fbpx

Роман Ткач: романтик у політиці, прагматик у владі

Політика 17:47, 09.10, 2015

На Прикарпатті Романа Ткача називають останнім романтиком у політиці і вважають найбільш загадковою політичною фігурою. Він, на відміну від багатьох політиків-важковаговиків, не був замішаний в жодному корупційному скандалі, не пов'язаний ні з однією бізнес-групою і залишається при цьому фігурою, до думки якої прислухаються.

Один з організаторів Народного Руху на Прикарпатті. У 1990 році обраний сільським головою Ямниці. Пізніше був обраний головою Тисменицької районної ради і райдержадміністрації, очолював Івано-Франківську облдержадміністрацію. Виграв вибори до Верховної Ради, працював у парламенті четвертого, шостого скликань. І раптом перервав успішну публічну кар’єру й пішов у "тінь". Активний учасник відновлення незалежності України, рухівець, він вийшов з НРУ в той час, коли Борис Тарасюк, тодішній голова НРУ, розпочав перемовини з Юлією Тимошенко про об’єднання партій. На знак протесту залишив посаду голови Крайової організації НРУ та призупинив членство в партії. Активну громадську діяльність продовжив восени 2013 року, коли виникла потреба допомогти в організації студентського майдану в Івано-Франківську. А нещодавно в медіа з'явилося повідомлення, що Ткач має намір повернутися в політику.

Куди, з ким і навіщо йде Роман Ткач, розпитував журналіст КУРСу.


– Пане Романе, ви періодично випадали з публічного політичного життя. Куди?..

Це так на перший погляд. Просто я не "світився" в пресі і на телебаченні.

– Що ви робили після завершення каденції у Верховній Раді?

Роман Ткач: романтик у політиці, прагматик у владі 1Останні роки були тривожні для всіх нас, неможливо було сидіти, склавши руки. Нагадаю, що восени 2012 року я був кандидатом у народні депутати до Верховної Ради від "Фронту змін". Завдяки цьому з агітаційною роботою об’їхав усю Україну,  вперше дуже близько ознайомився з життям людей сходу і півдня України. Це був для мене, галицького політика, цікавий і цінний досвід. Так сталося, що я не став народним депутатом.

В грудні 2012-го, коли новий парламент почав роботу, я справді взяв перерву. Але весна 2013-го змусила активізуватися – тоді проходили мітинги опозиції по всій країні. І в Києві, і у Івано-Франківську опозиція намагалася вивести людей на протести. Я був всередині цих процесів – контактував з опозиційними силами, допомагав в організації мітингів.

Періодом повноцінного відновлення публічної політичної активності став для мене квітень, коли Юрій Луценко вийшов із тюрми. Почалося формування громадської спільноти "Третя республіка". Знову були поїздки Україною, вивчення ситуації, координація дій з опозиційними політиками. Тоді, як пам’ятаєте, і влада, і опозиція намагалися з’ясувати кожна для себе, чи буде новий Майдан. Ми, власне, цим і жили – новим Майданом.

– Протестні настрої тоді витали у повітрі…

Так, це правда. Використовуючи давні політичні зв’язки, до осені 2013-го я об’їздив всю Україну. То був час активної участі у неформальних політичних процесах. Нам тоді було важливо сформувати мережу – не якоїсь визначеної партійної структури, а мережу надійних людей, однодумців, які були би на боці опозиції.

Коли восени 2013-го в суспільстві постало питання про вступ до Євросоюзу, це підняло хвилю дискусій на різних політичних рівнях, проводилися публічні і неформальні зустрічі, моделювалися різні ситуації розвитку подій. Ми почали відчувати, як росте градус спротиву. Точкою кипіння стала відмова Януковича і його кліки від поступу в Європу.

Студенти, громадські діячі через соціальні мережі та медіа підняли людей на протест в ніч з 20 на 21 листопада, а не 24-го, як було заплановано опозиційними партіями. Це була тривожна ніч…

– Ви підтримали учасників Студентського Майдану в Івано-Франківську, бо передбачали розвиток подій?

Такого не передбачав ніхто. Без підготовки, вночі… "Почалося!..", "Нарешті!..", "Всі на Майдан!..", "Україна – це Європа!..", "Банду геть!" – такі заклики лунали в усіх містах України, такими заголовками майоріли всі ЗМІ, плакати і банери, зроблені власноруч, блискавично з'являлись на всіх знакових місцях. "Дух, що тіло рве до бою…"  адже саме так пророкував Франко.

Роман Ткач: романтик у політиці, прагматик у владі 3

Франківськ підняли на Євромайдан близько десяти молодих людей, в тому числі тоді ще нікому невідомі молоді активісти Максим Кицюк та Наталка Сербин. Зранку 21 листопада до них приєдналися ми, громадські діячі, політики, що мали досвід в організації протестів початку 1990-х та Майдану 2004 року. Знали, що мусимо підтримати молодь, яка в той час виявилася сміливішою за помірковане старше покоління.                        

 Я вдячний хлопцям і дівчатам з "Свободи", "Народного Руху", "Удару", "Батьківщини", "Фронту змін", "Нашої України", "УНП", "КУНу", "Тризубу", "Патріотів України", товариства "Просвіта", які моментально зорганізувалися в комітет і на першому засіданні вирішили: ніяких партійних прапорів і символіки; всі рішення приймаються консолідовано; мета одна  вивести на майбутні мітинги якомога більше людей.

Роман Ткач: романтик у політиці, прагматик у владі 5

Тому в наступні дні займалися, власне, організаційними питаннями: палатки, харчування, організація віче, озвучення, охорона наметового містечка, його обігрів, бо тоді була вже рання зима…

Роман Ткач: романтик у політиці, прагматик у владі 7

Студентський Майдан організовано тривав у Франківську до 30 листопада. А потім… Закрутилося… Розгін майдану в Києві, побиття Максима Кицюка в Івано-Франківську, і вже 1 грудня біля "білого дому" в Івано-Франківську відбулося віче за участю депутатів всіх рівнів нашого краю і представників політичних партій. Тоді уже політики прийняли рішення взяти керівництво процесом у свої руки. Був організований обласний Комітет Спротиву. Так почалася наша місцева Революція Гідності. Я, і всі ті, хто підтримав Студентський Майдан, стали її активними учасниками впродовж зими 2013-2014-го років і у Франківську, і в Києві. Аж до війни…

Роман Ткач: романтик у політиці, прагматик у владі 9

– Знаю, що ви берете участь у волонтерському русі, допомогаєте нашим хлопцям, які їхали і їдуть на схід України. Ви також опікуєтеся франківськими військовими пілотами, а саме  114-ою Івано-Франківською бригадою тактичної авіації. Це теж така непублічна політика?

Напевно, так. Це державна справа. На одній із зустрічей зі своїми колегами-однодумцями в січні цього року (а тоді питання оборони стояло дуже гостро в зв'язку з трагедією в Дебальцевому) зайшла мова про 114-ту бригаду. Це єдине військове формування в Івано-Франківській області, єдина бойова частина. І велика кількість проблем – від суто побутових до військового забезпечення. Поїхали до військових, зустрілися з керівництвом частини, оглянули все. Скажу чесно: щоби там навести лад, треба витратити десятки мільйонів гривень.

Роман Ткач: романтик у політиці, прагматик у владі 11Роман Ткач: романтик у політиці, прагматик у владі 13

Ми розділили проблеми в підрозділі на побутові (казарми тощо) і проблему військового аеродрому. Розраховували, що коли почнемо, то й інші підтягнуться. Значний об’єм робіт взяла на себе міська влада міста, обласна адміністрація. Було приємно, коли на нашу ініціативу відгукувались прості жителі нашого міста і приносили в офіс "Поранені SOS" постільну білизну, холодильники, телевізори та інші необхідні для побуту речі. На сьогоднішній день виконано значні об’єми робіт на аеродромі, в казармах.

Роман Ткач: романтик у політиці, прагматик у владі 15

Зрозуміло, що питання допомоги 114-ій бригаді – не на один рік. Буду домагатися, щоби в бюджеті розвитку області для цієї частини постійно, з року в рік, передбачали кошти. Забезпечення наших військових "соколів" – це взагалі стратегічне питання для України.

 В даний час ви йдете на вибори до обласної ради від БПП "Солідарність". Чим продиктований ваш теперішній політичний вибір?

Від початку своєї громадсько-політичної діяльності, а це вже понад 25 років, притримуюся незмінної тези: політик думає про рейтинг партії, а державний діяч – про майбутнє країни. Вважаю себе державником і буду робити все від мене залежне, щоби зберегти нашу державу. Це не високі слова, це моє життєве кредо.

 Але Петра Порошенка опоненти критикують як президента і головнокомандувача. Йому закидають невиконання обіцянок, неправильну стратегію війни на Донбасі. Як представник його команди ви берете на себе частину відповідальності?

У час, коли йдеться про втрату цілісності та незалежності України, коли війна вже у нашій хаті, я хочу допомогти Президенту зберегти державу. Так-так, тут, у мирному Івано-Франківську, в обласній раді, допомогти Президенту виваженою політичною позицією, підвищенням добробуту краян та розвитком інфраструктури краю, тощо.

Багатьом речам, якщо розбирати на холодну голову, є пояснення. Що стосується обіцянок кандидата в президенти Петра Порошенка, які тепер йому відлунюють, то, думаю, що на той момент він був щирим і дійсно вірив у все, що говорив. Але до кінця не усвідомлював чи не знав реальної ситуації у державі – від військово-політичної до фінансової.

Роман Ткач: романтик у політиці, прагматик у владі 17

Що стосується війни, то, на мою думку, мав місце парадокс. Коли низи "кипіли", готові брати зброю і ставати на захист держави, а держава, перша функція якої – захищати своїх громадян, не готова була цього робити. Звідси так багато втрат.

А ще треба зважати на стан кадрового військового складу армії. У травні, червні, липні 2014-го ще не було кому братися за організацію армії. Не було не те що бойових генералів, бойових лейтенантів не було. Та й армії не було як такої. Були паркетні служаки в кабінетах і руїни розкрадених військових частин. Можна припустити, що, детально розібравшись у ситуації, президент зрозумів – військовими засобами Росію на даному етапі не подолати.

 І ви Президента в цьому підтримуєте?

Так, я підтримую Президента.

Бо це був вимушений хід з точки зору дипломатії. Участь міжнародних посередників у цих перемовинах показала їхню позицію і жорстоку правду, яку ми тоді відчули. Всі країни Європи та світу (Франція, Німеччина, Англія, США та інші) допомагали Україні, враховуючи власні інтереси. Так само лише з часом ми зможемо оцінити вагу Мінських домовленостей.  Але коли сьогодні на фронті перемир`я – це вже варте підтримки позиції нашого Президента.

 Але якщо всі ці речі лежать на поверхні, звідки така недовіра до влади?

У нас, українців, виробився своєрідний імунітет до влади, бо впродовж століть у нас завжди була чужа влада. А своя за двадцять чотири роки, на жаль, не змогла заслужити довіри. У людей завжди була головна претензія до влади – "не брешіть нам". Вимоги до Кучми і до Януковича були одні й ті ж – "кажіть правду!" Сьогодні після двох Майданів влада знову недоговорює.

А треба, щоб  провладні чиновники відповідали за свої слова і дії. Для прикладу: нарешті суспільство обрало народними депутатами представників політичних партій, які вперше за двадцять чотири роки створили конституційну більшість в парламенті. Прекрасно! Творіть закони, приймайте їх, реформуйте державу, адже у нас парламенсько-президентська форма правління. Натомість на очах зубожілого, зневіреного народу Тимошенко з Яценюком "визначають" ціну газу, звинувачуючи один одного у піднятті тарифів. Страшно і цинічно.

Україні потрібні реформи – нехай болісні, швидкі, але такі, щоб їх розумів, відчував і підтримував кожен громадянин нашої держави. В цьому контексті я впенений, що тема децентралізації влади піднята в державі вчасно. Значну частину проблем можуть і мають вирішувати місцеві органи влади. Тому усвідомлення цього, власне, і спонукало мене знову взятися за активну політику, вийти на публічний політичний рівень і піти на вибори. Є потреба більше впливати на процеси і безпосередньо приймати рішення.

 Чи є у Романа Ткача його команда?

Є, але не в тому сенсі, що це купка підлеглих, які сидять і чекають свистка, щоби кудись бігти і щось робити. За чверть століття активної політичної діяльності моя команда сформована з людей, які є моїми однодумцями. Це люди різного віку і різного соціального статусу, які однаково зі мною розуміють життя. Це справді велика частина молодих людей, які є успішними і активними в громадському житті. Наша командність проявляється в тому, що коли є нестандартні виклики, то за "дзвінком другу" ми збираємося, радимося, беремося діяти і брати відповідальність на себе.

Роман Ткач: романтик у політиці, прагматик у владі 19

У цей складний час дуже часто треба просто проаналізувати ситуацію, запропонувати рішення і вирішити, хто би це робив. Так я розумію командну гру в політиці і от така команда у мене є. Тому в майбутньому, можу відповідально стверджувати, коли буду приймати важливі для нашого краю рішення, то вони будуть виважені, корисні, відповідальні і дієві.

 Медіа повідомляли, що ви будете кандидувати на посаду сільського голови Ямниці. Проте ви йдете до обласної ради. Що змінило плани?

Я живу у рідному селі, в Ямниці, і достеменно знаю всі його проблеми, завжди допомагаю у їх вирішенні. Але зараз в державі проходить реформа місцевого самоврядування і саме обласна рада буде приймати рішення зі структурування та фінансування новоутворених громад на основі законів, прийнятих Верховною Радою. Без зайвої скромності скажу, я готовий у тому, що знаю якнайкраще, прислужитися людям, з якими живу і працюю усі ці роки.

Тож загалом мої плани не змінилися – сьогодні я кандидат до обласної ради, хочу допомагати рідному Тисменицькому району.

 Ви балотуєтеся по 55-му територіальному округу, який охоплює села Загвіздя, Підлісся, Рибне, Нову Гуту, Майдан, Павлівку, Ямницю, Угринів, Клузів. Що ви пропонуєте їх мешканцям?

Добре знаю проблеми району і області. На першому плані у нас – безробіття. Зважаючи на потенціал краю, треба ставити на розвиток малого підприємництва, обслуговуючих кооперативів, дрібнотоварних селянських господарств, туристичної індустрії – це основні напрями для створення нових робочих місць.

Приємно, що за останні роки в області є позитивна динаміка народжуваності. Розширення мережі закладів охорони здоров’я матері і дитини, дошкільних закладів, шкіл, спортивних і культурних закладів – це основні напрями для інвестицій держави.

– Це програма-максимум для депутата обласної ради. Але ж є локальні проблеми, вирішення яких дуже важливе для громади кожного окремого села.

Знаю, що нагальною потребою для Павлівки є ремонт дороги і ремонт школи. Майдан чекає закінчення будівництва спортзалу в школі, а Підлісся – початку будівництва дитячого садочка. В Загвізді сформована інфраструктура, але час ремонтувати будинок культури, дитячий садок, школу і дорогу.

Окрема мова про села Рибне і Нова Гута, які пережили трагедію виселення. Їхнє відновлення і розвиток почалися вже в незалежній Україні і потребують великих капіталовкладень та уваги влади.

За останні роки інтенсивно розбудовувались територіально дотичні до обласного центру Клузів, Угринів, Ямниця. Там істотно зросла кількість населення. Допомога у завершені всіх об’єктів соціально-культурного життя у цих селах – першочергове завдання влади.

Звісно, своїх, локальних, проблем у кожному селі досить. Йдучи до обласної ради, я готовий взяти зобов’язання допомогти вирішити головні проблеми у кожному з них. І готовий ці зобов’язання виконати.

Розмовляла Наталія Кушніренко

На правах політичної реклами

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: