, скульптор і культовий блогер. Один із засновників так званого жлоб-арту – мистецтва, яке досліджує характерне для українського – і не тільки українського – суспільства явище жлобства.

Найдотепнішу і найточнішу характеристику Іванові Семесюку дали його шанувальники з фейсбука: «Семесюк – це турбофольклорний феномен в епоху чергового краху постколоніальної ідентичності. Вусатий мешканець підпільних закладів, художник, що звеличує неіснуючих істот, людина на роздоріжжі. Семесюк – унікальна бандера, котра вміє грати на балалайці, популярний ворог людства і дослідник приємного. Етнограф і демагоголь художньої сфери».

Говоримо з Іваном не тільки про жлобів – про Україну, революцію, війну і що далі.

Іван Семесюк: «Нині Україна змінює свою стать – з жіночої на чоловічу» 1 Десь зустрічав означення тебе як антрополога, то давай і почнемо з антропології. Хто такий українець, на твою думку, і як його відрізнити від решти у цьому буремному світі?

О! Це, звичайно, жарт. Хоча в широкому сенсі будь-який митець, що рефлексує на суспільство, на людину, є антропологом. Я – художник-гуманіст, бо в мистецтві мене цікавить людина, а не краса. Найбільш цікавить людина-вкраїнець. Мабуть, через такий кумедний збіг, що я й сам українець.

Леонід Кучма в своїй книзі “Україна – не Росія” зауважив: “Я дуже хочу, щоб хто-небудь розумний написав про недоліки українського характеру, способу життя і сприйняття світу, але буде краще для справи, якщо автором такої книги стане той, хто знає наші недоліки зсередини, кого не обдуриш на полові, але тому і здатен викликати у нас довіру – тобто щирий українець”.

Як на мене – дуже слушно і на часі, але стосується це не лишень письменників, але й митців усіх різновидів і каст. Український народ має цікаву особливість – сьогодні він і древній, і новонароджений водночас. І окрім того, нині Україна змінює свою стать – з жіночої на чоловічу. Замість, даруйте, п#зди, куди намагаються пролізти всілякі цивілізаційні кацапські бабуїни, в нас почав пробиватися нахабний х#й, котрий і сам не проти влаштувати експансію на вечірці. Це добре. Фіксувати в мистецтві такі буремні процеси – щастя найвищої категорії. Для будь-якого митця, якщо він не “вася” і не прикра випадковість.

 Чи змінились антропологічні характеристики українця після 21 листопада 2013 року? Якщо так, то як?

Так щоби одразу і цілковито – ні. Але формується нова широка верства – воїнів, берсеркерів, кшатріїв. А це вже геть інакша картина світу. Тепер ніхто не закине українцеві (як це часто робив я), що він кволий пишкун (від слова “пишатися”). Раптом звідкись повилазила прірва красивих людей. Внутрішньо і зовнішньо красивих. Де вони переховувалися всі ці роки – не знаю. Але відчуваю, що примату “пунцового їб#льника і золотого рота” приходить кінець.

 У мережах ти став культовим автором як альтернативний мислитель – ти вигадав дотепну термінологію для аналізу українського характеру і світу. Скажімо – термін «агроельфійство». Розтлумач для читача, в чому його суть.

Ото дякую! Зашарівсь! Та який я філософ – я простий дослідник очевидного. Тут вимушений просто зацитувати фрагмент з власної книжки “Щоденник україножера”, котра скоро піде до друку:

“Антропологічно більша частина агроельфів належить до так званої сірої наддніпрянської породи – коротка шия, бурякове їб#ло, золоті ікла в роті.  Зросту, переважно, середнього, пегментація волосся та очей загадкова. Годованість визначається врожайністю того чи іншого гішторичного періоду. Народний костюм агроельфів часів Наддніпрянської Імперії складався із плетяних спортивних обладунків, різноманітних шльопанців “моноліт” влітку, і тяжких шкар на копита взимку. Значною популярністю користувалися майкі-сєточкі, шапки-підарки, целофанові торби для харчів і краденого. Основним засобом комунікації в Наддніпрянщині була священна агроельфійська балачка та місцеві варіанти оркочухонської говірки, рясно пересипані ельфізмами і матюками”.

Але агроельф-вкраїнець приховує в собі значний потенціал, про це, власне, йдеться в цій збірці гуморесок.

Іван Семесюк: «Нині Україна змінює свою стать – з жіночої на чоловічу» 3 Будемо сподіватися, що термін стане нарешті неактуальним, бо сам тип українця-агроельфа потроху відходить в минуле.

Власне, нація перестає бути бабою зі звичками старої мілфи і зовнішністю “сороковнік-развєдьоночка”. Почали з’являтися розлючені гноми з добре гостреними сокирами. Це тішить.

 Розкажи детальніше про твою ідею ренеймінгу України і українців. Досить скандальна ж пропозиція, яка реакція на неї, чи будеш якось просувати свою ідею?

Знов ж таки зацитую фрагмент з Недайбожого послання до агроельфів:

“Потрібна нова і несподівана самоназва для нашого хитросракого населення. Ось пропозиція – впровадити для правобережних агроельфів назву тутешні, а для лівобережних – месні. Країну, тим часом, перейменувати на Тутланд. Правий берег переназвати в Цейбрег, а лівий в Тойбрег. Південь означити на мапах як Тамланд, а північ як Осьланд. Головне, зробити це раптово і неочікувано. Лишень уявіть собі, як ах#єють з самого ранку кремлівські, варшавські, стамбульські, молдованські та (перепрошую) словацькі політологи, коли осягнуть, що треба срочняком міняти всю дипломатичну риторику та переп#здячувати усталені схеми хижих зазіхань.

Всі пред’яви, за звичкою, кидатимуть Вкраїні та вкраїнцям, а у відповідь матимуть лишень неприємну тишу і мілітаризоване шарудіння зі столиці Тутланда. Столицю ж, відповідно, буде перейменовано на Кийбург, для переконливості. Також буде впроваджено ретельний ренеймінг буквально кожної географічної дупи в країні, і на мапах засяють небезпечні та кусючі назви – Лютеборг, Жвавбург, Стрімкоград, Нахабичі, Шляхтобрег, Збройськ, тощо. Це все, можливо, потягне за собою й отвєчаніє за базар, і тре буде якось терміново перекладати весь асфальт в Тутланді та зводити замість торговельно-розважальних храмів бетоновані хайтек-готичні райради, оточені ровами музеї сучасного мистецтва, романські гастрономи з бійницями та оборонні дитсадочки з донжонами і кулеметними турелями.

Нагадаю лишень, що держсимволи Тутланду вже розроблені та узгоджені з ким треба. Небесна Канцелярія чекає на сигнальні вогні з Колд Яру. Чи дочекається?”

 У зв’язку з попереднім, як би ти прокоментував ідею перевертання прапора?

Ну, як напівжарт, можливо. Прапор треба або ж не чіпати і лишати як є, або створити геть новий, абсолютно. Старий лишити для мирного життя, а новим залякувати ворогів і розхитувати нерви московитам. Він має бути страшний та іронічний водночас.

 Що змінила в нас війна, що змінить і чим серце заспокоїться?

З одного боку, це страшно. З іншого боку – чиряк луснув, бо це мало статися. Тому острах і спокій сплелися в дивовижну емоцію, досі незнайому.

 Якщо я не помиляюсь, ти зараз продукуєш більше тексту, ніж візій? Чому так?

Як сказати – просто я давно хотів завершити книжку, розпочату на початку 2013 року, тому вимушений писати. В той же час я цілковито пірнув у текстильно-патріотичний проект “Бандерики”. Цілком візуальний. Просто зараз не тягне саме до фарб і пензлів чомусь.

 Війна на сході країни  це наше щеплення від північного брата назавжди?

Виглядає, що так. Але це лишень перший цикл процедур. Коли в маршрутках перестане звучати “шансон” – тоді війна скінчиться і унеможливиться.

 Чи спостерігаєш ти якісь містичні прояви в теперішній історії України?

Якби я був містиком, то, напевно, бачив би містику на кожному кроці. Але я прагматик, і навіть дарвініст. Тому спостерігаю мавпу та її звершення. Хоча, з іншого боку, мавпа – це теж містична істота. Ну, це окрема тема.

 Як ти ставишся до вельми популярного твердження, що Донбас ніколи не буде українським і його потрібно відпускати?

Скажу чесно – чіткої думки з цього приводу не маю. Україна – це терен несподіванок. Може статися й так, що з часом Донбас перетвориться на форпост українства. А може, й навпаки – з териконів повилазять зомбі та живі мерці і там постане Народна Республіка Мордор. Час покаже.

 На твою думку, кількість жлобів в Україні після цих всіх історичних подій зменшиться?

Кількість жлобів в Україні не зменшиться ніколи. Але з’явився шанс загнати всю цю публіку на маргінеси. Жлоб – це непогано само по собі. Просто всьому своє місце. Від жлобів, між іншим, багато користі – вони створюють цікаве мерехтіння і багато серуть, чим підвищують врожайність наших чорноземів.

Іван Семесюк: «Нині Україна змінює свою стать – з жіночої на чоловічу» 5 З твоїх текстів складається враження про Семесюка як про жовчного, єхидного і неполіткоректного урбан-анархіста, який більшість бід сучасної української цивілізації бачить в селюцтві. З другого боку, батько твій з села, влітку, мабуть, у бабусі на канікулах бував, що ж тебе так травмувало аж до таких гострих реакцій?

Я називаю себе соціальним кентавром – місто і село переплелися в мені у єдине ціле. Нині Україна переживає остаточну хвилю урбанізації, а село відходить в історичне минуле – як людський резервуар, як культурний феномен. Це криза тисячолітнього способу життя, а такі кризи дуже цікаві для творчої рефлексії. Мене дивують люди, котрі намагаються вчиняти спротив об’єктивним історичним процесам, ідеалізують зашкорублі сільські звички, поведінкові матриці, і таке інше. Зі свого сільського досвіду мусимо винести лише найкраще, а найгірше маємо лишити краєзнавчим музеям. Як бачимо, допоки Україна була суто аграрною країною, вона не спромоглася створити ані держави, ані цікавого сусідам міфу. Нині ж, вперше в нашій історії, більшість українців мешкає в містах і створюється саме українська міська культура (як висока, так і низова). І, о диво, – країна прокинулася. Прокинулася саме в місті.

 Знов же ж таки – з одного боку, злобний троль, винищувач жлобів Семесюк з гострими текстами, з другого боку – автор колекції вишиваних звіряток-бандериків «Жидобандерики», повної іронії, але доброї і м’якої. А наскільки твій публічний образ відрізняється від тебе домашнього?

Маю лишень один образ – публічний. В домашніх умовах не потребую образу. В домашніх умовах я просто Семесюк в труханах і в тапках.

– Ну, й останнє – що ти любиш, а що не любиш?

О! Це найцікавіше! Люблю темне пиво, смердючий тютюн і тьолок. А ще люблю гадати цікаву думку, бо роздуми, на відміну від праці, дійсно звеличують людину. Не люблю, коли болять зуби. Бо коли нічого не болить – життя бездоганне.

Розмовляв Олег Гнатів

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: