четвер, 15 листопада

Роби добро: як волонтери допомагають важкохворим у хоспісах та лікарнях Франківська

Волонтери благодійної організації "Просвіта душі і серця" розповіли, як працюють з важкохворими людьми, звідки беруть для цього сили та що отримують взамін.
Зображення 1 / 2 Використовуйте клавіші для перегляду

Влітку 2017 року БО "Просвіта душі і серця" створила 20-річна студентка франківського мед­університету Катерина Масляк. Ідея започаткувати новий волонтерський рух виникла після того, як дівчина повернулася з Канади, де провчилася півтора року. Команда молодих людей у вільний час допомагає медикам і пацієнтам хоспісу та Центральної міської лікарні. Згодом їхня діяльність розширилась також на Обласну дитячу лікарню та онкодиспансер. Відвідують і кількох хлопців з інвалідністю у них вдома.

Поки Катерина продовжує навчатися та набиратися досвіду в Канаді, у рідному Івано-Франківську команда волонтерів потрохи розширюється та дарує турботу потребуючим.

 

ЛЮБОМИР БОЙЧУК

За фахом юрист. Почав волонтерити у медзакладах майже одразу після заснування БО "Просвіта душі і серця".

Про організацію Любомир дізнався із соцмережі:

"Я давно шукав щось таке, щоб була можливість комусь допомогти. Я ніколи спеціально чогось не шукав, але завжди знав, що як тільки випаде така можливість, я її не пропущу. Коли я побачив інформацію про набір волонтерів, я взагалі не думав і просто заповнив анкету, а тоді вже дізнався, що це таке і як воно буде".

Перший раз:

"Перший раз страшно було йти в хоспіс. Я уявляв, що це буде набагато жахливіше. Я думав, що це такий заклад, де всюди плач і скрегіт зубів. Моторошна атмосфера мене дуже лякала. Коли я прийшов, побачив, що не все так погано, як я собі надумав. 

Перший раз я годував жінку, яка не говорить, і, здається, не бачить. Я відчув, що я щось зробив добре, мені так на той час здавалось. Потім ми ще пройшлися по палатах, поспілкувалися з пацієнтами. Після того як вийшов, в мене з’явилася енергія, прилив сил, настрій покращився. Я віддав краплинку того, що я можу зробити, хоча б мінімально".

Як наважитись на волонтерство:

"Бували люди, які одного разу приходили у хоспіс і казали, що вони більше не хочуть туди повертатися, для них це важко і вони це не потягнуть. Тут вже більше залежить від ставлення людини до життя. Якщо людина шукає негатив у всьому, волонтерство їй не допоможе, тому що вона себе зажене в глухий кут. Хтось чутливіший до цього, хтось – ні. Мені здавалося, що я чутливий, але виявилось, що мене це, навпаки, заряджає. Я по собі бачу, що цей час, який я віддаю, – це мізер у порівнянні з тим, що я забираю звідти, – цю енергію, мудрість, натхнення. Я стараюсь по житті шукати у кожній ситуації плюси. Звичайно, я не робот, в мене теж є емоції, теж інколи це все пригнічує, але потім я собі згадую за цих людей, у яких є проблеми, набагато більше за мої, і тоді мої життєві негаразди, які мене злять і виводять з рівноваги, – це ніщо у порівнянні з тим, що я бачив і з чим стикався. Я собі кажу: "Чувак, заспокойся і йди роби собі свої справи далі, цінуй те, що ти маєш". Я так себе стараюсь тримати. Я повинен щось віддавати цьому світу за те все, що я маю. Десь так".

Що отримуєш:

"Кожного разу, коли мені було погано, не було настрою, були проблеми на роботі, я думав, що ще хоспісу мені бракувало, але я туди все рівно йшов і виходив звідти із зовсім іншим піднесеним духом.

Люди, отримуючи ту енергію, яку даємо ми, віддають набагато більше. Коли ти бачиш посмішку, задоволене обличчя, коли вони радіють, як заходиш до них у палату, їм треба просто поспілкуватися з ким-небудь, і для них цілком достатньо нашої уваги.

Ми по суті ніяких надважливих речей і не робимо – ми спілкуємося, допомагаємо годувати людей, деколи вивозимо на прогулянки, якщо погода дозволяє. Наша робота має більш моральний аспект. Ми стараємося зробити так, щоб люди трохи відволіклись від своїх проблем… Комусь просто виговоритись треба, а нема кому. Ми для того там і є". 

Люди різні:

"Все залежить від того, як вони ставляться до життя, і це проявляється у всьому. Бувають такі, яким все завжди погано – персонал, волонтери, усі винні. Ми і з такими працюємо. Є люди, які знаходять у всьому щось хороше. Звичайно, їх гнітить їх хвороба, цей стан, що вони не можуть нічого з цим зробити. Але коли вони починають відкриватися, видно, що вони, незважаючи на всі свої проблеми, налаштовані добре і намагаються шукати в усьому позитив, жартують, буває навіть чорний гумор". 

Про улюблену пацієнтку:

"У хоспісі живе одна бабуся Оксана (ім’я змінене на прохання волонтера), якій вже 93 роки. Вона зачепила своєю історією кохання з її чоловіком. Вони були разом з самого дитинства – років з 12. Як тільки вони познайомились, вона відразу мамі сказала, що це буде її чоловік. Зараз в нас є соцмережі, де всі все знають одне про одного, а тоді одного побачення у місяць було достатньо, щоб людина почувала себе щасливою.

Вона цю історію береже в собі і спочатку не хотіла нікому розказувати. Чоловік її помер трохи раніше, і вона себе їсть і питає: "чому я тут досі сиджу?", "чому я не з ним?", "чому я залишилася, а він – ні?" і таке подібне. Вона пережила війну. Ми колись навіть хотіли зробити книжку з її історії, але вона не дуже хоче все розказувати і чимало деталей опускає. Тому ми всі її розповіді записували на диктофон і, можливо, колись щось з цього зробимо".

Ставлення до смерті:

"Смерть – це є частина життя, і це чекає кожного. Боятися цього етапу безглуздо. Логічно, що кожна людина дійде до цього етапу і відійде. Я вірю в те, що не важливо знати, де і як, і що буде далі – ніхто не може знати. Тому я намагаюсь абстрагуватися від смертей, і мені так легше їх сприймати. Звичайно, це боляче, коли у когось, до кого ти звикаєш, закінчується життя, але ти на це вплинути ніяк не можеш".

Як зробити перший крок:

"Я сприймаю страхи як виклик до дії. Якщо тебе щось лякає, значить, треба це зробити. Я намагаюся так робити, хоча досі ще не все реалізував, що мене десь трохи всередині їсть. Людині треба спробувати, щоб знати точно, чи їй це підійде. Якщо не підійде, є ще багато шляхів творити добро. Не обов'язково відвідувати медзаклади і бачити все на власні очі. Бувають цікаві благодійні акції, як, наприклад, фотодень для дітей з притулку".

 

АЛІНА КАСІЛОВА

Долучилася до благодійної організації півроку тому. Дівчина більше волонтерила в Центральній міській клінічній лікарні, де є чимало покинутих людей.

Допомога персоналу:

"Лікарня від хоспісу відрізняється тим, що у лікарні волонтери більше допомагають персоналу, який не завжди встигає впоратись зі всіма пацієнтами. Наприклад, коли їм призначають ряд оглядів чи процедур, медперсонал не завжди може вчасно відвезти до потрібного кабінету, почекати у черзі та хоча б поговорити.

Тут питання не лише у тому, щоб відвезти, а посидіти, поговорити, почути. Ми з ними спілкуємось, ділимось, вони відповідають взаємністю, і це так само допомога моральна. Буває, що людям, наприклад, тяжко після операції, а родичі не можуть з ними 24 години на добу сидіти або рідко приходять. Ми намагаємось зняти напругу.

А у персоналу трапляється "вигорання" на роботі. Бо ми ж туди приходимо за покликом серця".

Досвід:

"Часто старші люди розповідають такі речі, які відгукуються, і хочеться наповнитися цією життєвою мудрістю. Мені здається, що коли людина на грані життя і смерті, вона проживає весь свій досвід і каже ті речі, які ми не помічаємо, коли проживаємо власне життя і намагаємось все встигнути. Ми не помічаємо дрібниць. Люди, які в лікарні чи хоспісі розуміють, що завтра можуть не прокинутись, вони кажуть про те, що вони втратили чи що зробили не так, вони дають справжні життєві поради про те, чого вони не встигли зробити, поки вони так само, як ми, за чимось бігли.

Ти віддаєш сили, енергію, а береш думки, які згадуєш, коли біжиш кудись, не озираючись.

Ця допомога лікує серце і душу. Коли в тебе і так багато всього на плечах, ти туди йдеш, бо можеш ще дати щось людям. Ти розумієш, що цей день ти прожив не тільки на роботі, а й зміг щось дати людині, яка потребує цього.

Після деякого часу серед волонтерів проводять опитування і 100% відповідають, що саме ця робота допомагає кардинально змінити життєві цінності і бачення. Всі виходять з лікарень наповненими відчуттям, що їм вдалося зробити щось добре за покликом душі".

Як допомогти:

"Для мене допомога іншим стала й професією. Я працюю психологом з проблемними дітьми та підлітками в Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей. Чимало сліз пролила і з дітьми, і з їх проблемними батьками, але вчасно зрозуміла, що цим не допоможу у жодній ситуації.

Стояти і плакати не допоможе. Ти можеш покращити життя цих людей саме в цей момент, бо в тебе є сила, енергія, можливості хоча б у цей момент на трошки викликати посмішку чи змусити людину згадати щось приємне, а не зациклювалась на тому, що в неї в лікарні нога болить чи вона під крапельницею лежить. Потрібно людину налаштувати на позитивний лад.

Чимало людей думають, якщо вони комусь допоможуть фінансово, то отримають плюс у карму, але не завжди вони можуть бути впевненими, кому саме вони допомогли і чи дійшла ця допомога до адресата. А тут ми можемо принести бананів чи смаколиків, але ми знаємо конкретно людей, які зможуть цим поласувати.

Мені здається, що нам не треба цього "плюса в карму", і байдуже, чи воно відгукнеться, нам просто хочеться це робити.

Взяти друга:

"Дуже проста порада, як зробити перший крок, – взяти друга. Часто тобі може здаватися, що ти сам на сам з цим не впораєшся, але коли у перший день біля тебе є знайома людина, яка тебе підтримує, яка з тобою в цей момент допомагає зробити перший крок, який і є найважливішим. Вперше побачити, вперше відчути, вперше зрозуміти. Потім вже можна аналізувати, чи це твоє чи ні, чим ти ще можеш допомогти. А може, щось інше цікаве придумати. Або ж зрозуміти, що "ні, це не для мене".

 

ЯК СТАТИ ВОЛОНТЕРОМ

Робота волонтерів вже добре налагоджена. Наразі є близько 60 активних волонтерів, а загалом через організацію пройшли близько півтори сотні людей. Через соцмережі вони комунікують, складають графіки відвідування медзакладів. Підлаштовують їх під навчання чи роботу – як кому зручніше.

Щоб долучитися – треба заповнити анкету, пройти співбесіду. За потреби – пройти тренінг.

"Співбесіди проводимо, щоб зрозуміти, що це за людина, які вона має якості, яка її мотивація і як вона ставиться до цього всього. Відразу видно, хто буде серйозно ставитись до цієї справи, а хто так собі", – пояснює Любомир Бойчук.

Буває, що люди відразу цікавляться, яка оплата за таку волонтерську працю, не розуміючи взагалі її суті. Їм відразу пояснюють, що це не робота за гроші.

"Основна суть цієї організації – чистий альтруїзм, – пояснює волонтер. – Люди розуміють, що за свій час тут вони отримують не щось матеріальне, а духовне".

Олена Бас

Фото - БО "Просвіта душі і серця"

КОМЕНТУВАТИ