fbpx

Василь Рокицький: "Наші командири розуміли, що це дурість, але казали: ми не можемо не виконати наказ"

Суспільство 09:30, 20.11, 2014

Двадцятирічний Василь Рокицький з Івано-Франківська у складі 80-ї аеромобільної бригади більше півроку обороняв Міжнародний аеропорт "Луганськ". Десантник, який був поранений під час штурму 31 серпня, розповідає, як кілька місяців тримали оборону аеропорту, про відступ і безглузді накази командування, яке відправляло хлопців на смерть.

Василь був поранений 31 серпня, коли сили АТО виходили з Луганського аеропорту. Через бюрократичну тяганину хлопця досі немає у списку поранених, бо військова частина зі Львова чомусь досі не подала цю інформацію в обласний військкомат.

Про пекло, в якому довелося жити майже сім місяців, юний військовослужбовець розповідає дуже чітко, конкретно називає не лише дати, а й час та деталі подій навіть піврічної давності.

Попри те, що служив в армії, до війни вперше взяв у руки автомат у лютому 2014 року. Вчитися стріляти довелося вже на полі бою.

Минулого року після закінчення училища хлопець вирішив стати військовим. Влітку 2013 року почав проходити медичну комісію, щоб піти служити за контрактом до львівської 80-ї аеромобільної бригади.

Згадує, що військкомат не хотів відправляти документи в частину. "Пройшов медогляд, а в мене виявився кіфоз (викривлення хребта – КУРС) і плоскостопість, тому не хотіли мене брати. А потім якось домовилися. У Львові здав фізо на відмінно, але ж там беруть хлопців зростом не менше 1,70 м, а в мене був 1,69. Начальник штабу каже 1 см – це не проблема",  розповідає Василь.

Відслужив півроку, і 15 лютого контрактників за тривогою зібрали в частині, коли львів’яни штурмували сусідню частину внутрішніх військ. "Нас всіх по тривозі викликали, ми приїхали в частину і вже на казармі жили до 8 березня",  згадує солдат.

8 березня хлопцям сказали збирати речі, щоб летіти в Крим. "Ми приїхали в аеропорт, то була година третя ночі, керівництво щось там вирішувало, і о 9 ранку ми полетіли не в Крим, а в Київ. Згодом звідти нас автобусами чомусь відвезли в Чернівці",  каже він.

В Чернівцях десантники тиждень рили окопи. Так вони готувалися до поїздки на Схід. "Потім вкінці тижня зробили показуху, кожен вистріляв патрони, генерали подивилися, там були всякі танки, гаубиці, вертушки, постріляли в полі і поїхали в Полтаву",  розказує хлопець. З Полтави військовослужбовців відправили у Харків, де вони перебували майже місяць. 8 квітня вночі їх розбудили і повідомили про відправлення в Луганський аеропорт, який 7 квітня зайняли внутрішні війська.

Так, 80-а бригада відправилася в аеропорт, щоб замінити вевешників. Бійці переночували і вранці розподілили пости. "Пам’ятаю, що мав приїхати ще якийсь генерал, перед його приїздом привезли нам залізні розкладачки, порозставляли їх, але спати на них не дозволяли, щоб ми не подерли. Спали під ліжками",  розповідає Василь.

Згадує, що відразу, як зайняли аеропорт, терористи приїжджали на цивільних машинах і погрожували: або ви виїжджайте, або ми вас штурмуємо. Стріляти хлопцям не дозволяли. "Вони їздили, дивилися, що хотіли, то робили. Нам погрожували, ми потім цілу ніч не спали. Через два тижні кинули взрив-пакет біля входу. До нас на підсилення приїхала 25-а бригада. Тоді в сепаратистів ще нічого не було. Можна було з ними боротися, і їх могло вже не бути. Хлопці питалися, чого ми не їдемо на Луганськ? У нас все є, а в них тоді був якийсь автомат на цілий блокпост і пару патронів. Приїдуть попухкають, ми це сприймали як забавку",  згадує десантник.

 

Безглузді накази

Згодом аеропорт оточили  бойовики. А після того, як терористи 14 червня збили Іл-76, в якому загинуло  40 десантників 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади та 9 членів екіпажу, в аеропорт перестали постачати продукти. Адже до того харчі, воду та посилки привозили літаки і скидали над аеропортом.

"Коли ми були в оточенні, цих 49 загиблих дві доби пролежали в мішках та холодильниках аеропорту. Наші поїхали зібрали всі тіла, привезли, а вивезти не могли",  розповідає Василь. Через два дні приїхали кілька машин за тілами з боку терористів. "Три чи чотири фури із червоним хрестом, одна машина з мигалкою, один хаммер, один міні-вен і ще якийсь джип. Приїхали, зупинилися біля нашого блокпоста перед в’їздом в аеропорт. Ми вже думали, зараз почнеться, всі взялися за зброю. Виявляється, вони приїхали забирати тіла. Всіх погрузили в одну фуру. Вони мали вивезти їх до Дніпропетровська, а наші звідти забрати",  пригадує військовослужбовець.

Продукти у хлопців закінчилися десь через місяць. Василь розповідає, що військовослужбовці перейшли на юшку і компот з сухарями. При цьому з усмішкою каже: з голоду не помирали.

"Найгірше було тиждень-два. А потім приїхали решту наших, зокрема другий батальйон, вони добралися з великими втратами. Їх маршрут здали повністю, коли вони їхали, повсюди їх чекали сепаратисти і обстрілювали. Хлопці просто попадали в засідки. А після того як прорвалися, у новинах написали, що луганський аеропорт звільнено і зроблений коридор. Ми сиділи і сміялися з того",  каже хлопець.

Ті, що таки прорвалися до них, відстрілювалися автоматами проти важкої техніки, адже відправили бійців на підкріплення без супроводу артилерії. Потім прийшов наказ прориватися на кордон. Хлопці розуміли, що їх відправляють просто на смерть, тому їхати відмовилися. І наші командири розуміли, що це дурість, але казали: ми не можемо не виконати наказ. А всі солдати були проти. Ті, що приїхали, казали: нас всю дорогу "Градами" накривали, там нас чекають, куди їхати? Без прикриття ми їхати не погодилися,  каже Василь.  Було зрозуміло, що ми б до кордону навіть не доїхали, а якби доїхали, доки б вирили окопи, то "Гради" б нас завалили. Там одна наша рота поїхала, то 10 чоловік в одному окопі рознесло, один живий лишився".

Насправді, каже Василь, пробити дорогу до аеропорту вдалося лише наприкінці липня, коли сили АТО витіснили бойовиків з навколишніх сіл. Тоді бійцям поміняли бронежилети, почали нормально доставляти їжу. Однак згодом українці втратили контроль над звільненими населеними пунктами.

Після одного з боїв неподалік аеропорту була знищена вся техніка бригади, окрім двох БТРів. Довелося відступати. "В одному був пробитий двигун, а один нормальний. То ми в два БТРи всі погрузилися. За кілька кілометрів від аеропорту пошкоджена машина заглохла, ми забрали озброєння і пішли пішки",  згадує юнак.

Через два дні вночі розбудили сім хлопців і відправили за поламаним бронетранспортером. "Там вже все в сепаратистах було. А вони кажуть: їдьте і забирайте",  обурюється Василь. З вимкнутими фарами сім військовослужбовців таки поїхали за БТРом. Василь теж поїхав, розуміючи, що якщо на одному бронетранспортері ще можна втекти в разі нападу, то з причепом  ніяк. Слава Богу, забрали БТР без ексцесів. Але парадокс в тому, командування готове було пожертвувати життями семи військовослужбовців заради поламаного БТРа. До слова, він так і залишився в аеропорту після того, як сили АТО відступили.

"Не знаю, нащо його забирали, мабуть, просто для галочки, що він у нас є",  каже Василь.

За його словами, у той час, як російські війська насувалися, завдання військовослужбовців було охороняти аеропорт. Ніхто не говорив про підкріплення, не додавали зброї, хоча всі знали, що із захоплених сіл бойовики насуваються на об'єкт. "Всі знали, що села захопили і наступний  аеропорт. В той час просто збільшили пости. А який смисл? Якщо у нас залишилися одні автомати і "Мухи"…"

 

Відступ

Обстріли аеропорту розпочалися десь о 4 ранку 31 серпня. "Нас почали обстрілювати "Смерчами" з боку  Російської Федерації, "Градами" – сепаратисти з півдня. Нас майже повністю взяли в кільце, нам пощастило, що вони не продумали зробити засаду в "коридорі",  розповідає Василь.

Хлопці пробували відстрілюватися приблизно чотири години, і старший на посту дав команду – відступати. "Розділилися по п’ять людей, побігли різними дорогами до основного штабу,  згадує хлопець. – Добігли, а там біля входу горять снаряди від гаубиць, вибігли два офіцери і сказали бігти в основний бункер. Почали шикуватися на вихід на оборону бункера. Повибігали, пробігли 20 метрів до земляного насипу, в якому ми мали ховатися. Я останній залазив і почув вибух під ногою. Впав, хотів встати, дивлюся: нога в інший бік вивернута".

Хлопцю вкололи знеболювальне, хоча каже, що болю в той час не відчував. Джгут не накладали, бо кров не текла, написали на руці час поранення. "Відтак трохи повз, потім мене тягнули, я вже казав: кидайте мене, а вони: десантники своїх не кидають, – і далі тягнули",  говорить Василь.

Заховалися у підвалі якоїсь котельні, хлопець там пролежав приблизно півтора години, пам’ятає, що пив багато води. Звідти вже "Уралом" відвезли у медчастину у Лутугине, ногу не чіпали, лише кололи обезболююче.

Наступного дня Василя перевезли у військовий госпіталь міста Щастя. Там вінницькі медики його прооперували і наклали спеціальний апарат на розтрощену ногу. Пролежав ще два дні, і 3 вересня надійшла команда виїжджати, бо дуже близько почалися обстріли.

Хворих почали евакуйовувати. "Сидячих вивозили "Уралами", лежачих – вертольотами. Мені не пощастило, я потрапив у "ГАЗон",  розповідає хлопець. Так його разом з іншими хворими доставили у харківський госпіталь. Їхали з другої дня до 12-ї ночі. Там відпочили, і вранці хворих евакуювали у Вінницький госпіталь, пояснили, що у Львівському шпиталі немає місць.

Рідним хлопець сказав, що його відправили у санаторій у Вінницю. Зізнався, що поранений, після двох тижнів лікування, коли мати захотіла приїхати відвідати хлопця.

Зараз Василь вже в Івано-Франківську. Каже, що зі спицями у нозі доведеться ходити до року. Відтак ще півроку нога має відпочити, а потім будуть ставити колінний протез.

Попри це, хлопець з усмішкою говорить, що навіть зараз повернувся б в зону АТО. "Не можна здавати Луганськ і Донецьк,  каже Василь,  бо вороги посунуться далі і від нашої України нічого не залишиться".

Марія Гаврилюк

Р.S. Василь Рокицький ще принаймні півтора року має лікуватися. Його чекають складні операції. Просимо всіх небайдужих допомогти герою.

Номер картки у ПриватБанку — 5168 7556 0216 0091.

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: