Волонтери БО "Українська благодійницька мережа" (УБМ) ініціюють створення у Бурштині першого будинку підтриманого проживання для сиріт з інвалідністю. Вони переконані, що нинішні інтернати – це пережитки радянської системи, а у спільнотах підтриманого проживання сиротам дадуть опіку, як у цивілізованих країнах світу.
Підтримане проживання – передовий світовий досвід влаштування людей з інвалідністю, які не мають сім’ї або втратили її, та постійно проживають з підтримкою у невеликих (не більш як на 6-8 мешканців) групових спільнотах, умови в яких максимально наближені до домашніх.
За словами керівника та волонтера УБМ Василя Футерка, вже є вісім кандидатів у спільноту підтриманого проживання. Це найбільш свідомі вихованці Залучанського інтернату, їхнє психічне здоров’я значно краще, аніж навіть передбачено профілем закладу. Зазначимо, що це інтернат IV профілю, де утримують дітей з найважчими фізичними та психічними вадами.
Василь Футерко
Слова волонтера підтверджує і психолог Зоя Єрмакова:
"Є діти з першим і другим ступенем недорозвинутості. Вони могли би жити в інших умовах. Вони можуть розвиватися далі. Так склалося життя, що ці діти були покинуті і вони нічого не були навчені. Це стосується не лише Залучанського будинку-інтернату, а й інших подібних закладів", – зазначає психолог.
Фахівець пояснює, що у середовищі, де є люди з важкими психічними відхиленнями, навіть здорова людина не зможе нормально жити і формувати звичайні уявлення про світ.
"У Залуччі мешкають діти, які мають фізичні вади. А це завжди впливає на психічний стан людини. Тому, якщо вони навіть розумово були нормальні, але мали свою фізичну ваду і спостерігали це все оточення, у них відбувається деградація особистості. Психічнохворі діти не так на все реагують, і більш-менш нормальні діти звикають реагувати так само, як і їх оточення", – пояснює Зоя Єрмакова.
Уляна – одна з можливих претендентів на проживання у спільноті підтриманого проживання
Відео Сергія Горічка
Читати також: Діти з інвалідністю із Залучанського дитячого будинку-інтернату шукають сім'ю. ВІДЕОАНКЕТИ
Василь Футерко каже, що для такого будинку краще обирати середні громади, де легше можна організувати громадський контроль. У селі ж буде важче знайти працівників та й чим зайнятися мешканцям будинку. У великих містах буде тяжче підібрати персонал, який погодиться на ті умови праці, які пропонуються на початках, існує ризик великої плинності кадрів. У середніх містечках люди з інвалідністю можуть якнайкраще соціалізовуватися та брати участь у культурному житті місцевості. Вони навіть можуть і хочуть працювати.
"Життя у спільноті має бути, як у звичайних людей", – каже Футерко.
Психолог Зоя Єрмакова каже, що проживання у такому будинку піде багатьом нинішнім вихованцям інтернатів лише на користь. Однак поки що завдання стоїть розробити програму, в якій слід врахувати і психологічні аспекти. Дітей у спільноти потрібно добирати за рівнем психологічного розвитку.
Волонтери планують напрацювати із обласною владою механізм, за яким фінансування будинку підтриманого проживання візьме на себе держава. Хоча придбання житла, його облаштування, навчання асистентів, які допомагатимуть мешканцям будинку, а також перші місяці функціонування готові забезпечити за рахунок благодійних коштів.
"Люди з-за кордону, які нас підтримують, готові пожертвувати кошти на придбання будинку, навіть якщо це буде 30 тисяч доларів, – каже волонтер. – Перша спільнота буде створена за рахунок благодійних коштів, як пробна, щоб побачити чи можна створити сиротам з інвалідністю кращі умови. Хоча це очевидно, що так".
Однак до дій волонтери перейдуть лише тоді, коли буде юридичне рішення обласної ради, яке гарантуватиме фінансування будинку підтриманого проживання.
Форма власності ще не визначена, але комунальна була би найбільш зручною, щоб місцева громада сама могла приймати важливі рішення про призначення керівника, та й персонал буде місцевий. Благодійники не претендують бути власниками будинку, а залюбки передадуть його в безтермінове користування або у власність громади.
На громадських слуханнях у Бурштині найбільші побоювання у місцевих мешканців були пов’язані із децентралізацією, мовляв, коли у місті буде своя об’єднана територіальна громада, відповідальність за матеріальне забезпечення будинку підтриманого проживання ляже на місцевий бюджет. Василь Футерко наголошує, що активісти боротимуться за прийняття нормативних документів, які гарантуватимуть державну фінансову опіку над закладом. Все, що треба від бурштинців, – розуміння і небайдужість.
"В ідеалі, це щоб гроші ходили за людиною, тобто кошти, орієнтовані на вихованців в інтернатах, були переорієнтовані на спільноти", – каже активіст.
Проблема в тому, що прикарпатські інтернати фінансуються з бюджету найгірше в Україні. Волонтери підрахували, що у минулому році вихованці Залучанського, Снятинського та Коломийського дитячих будинків-інтернатів отримували близько 5 тисяч гривень на особу в місяць, тоді як в інших областях ця сума сягала 15 тисяч.
Однак при переорієнтуванні бюджету кошти будуть витрачатися значно ефективніше, оскільки зникне чимало витрат, які є в дитячих будинках-інтернатах. Не потрібно буде додатково оплачувати послуги медперсоналу, оскільки медицина буде зовнішня – послуги надаватимуться у місцевих поліклініках чи лікарнях. Можна буде заощадити на оплаті енергоносіїв, оскільки мешканці спільнот як повноцінні громадяни України зможуть претендувати на субсидію, інтернати ж платять сповна, як юридичні особи. Також у спільноті не буде трьох бухгалтерів – благодійники сподіваються на допомогу консалтингової компанії, яка обиратиметься через тендер і на волонтерських засадах буде підтримувати спільноту.
Футерко зазначає, що найкраще було би по максимуму скоротити бюрократію і створювати якнайбільше документів в електронному форматі, що забезпечуватиме прозорий контроль використання як бюджетних, так і благодійних коштів з боку громадськості.
"З самого початку всі будуть розуміти, що все відбувається у спільноті відкрито. Усі зможуть бачити, що вся благодійна допомога, яка передається, дійсно залишається в дітей, немає зловживань, то так воно і буде залишатися. Як тільки щось піде не так, про це одразу в громаді почнуть ходити чутки, інформація. Це можна буде дуже швидко виправити. З самого початку спільнота буде будуватися з мінімізацією будь-яких ризиків – крадіжок, зловживань. Буде максимум інформаційних систем", – зауважує волонтер.
Мешканцям спільноти у побуті допомагатимуть асистенти, один з яких буде і менеджером, на якого будуть покладені додатково керівні функції. Наразі планується, що буде дві зміни по два асистенти вдень і по одному вночі, тобто загалом шість асистентів. Вони будуть отримувати повноцінну зарплату з коштів, передбачених на спільноту.
"Але для мешканців спільноти буде заохочення, щоб вони робили самостійно все, що тільки можуть. У решті – допомагатимуть асистенти", – зазначає Василь Футерко та додає, що кожен самостійний крок буде мотивуватися та заохочуватися.
В дитячих будинках-інтернатах передбачене перебування до 35 років, після чого їх передають у кращому випадку в геріатричні пансіонати, а в гіршому – психоневрологічні диспансери. У такому віці людям з психічними відхиленнями дуже важко адаптуватися і сприйняти зміни. У будинках підтриманого проживання мешканці зможуть жити до кінця життя у власних кімнатах та користуватися особистими речами, що рідко буває в інтернатах.
Міський голова Бурштина Роксолана Джура вважає, що заклад не зможе існувати як комунальний.
"Він не буде мати життя як комунальний заклад. Це мусить бути дім, у ньому мусить бути сім’я, – каже міська голова. – До цього питання треба підходити по-людськи, а не по-чиновницьки".
Вона додала, що дуже важливо знайти людей, які готові будуть працювати з такими дітьми, а це вкрай непросто. На її думку, це повинні бути родичі дітей з інвалідністю. Врешті, Роксолана Джура підтримала створення будинку підтриманого проживання.
Роксолана Джура
Бурштинці, які прийшли на громадські слухання, одноголосно підтримали створення будинку підтриманого проживання. Хоч у місті вже кілька років існує Центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями "Довір’я", займатися там з дітками можуть лише вдень. Наталія Кец, голова громадської ради Центру "Довір’я" та мама хворої дитини, пообіцяла всіляко допомагати будинку.
"Я думаю, що я не вічна. На жаль, у моєї дитини немає ані брата, ані сестри. Хто подбає про мою дитину, коли мене не стане? Звичайно, що такі будинки потрібні", – сказала вона.
Прихильно до ідеї створення першої спільноти підтриманого проживання ставиться і обласна влада. Директор департаменту соціальної політики Віталій Яворський каже, що наразі прогнозувати втілення цієї ідеї зарано, оскільки механізм ще не розроблений.
"Хотіли би, щоб наша область у багатьох питаннях була першою, передовою, прогресивною, європейською. Це досвід, який є за кордоном. В Україні аналогічного досвіду ще немає. Справді хочеться наближати нашу область до Європи, зробити щось корисне", – каже Віталій Яворський.
Чиновник попереджає, що процес може затягнутися на місяці. Він переконаний, що вирішення фінансового питання найпростіше, а подбати потрібно про юридичні моменти. Наприклад, визначитися, хто нестиме відповідальність за життя дітей у спільнотах підтриманого проживання, оскільки вони не є цілком здоровими.
"Наша позиція – якщо є люди, які готові з нами працювати, ми будемо спільно працювати… Це той випадок, коли і обласна рада, і адміністрація, і громадські організації за одне", – додає Яворський.
Василь Футерко переконаний, якщо такі спільноти створити по цілій області, то утримувати їх буде значно легше. Сьогодні лише у Снятинському районі є два будинки-інтернати, розташованих на невеликій відстані один від одного, у яких мешкає 80% усіх дітей з інвалідністю в області. На шляху до децентралізації та створення снятинська місцева громада не бажає брати під опіку ці два заклади та утримувати їх.
"Навантаження на район дуже велике, – каже Футерко. – Якщо буде розподіл спільнот по всій області, тоді буде набагато простіше шукати допомогу і громади, і церкви, і благодійників. Люди дуже часто хочуть допомогти там, де їм ближче".
У трьох прикарпатських будинках-інтернатах мешкає під три сотні дітей. Для того, щоб вони могли почуватися краще і жити в домашніх умовах, необхідно створити близько 40 спільнот по цілій області.
По всій Україні волонтери йдуть шляхом розвинених країн і намагаються організувати спільноти підтриманого проживання. Вже є така спільноту у Львові, але діє вона виключно за рахунок благодійників та за підтримки Українського католицького університету, який надав для неї приміщення.
Попереду у волонтерів нелегкий шлях напрацювання нормативної бази, яка би забезпечила участь держави в утриманні спільнот. Наразі є лише Закон України "Про соціальні послуги", який визначає, що таке підтримане проживання, і містить нормативно-правове регулювання соціальних послуг. Тому починати процес створення такої спільноти вже можна.
"Ми хочемо напрацьовувати законопроект. Будемо враховувати польський досвід зі створення таких спільнот, оскільки це наші сусіди і вони нам ближчі і територіально, і за духом, – додає Василь. – Я думаю, що цей шлях неминучий. Так само, як і закриття інтернатів, усиновлення дітей".
А тим часом тисячі сиріт з інвалідністю по всій Україні з нетерпінням чекають, коли зможуть покинути стіни інтернатів і поселитися у помешканнях, де зможуть почуватися майже як вдома.
Фото – Христя Солоніна, Олена Бас, відео – Сергій Горічок
Текст – Олена Бас