Вперше КУРС зустрів цього хлопця, коли він клеїв рибу-вудильника й комаху-одноденку в арках середмістя. На зустріч приходить з рюкзаком, у якому лептоп і альбом із зарисовками і замірами. Освічений, з добрим смаком і відчуттям стилю, Стас свідомо "калічить" мову, наповнюючи свою розповідь сленгом і суржиком. В такий спосіб, певно, підкреслює іронічне й критичне ставлення до реальності. Ми не проти, тому максимально зберігаємо його авторський виклад.
Красиве і корисне
Стас навчався на архітектора в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу. Цю сферу обрав, бо у ній поєднується творчість із раціональністю.
"Архітектура включає у себе і творчі мислі, і трішки напружує аналітичну половинку мозку. Я завжди хотів займатися чимось таким, що включає у себе два аспекти, які нероздільні, – творчий і раціональний. У природі теж усе складається з цих двох нероздільних аспектів. Все, що красиве, – корисне, все, що корисне, – красиве".
Потім Стас вирішив піти в армію. Це рішення здивувало друзів, але так він собі довів, що цей досвід є цінним.
"Прийшла повісточка. Думаю, ладно, шо тєрять, переосмислю жизнь. У батьків теж якась мінімальна гордість з’явилася. Армію якось пережив. Деколи тяжко було, деколи нормально, а це вже добре".
Після півтора року служби хлопець по-новому подивився й на рідне місто. Воно стало для нього більш затишним, охайнішим. І Стасу закортіло додати місту певної візуалізації. Нині Стас співпрацює з компанією "Design Factory", займається переважно предметним дизайном – розробляє ідеї меблів, світильників, інколи розписує офісні стіни. З найсвіжішого – дизайн мобільного "літального" бару-літака для одного з пивних брендів на фестивалі Porto Franko; праця над колекцією крісел і допомога в організації й візуалізації рейву "Detali".
Комахи й риби у Франківську
А між тим завжди були риби, комахи й плазуни. Гуляємо по Грушевського, зустрічаємо рибу, яка приклеїлася у 2012 році й доволі довго тут жила. Йдемо далі й бачимо сліди одноденки і майже цілого вудильника. Вудильника автор віддирає, каже, що прилаштує на новому місці. Запитуємо, чому їх не клеїти надійніше. Хлопець знизує плечима, що треба значно вище чіпляти, аби "іншим було впадло лізти і віддирати".
Стас каже, що найбільше любить зображати саме цих істот, бо їх цікаво досліджувати. Спочатку хлопець детально вивчає будову, а потім переносить на папір. Виходить комаха, збільшена у рази. Саме на стіні вона виглядає доволі ефектно. Акриловими фарбами і фломастерами промальовує кожну лапку, луску, усі-усі дрібні деталі, яких ми не помічаємо у буденності.
"По суті, це підфарбована графіка. Я так здебільшого роблю. Живописом мені ні до чого займатися, а "скіл" ручної графіки треба підтримувати. Плюс – люблю малювати "тваринок". Я люблю досліджувати їхню форму. От в оси – дуже гарний "дизайн", але треба ще дослідити, чим оса така шикарна. Я завжди хочу повторити форму, тому закарбовую у голові кожну лапку, кожен сегмент. Я проходжуся по всій формі (комахи чи риби) від А до Я і по-інакшому переосмислюю цю всю двіжуху. Це уже і є моя інтерпретація, бо я ж не гіпер-реаліст".
Ідея заселити Франківськ комахами й чудернацькими рибами з’явилася після перегляду стрічки "Вихід через сувенірну крамницю" режисера Бенксі. Чому би не малювати безпосередньо на стіні? Стас не хоче, бо любить бавитися з дуже мілкими деталями, а з ними йому краще працюється вдома. На столі молодого художника чекають свого часу півтораметрова бабка, мініатюрна оса, які незабаром знайдуть своє місце на франківській штукатурці. У планах також – риба латимерія.
Ці персонажі є спробою реалізовуватися у вуличному мистецтві.
"Тепер street art абсолютно мертвий. Все або комерціалізовано, або просто не відбувається. Трушних двіжух, принаймні у Франківську, взагалі майже нема. Просто нема. Я, мабуть, глумлюся над трупом – над мертвим стріт-артом, якого нема. Ворушу трохи".
А ще Стас любить працювати з векторною графікою архітектури. Показує нам на лептопі панельні будинки і промзони у векторній графіці.
"Не знаю, що це за проект і для чого він потрібен. Але подобається мені це робити. Ось панельничок серії П43".
Читайте також: Портрети Франківська. Андрій Назаренко про архітектуру, відповідальність та місто як дзеркало спільноти
Музика
Між архітектурою, дизайном і графікою влилася і музична хвиля. Хлопець вчився у музичній школі, клас піаніно. І тепер з друзями пише біти.
"Виходить якась дічь. Може, до кінця літа видамо якусь EPішку, міні-альбом".
Також Стас грає на губній гармошці, саморобній флейті з водопровідної труби, а ще дістає сусідів тенором.
"Я вчився у музичній школі на піаніно, але на ньому не грав тисячу років. Раніше я грав красиву всіляку музику на піаніно, а сусіди казали, що заважає. Якось у друга на балконі серед мотлоху знайшов тенор і купив за 50 гривень. Ця штука дуже голосно гудить, просто суперпотужно. Я живу в панельнику, то це, мабуть, торба, до якого поверху його чути".
Натхнення
Стас зізнається, що залежний від творчого пориву. І він дуже любить стан, коли від проекту не відірватися.
"Я майже все роблю з пристрастю, деколи, піпец, горю. Мене надихає процес. Якщо нема творчого підриву, то я не беруся за всякі шняги. Я тоді займаюся технічною рутиною, яка мені теж подобається. Коли мені ставлять чітку задачу, то я її просто роблю і радий, що тоді не треба напружувати інші відділи мозку. З іншого боку, у моєму дизайні робота не так творча, як креслярсько-проектно-аналітична. Я не прослідковую, звідки приходять ідеї, намагаюся мислити раціонально".
Він каже, що малювати, дизайнувати, креслити можуть навчитися усі, однак для тієї ж графіки потрібні "нюх до естетики, смак й мінімальні теоретичні пізнання".
"Хороший смак і якісь навички дозволяють усе зробити непогано, як мінімум. Буває, люди собі надумають дизайн. А потім кажуть, давайте це заберемо, а це замінимо. А з втратою певних деталей втрачається посил, тоді воно стає просто убогим, по суті, залишаються стіни і парочка стандартних штук, і це все стає буденно. Так доволі багато дизайнерських штук стають буденними".
Мрії
Звісно, у Стаса є мрії і плани. З мрій – організувати власне виробництво меблів чи навіть міні-фабрики одягу. А в планах – творчі колаборації, адже спільно можна реалізувати більше і ще цікавіше.
"Я зрозумів, що зря я раніше був осторонь всяких угрупувань у всяких сферах. Бо в єдності – сила, всі діла. Особливо, коли я не распалагаю огромними срєдствами, аби чудити, що хочу. Тому треба об’єднуватися з однодумцями".
Евеліна ГУРНИЦЬКА
"Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED".
Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter – лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області!