fbpx

Прощавай, друг Семен, Батя – Григорій Семанишин

Суспільство 18:00, 21.01, 2016

На другий Святвечір впало небо – в районі Донецького аеропорту загинув Герой, легендарний командир підрозділу ДУК ПС, доброволець, майданівець Григорій Семанишин. "Батя" – з любов'ю зверталися до свого ватажка бійці. "Семінарія" – від позивного свого командира "Семен" назвали бойову групу.

Сьогодні полеглий Герой повернувся додому. Франківськ прощається з одним із кращих своїх синів. Втрата болить всіх – тих, хто знав Семена, і тих, хто знав про нього. Побратими не ховають сліз. Воїни – як називав бійців Батя, – плачуть, мов діти. Воїни з передової, яким випало супроводжувати Семена в останню дорогу, стикають кулаки, кусають губи і відвертаються від фотокамер. Горе…

Григорій Семанишин "Семен", 42-річний начальник штабу окремої тактичної групи імені Генерала Воловика, її командир і розвідник підірвався на розтяжці, коли група вже поверталася із завдання.

"Він був командиром групи, що мала неофіційну назву "Семінарія". Майстер спорту з боротьби. До літа минулого року ми були одним підрозділом – ОТГ-1 ДУК ПС. Хоча безпосередньо пліч-о-пліч із Семеном я ніколи не воювала – вони завжди якось діяли своєю командою, – написала на своїй сторінці у Фейсбук відома волонтерка, а тепер боєць Олена Білозерська. – На передку "семінаристи" мали славу відчайдушних вояків. З району ДАП не вилазили, навіть коли там ставало дуже сутужно – і через атаки супротивника, і через полювання влади на добровольців. Ми з літа – на інших ділянках фронту, а вони так і залишилися в районі ДАП. Загибель Семена – серйозна втрата для українського добровольчого руху…"

Григорій Семенишин
На фото Семен – справа. Опитне, березень 2015.

Коли розпочався Майдан, Григорій Семанишин залишив грошовиту роботу дальнобійником і став активним учасником подій спротиву. Під час Революції Гідності примкнув до "Правого Сектору" і після перемоги разом із побратимами пішов на війну у складі ДУК ПС. "Бо вважаю себе націоналістом, патріотом", – пояснив Семен в останньому інтерв'ю, яке дав у січні цього року в Івано-Франківську.

Перед тим, як піти на війну, розписався з дружиною, з якою багато років перед тим жив у щасливому шлюбі.

"На початку червня поїхав на Схід на базу у Покровське. Перший мій бій був за Карлівку. Був вдалий. І другий був вдалий. Потім були Піски – пробули там днів десять, відступили з незрозумілих причин. Потім другий раз зайшли в Піски, закріпилися. Потім ходили в диверсійну розвідку на Мар'їнку, там атакували їхній блокпост. Два тижні  у Старобєшевому. Амвросіївка: звідти наша ДРГ ходила під Шахтарськ, 20 км вглиб території. Знайшли, де вони робили окопні споруди, дали коректування нашій артилерії. Вона відпрацювала. Взяли полоненого, передали військовим…"  Семен розповідав про війну як про роботу, називав географічні назви, ніби позначав прапорцями воєнну мапу.

Іловайськ. Степанівка, де на дорозі поламалася "таблетка" (автомобіль – ред.) медиків, яка везла 200-х у лікарняний морг в Амвросіївку. Знайшли автобус із водієм, відвезли убитих. В складі групи "Барса" були у Донецькому аеропорту.

"На позиції було п'ять днів дуже жорсткого бою, але втрати в нас були мінімальні – троє вбитих, один поранений. Нас було 18 чоловік, приїхали підсилити 93 бригаду. Контужені були всі  танк по нас стріляв з 50 метрів в упор. Підбили танк. Потім стріляв БМП. Підбили БМП. У ворога, за їхніми зведеннями, були великі втрати  більше півтори сотні вбитими, але позиція наша згоріла. Відійшли на старий термінал – і так залишилися живі",  за стриманістю Семена вгадувався вир емоцій.

Та куди тільки поділася та стриманість, коли мова зайшла про побратимів.

"То звичайні люди, звичайні хлопці – патріоти. Нормальні люди, яких не цікавлять заробітки чи щось таке, а для яких важлива доля країни,  продовжив з гордістю, але без пафосу. – Патріотизм на нашій землі живе століттями, він  у нашій крові. Цей дух, патріотизм, вибити з України неможливо, він щоразу відроджується. Дивіться, скільки у нас патріотів, скільки воїнів – реальних воїнів. Не тільки наша Західна, а вся Україна!"

"Не один бій, і не сам один бій робить з хлопців воїнів. Коли надзвичайно складна, ризикована ситуація, коли міни рвуться біля тебе, а кулі свистять над головою і по боках і не знаєш, куди себе діти, а треба атакувати,  і коли так раз і другий, третій і десятий, і вже позбуваєшся страху, аж тоді…"  небагатослівний Семен.

"Колись в Опитному Семен зібрав групу і сказав таку річ: "Я завжди іду першим, я завжди прикрию". Просив не залишити його ворогові і не розчарувати його в бою. І подякував за роботу зі словами: "Без вас я би не зміг…"  написав у Фейсбук побратим Руслан, боєць "Стрілок".  Зараз ми розбиті в душі страшенною втратою, втратою, яка коштує тисячі ворожих голів.

Так важко. Розгублені, але не зламані, не покорені, ми встанем…  Більшість встане в ім'я Батальону Захід-3 СЕМЕНІВЦІ. Так саме "семенівці", бо нас всі називали "Семінарія".

Прощавай, друг Семен, Батя – Григорій Семанишин 1

Батя вболівав не лише за своїх, за "Семінарію".

"Та прийдіть ви в окопи, побудьте тиждень, подивіться, як хлопці живуть,  звертався він в інтерв'ю до верховної влади. – Хлопці місяць бані не бачать, по коліна в болоті. Постіратися – ну добре, а в що перевдягтися? Добре, що хоч їсти є що – тушонка, хліб. Стояли на Нєвєльському: хлопці просять лісу, щоби в землі накритися. Це нульова зона, далі  ворог. Командування каже: нема лісу. Я не розумію, як так можна! Дзвоню до колєгів у Франківськ, пацани мені привозять 20 кубів лісу. Бо той ліс, що через державні закупівлі для армії, він просто туди не доходить…"  розповів про один з випадків командир.

Десятки таких і подібних випадків підштовхували Семена до дій. В останній час він замислився, як рухати Україну далі – щоби не розгубити, не зрадити ті ідеали, за які став у Вогнехреща на Майдані, які відстоював зі зброєю в руках на Донбасі.

"ДУК буде стояти, поки ми стоїмо. Патріоти мають підштовхнути, а народ має підтримати",  до останньої хвилини вірив друг Семен.

"Друже "Семен", ти став справжнім батьком для сотні воїнів на фронті.. Таких як ти одиниці.. Ти виживав в найгарячіших боях.. сміливо вів за собою десятки бійців.. Тебе любили і поважали…"  звертається до полеглого друга на своїй сторінці у Фейсбук франківський волонтер Василь Андріїв.

"До самої смерті Семен ніс ідею побудови УССД – Української Самостійної Соборної Держави,  і не відрікся від своїх ідеалів. Семен для багатьох – легенда. І це велика Людина", – відкриває він для нас свого товариша і однодумця. 

"Боляче! По-справжньому! Боже, мені казали, що ти милосердний! Чому ти дозволив проклятій війні нагло забрати такого бійця, друга, брата, нашого Семена!? Загинув не просто українець. Загинув Бог Війни. Я рідко коли від хлопців чула такі слова про побратима. Всі в один голос мені розповідали, яку він мав неймовірну чуйку, його так поважали, як командира! Він не просто Батя, хлопці з його ОТГ буквально молилися на нього!"  розповідає про Григорія Семанишина франківська волонтерка Наталія Долик – Аулісі Котик.

Григорій Семенишин семен

Вона пригадала свою останню зустріч з Семеном у Водяному-Опитному.

"Коли ми приїхали, його група була на завданні. Поки ми виносили ящики з допомогою, звечорілося. Повертаються хлопці. Заходить Семен, я одразу до нього, "Гріша! Привіт! Ми приїхали до тебе! Рідненький!" Він дуже стримано поздоровався. Здивувалася: "Семене, ти що не впізнаєш?" І зазирнула йому в очі. На мене дивилася сама безодня війни – і цей погляд я запам’ятала назавжди. Щойно з завдання, він навіть не знав, чи всі повернулися, з одним ще не могли зв'язатися… "Дай мені 20 хвилин, я відійду…" І справді, за якийсь час Семен уже тішився подарованому прапору, казав, що буде носити його замість броніка. Ми їли холодну тушонку, хтось грав на гітарі з обірваними струнами. Не могли наговоритися, бо люди там рідко бувають… Коли я кажу, що ТАМ завжди залишала шматочок свого серця, то згадуватиму в першу чергу його. Безстрашного, Справжнього!"  пише волонтерка.

Прощавай, друг Семен, Батя – Григорій Семанишин 2

Помоліться за його рідних, для яких звістка про смерть є тяжча, ніж свинцеве небо, яке впало на той Святий вечір, просить вона.

"Вічна пам'ять! Бережи своїх побратимів тепер з ангельськими крилами!"  звертається Наталя до Семена.


Григорій Семанишин з родиною мешкав у селі Горохолина Богородчанського району. Сиротою залишилася дочка Вероніка. Невдовзі у нього має народитися друга дитина. 

Підготувала Наталія Кушніренко

 

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: