fbpx

Портрети Франківська: Володимир Гарматюк про писанки, фото, вірші і пам'ять

Стиль життя 16:43, 13.04, 2017

Франківський журналіст Володимир Гарматюк точно має більше, ніж 24 години у добі. Уже зрання в одній із франківських кав'ярень він має бадьорий вигляд і готовий годинами розповідати про кілька своїх хобі. Ба більше, їх складно назвати хобі – це частина його життя. Він виготовляє великодні й різдвяні символи із гофрованого картону, пише вірші, перекладає з польської, фотографує, а ще готує книжку про свого дідуся.

Починаємо із недавнього захоплення – виготовлення із гофрованого картону писанок. Їх він розкладає на столі і каже, що вперше виготовляє такі вироби. Задум – подарувати найближчим друзям і дорогим людям. Частину виробів Володимир віддав на благодійність. Всього цього року уже зробив понад 20. Кожний виріб має свою назву: "Дерево життя" (так його назвала донька Володимира), "Ружа", "Брама", "Чування".

12

Почалося це захоплення виготовленням різдвяних зірок у 2014 році із звичайної потреби підготувати дочці виріб до учнівського Вертепу. Нині понад два десятки вертепних зірок Володимира Гарматюка мандрують Україною і світом.

Писанки Володимира Гарматюка

Як полоніст Гарматюк захопився ще у студентські роки поезією польської авторки Галини Посвятовської. А кілька років тому переклав з польської автобіографічну повість поетки "Розповідь для друга" та збірку її оповідань "Знайомий з Котора". Він як менеджер проекту підготував тексти, сам займався редактурою та навіть підготував концепцію обкладинки.

Близький до польської літератури, Володимир Гарматюк постійно бере участь у фестивалі Міжнародна Літературна Галіційська Осінь (Międzynarodowa Galicyjska Jesień Literacka). Він розповідає, що уже 4 роки є запрошеним автором і перекладачем. Себе як культуртменеджер він не мислить, але саме йому вдалося переконати організатора фестивалю повернутися у Франківськ після кількарічної перерви. Вперше фестиваль відбувся в Івано-Франківську за ініціативи і зусиль голови Івано-Франківської обласної організації Спілки письменників Євгена Барана. "Є потужніші метри. А я просто роблю роботу, яка мені дуже подобається", – ділиться Гарматюк.

3

Ідея фестивалю полягає у тому, що виступи та імпрези відбуваються переважно у менших містечках, навіть селах, де культурне життя менш насичене.

Автор та директор фестивалю Анджей Грабовський вирішив вийти за межі Польщі та вивести фестиваль на міжнародний рівень – тепер він охоплює терени ще двох областей України, без яких, як переконаний організатор Грабовський, "Галіційська Осінь" не може бути цілковито галіційською. У 2013 році вперше відбулися зустрічі аудиторії з польськими авторами на Львівщині та Івано-Франківщині. А українських авторів було запрошено до участі у фестивальних імпрезах на теренах трьох польських воєводств – Підкарпатського, Свєнтокшиського та Малопольського. Минулого року – уже вдруге – у рамках фестивалю провели ще й літературний конкурс серед учнівської молоді  "Галицька осінь".

"Це добре, що є літературні фестивалі. Читають мало, а ще менше – поезію (як писав Андрухович). Але от фестивалі – це чудова можливість бодай послухати", – переконаний Гарматюк.

Українську культуру він мислить без "вишиватності і псевдопатріотичних шмарклів": вишиванку нівелювали, вважає Гарматюк, пхаючи її всюди, де тільки можна. Це совдепія, але іншого кольору, – занурюється наш співрозмовник в реальність. І робить це через фотографію. Він мав уже кілька персональних фотовиставок, а у фотогалерії чимало світлин, які показують не калину й рушники, а реальну Україну.

Володимир Гарматюк фото

"Колись я поїхав за місто до родичів і заблукав. Шукаючи дорогу, наткнувся на один дуже крутий кадр – автобусну зупинку, на якій під тризубом з колосками і стрічкою з написом "З нами Бог і Україна" сиділи кури, а поряд гордовито стояв півень", – на смартфоні Володимир показує фото.

Фото Володимир Гарматюк

Гарматюк почув чимало критики про персональну фотовиставку "Ukrainian Style". Йому закидали непатріотичність. "Я лиш пофотографував і показав те, що нас оточує, в чому ми живемо. Коли я бачу порепаний стовп, пофарбований у синьо-жовтий, а на ньому наклєєне оголошення про робочу візу у Польщу і Чехію…" – згадує він.

Володимир Гарматюк фотоВдалі кадри Гарматюк шукає скрізь: дорогою на роботу, на відпочинку, у відрядженнях. Камера не завжди поруч, і він про це інколи страшенно жалкує. Володимир згадує, що кадр із жінкою і дитиною на руках на залізничній колії у тумані йому вдалося зробити з третьої спроби. Після цього він більше не бачив жінку у тому місці, хоча щодня їздив цією дорогою.

Інколи фото надихає на вірші. Їх Володимир пише для душі. "Часто з'являються рядки у подорожі, я їх фіксую на телефон", – розповідає  він.

Та справою життя Володимир вважає історію, історію своєї родини. Він заглиблений не лише у домашній архів та бібліотеку, а досліджує долю свого дідуся Зиновія Карася, розшукуючи документи, пов'язані з ним за межами України.

Зиновій Карась –  священик, в’язень радянських таборів, активний громадський діяч, чия доля пов'язана із найпекельнішими часами окупації України Радянським Союзом. Нині Володимир Гарматюк через історію свого дідуся вибудовує мости між минулим, теперішнім і майбутнім. Роботу з пам'яттю і над книжкою Володимир називає перманентною, вже не мислить себе без неї.

4

"Я роблю це для себе і родини. Це пам'ятник, який не заросте травою. Поставити гранітну плиту і забути туди дорогу – це не варіант", – каже  Володимир.

Тому він продовжує писати, перекладати, фотографувати, щоб пам'ять була у різному вигляді і різних формах.

Катерина Котвіцька, 

цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: