Що вимагає від України Водна рамкова директива ЄС
Угода про асоціацію з Європейським Союзом зобов’язала Україну, серед іншого, впроваджувати євростандарти в управлінні водними ресурсами, їхній охороні та боротьбі із забрудненням.
Міністерство екології та природних ресурсів у співпраці з Державним агентством водних ресурсів України розробили та поступово реалізують державну політику у сфері охорони водних ресурсів відповідно до вимог Угоди.
Як розповідає директорка МБО "Екологія-Право-Людина", експертка Реанімаційного пакету реформ Олена Кравченко просування цих змін на законодавчому рівні давалося дуже важко.
"Значна частина наших народних депутатів не розуміє пріоритетності і важливості екологічних питань. Вони не усвідомлюють, що екологічна безпека є частиною національної безпеки. Були навіть такі вислови: "Що це за закони про метеликів? Ви забираєте у нас час, коли в країні йде війна"… Ось на якому рівні все відбувається", – зазначає Олена Кравченко.
Група "Охорона довкілля" Реанімаційного пакету реформ після тривалої роботи змогла переконати нардепів у необхідності прийняття закону і пакета підзаконних нормативних актів, які вже почали впроваджувати на національному та регіональному рівнях. Так, у 2016 році був прийнятий Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження інтегрованих підходів в управлінні водними ресурсами за басейновим принципом", яким імплементуються положення Водної рамкової директиви ЄС у Водний кодекс України і загалом у практику управління водними ресурсами в державі.
Водна рамкова директива ЄС (ВРД ЄС), повна назва Директива 2000/60/ЄС Європейського парламенту та Ради "Про встановлення рамок діяльності Співтовариства в галузі водної політики" від 23 жовтня 2000 року, яка встановлює основні (рамкові) положення для досягнення країнами ЄС доброї якості води у їхніх водних об’єктах до 2015 року.
ВРД ЄС є основним документом у галузі водної політики ЄС. Об'єктом спрямованих дій директиви є всі поверхневі, підземні, перехідні та прибережні води у межах кожного річкового басейну.
Базовим принципом ВРД ЄС є визнання району річкового басейну основною гідрографічною одиницею управління водними ресурсами як цілісного природного гідрографічного об’єкта, який не може обмежуватися адміністративними чи державними кордонами. Управління кожним виділеним річковим басейном здійснюється на основі "Плану управління річковим басейном", який повинен містити аналіз стану басейну та чітку програму заходів для досягнення у встановлені терміни основної мети – доброго стану водних об’єктів, – як поверхневих, так і підземних, – що містяться на його території.
Олена Кравченко відзначає, що в Держводагентстві України є фахівці, які розуміють, для чого в цій сфері впроваджуються євростандарти.
"Дуже позитивним у даному напрямку є керівництво Держводагентства України, яке має хорошу фахову команду експертів, яка розуміє, що робить, що розроблялося, для чого і як це впроваджувати. В регіонах в цьому випадку складніше, і таких команд бракує на місцях. Звичайно, що реформи починаємо ми зверху, але вони поступово мають стікатися донизу, мають проводитись десятки тренінгів, як впроваджувати, пояснювати це законодавство – від законів до постанов, розпоряджень, методик. Це величезний пакет документів, які ще в процесі", – пояснює експертка.
Кравченко зауважує, що, на жаль, Держводагентство не має достатньо інституційної сили та підтримки серед інших центральних органів виконавчої влади, як, наприклад, Мінпаливенерго з його стратегією розвитку енергетики. Та Стретегія, скажімо, передбачає будівництво на Дністрі шістьох ГЕС, які просто знищать цю річку. "Держводагентство, в принципі, розуміє шкідливість цього, але, якщо ми порівняємо інституційну спроможність того міністерства і Держводагентства, то сили не рівні ані в політичній волі, ані в політичному впливі", – коментує експертка.
Україна також зобов’язалася протягом 8 років з моменту підписання Угоди про Євроасоціацію у 2014 році імплементувати Директиву 91/271/ЄС про очистку стічних вод. Вже схвалений план імплементації. Серйозним кроком в цьому напрямку стали прийняті ВРУ 18 травня 2017 року зміни до Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" (щодо удосконалення деяких положень), які посилили можливості місцевої влади вирішити проблему стічних вод і питної води.
"Це позитивні норми. Вони повністю відображають водну рамкову директиву ЄС", – наголошує Олена Кравченко.
Франківський курс на модернізацію і європейські стандарти
Як зменшити шкоду для річок і покращити якість очистки стоків, в Івано-Франківську задумалися ще до Угоди. І вирішували питання з допомогою європейських інституцій та донорів.
Ще у 2008 році КП "Івано-Франківськводоекотехпром" взялося модернізувати станцію аерації у приміському селі Ямниця з дотриманням європейських норм.
Підприємство стало учасником проекту "Розвиток міської інфраструктури", фінансованого за кошти Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Основними цілями того Проекту були інвестиції в реабілітацію систем водопостачання та водовідведення, а також інвестиції в енергозбереження вибраних підприємств. Тодішній керівник міського водоканалу Микола Саєвич розповідає, що перед ним був вибір – екологія чи енергозбереження. Зупинилися на першому.
"Ми, Франківськ, фактично перші, хто бере з Бистриці воду. Ми її п’ємо, а потім скидаємо назад в річку. Після нас п’ють всі по течії Дністра: Чернівці, Хмельницький, Молдова", – каже Саєвич.
На той час в Івано-Франківську працювали ще радянські очисні споруди, які залишали фосфати та не затримували пісок. За відхилення від норм показників очищеної води підприємство щоразу змушене було сплачувати штрафи.
Написати стратегію було нелегко: "Івано-Франківськводоекотехпром" наважився на такий проект одним із перших. Микола Саєвич відстажувався на комунальному підприємстві у Дрездені, яке займається очищенням стічних вод, де перейняв досвід у німецьких колег. Вони консультували безкоштовно.
"Тут немає ніякої технологічної складності. Основна складність – це пройти усі процедури та їх дотриматися. Дуже складно, довго і дотошно. Кажуть, що в нас є бюрократія, але там (в ЄС. – КУРС) бюрократії навіть більше. Але це корисно, адже потім ти починаєш розуміти, як в себе настроювати такі процеси. Вони перевіряють, там є консультанти, кожен момент дивляться, щоб все вийшло, і тоді дають кредит. Потім процес йде дуже швидко, без затримок", – розповідає Саєвич.
КП "Івано-Франківськводоекотехпром розробило та затвердило проектно-кошторисну документацію проекту "Реконструкція каналізаційних очисних споруд та будівництво лінії обробки мулу для міста Івано-Франківська". Проектні роботи вартістю 607 555,00 дол. США виконав консорціум CH2MHіll International Ltd. та WPK Eko-Konsulting (США-Польща) за рахунок коштів Позики та Гранту SIDA.
Модернізація мала два етапи: реконструкція каналізаційних очисних споруд Івано-Франківська та будівництво лінії обробки мулу.
Перший етап передбачив реконструкцію блоку механічного та біологічного очищення стічних вод, що забезпечує його відповідність нормативним показникам вмісту забруднюючих речовин, що скидаються в річку Бистриця. Він обійшовся у 8509,5 тис. дол. США. Протягом 2012-2014 років реконструкцію здійснював консорціум "Ekolog sp. z. o. o." – "PIOS Ekoklar sp. z. o. o." (Польща).
Директор станції аерації Олександр Дячук зазначає, що під час реконструкції робота не зупинялася, адже стічні води повинні були очищуватися безперервно. Саме тому тут працювали дві технологічні лінії, одну з яких запустили у 2013 році, іншу – у 2014. На станції досі залишилися старі відстійники, які сьогодні перебувають у резерві, але можуть за потреби використовуватися, якщо знайдуться кошти на ремонт чи реконструкцію.
"Якщо до станції аерації під’єднаються навколишні села, то потужність очисних споруд доведеться збільшувати", – додає Микола Саєвич.
Тепер досвід "Івано-Франківськводоекотехпрому" з реконструкції очисних споруд приїжджають переймати колеги з інших міст України та навіть Польщі.
Як очищають воду на станції аерації
Каналізаційні мережі відводять стоки з усього Івано-Франківська до станції аерації у Ямниці по двох великих колекторах. За добу через станцію проходить 76-82 тисячі кубометрів стоків.
Перший етап – механічна очистка. Спеціальні насоси перекачують стічні води через решітку, в якій затримується усе сміття більше 6 мм. Після цього аеровані пісколовки відділяють пісок, який потрапляє у каналізацію разом з дощами чи талим снігом. Вони розміщені у спеціальній споруді.
Директор станції аерації Олександр Дячук наголошує, що цей етап очистки води надзвичайно важливий.
"Осад, який утворюється у первинних відстійниках, за нашим задумом, мав йти на обробку мулу. Ціла лінія обробки осаду мала бути. Я сподіваюся, що так і буде ще. Але вода має бути очищена від піску, щоб у подальшому не псувалося обладнання", – пояснює Дячук.
Далі стоки потрапляють у радіальні відстійники, де вода очищається від жирів та завислих речовин. Тут стоки розділяються на три шари: на дно відстійника осідають завислі речовини, які ще були у стічній воді, жири піднімаються вгору, а посередині залишається сама вода.
Датчик показує, що цього дня, коли на станції побував КУРС, через них проходило понад 3 тисячі кубометрів стоків на годину.
Після цього стоки потрапляють на другий етап очистки – біологічний. На цьому етапі повністю замінили технологічне обладнання.
Тут працює аераційна система, яка насичує воду киснем, а спеціально вирощені біологічні організми "з’їдають" усе зайве у воді. Вони адаптовані виключно до концентрації наших стічних вод і не приживуться в іншому середовищі.
"Достатньо нам зупинити повітродувки на дві години – і ці мікроорганізми вимруть. Вони не можуть жити без кисню. Це середовище відразу стане чорним і з’явиться сморід. Для того, щоб все повністю відновити на цьому етапі, треба працювати тижнів п’ять, адже результату не буде, а працювати треба", – роз’яснює Олександр Дячук.
У вторинних відстійниках мулова суміш осідає на дно. Частина мулу направляється на вторинне використання на біологічному етапі очистки води.
Очищена вода через переливи збирається у лотки та передається трубопроводом у Бистрицю.
На кожному етапі очистки утворюються тверді побутові відходи, сирий осад, надлишковий мул, які перекачуються на спеціальні карти – мулові майданчики.
Директор КП "Івано-Франківськводоекотехпром" Роман Кімачук оцінює роботу станції аерації на "відмінно". Він додає, що роботу очисних споруд можна покращити, достукавшись до свідомості громадян, які викидають у каналізацію різне сміття.
"Це найбільша проблема. З нашими людьми потрібно проводити роз’яснювальні роботи і виховувати, як вони мають користуватися каналізаційними мережами. Для деяких вони є смітником. У каналізацію можуть лише стоки потрапляти, а не будівельне чи домашнє сміття! – наголошує Кімачук. – Все це призводить до виведення з ладу обладнання, зупинки насосів, неякісної роботи і в кінцевому результаті – неякісної послуги".
Посадовець сподівається, що у найближчому майбутньому люди почнуть відповідальніше ставитися як до водопостачання, так і до стоків.
Контроль якості очищеної води
Контроль за показниками очищеної води веде перш за все саме підприємство. Проби води відбираються як на вході до очисних споруд, так і на кожному етапі очистки та на виході. Проби відбираються щогодини, і показники виводяться в єдину комп’ютеризовану систему, яка відстежує усі процеси.
Троє лаборантів на станції аерації цілодобово стежать за показниками і, якщо трапляються відхилення, запускають додаткові технологічні процеси на відповідних етапах, щоб їх усунути.
"В нас є гранично допустимий скид – цифри, за які ми не маємо права перескочити", – пояснює Олександр Дячук.
Кожної декади лаборант КП "Водоекотехпром" з центральної лабораторії обов’язково відбирає пробу води, проводить повний аналіз і фіксує дані за 20 показниками.
За чотири роки роботи реконструйованої станції аерації результати роботи все помітніші. З часом навчилися економити світло, хоч і новітня техніка потребує потужного електропостачання. Так, на початках витрачалося 1,25 млн кВт електроенергії в місяць, а сьогодні її використання зменшилося до 420-430 тис. кВт. На станції аерації нарікають: що більше вдається економити електроенергію, то більше ПАТ "Прикарпаттяобленерго" піднімає тарифи, тож загальна сума до сплати майже не міняється роками.
"Ми краще очищаємо водичку. Це помітно, адже Управління екології нам дає все жорсткіші норми щодо скиду води у річку", – наголошує начальниця технологічної дільниці станції аерації Галина Команяк.
Так, наприклад, раніше дозволявся гранично допустимий скид азоту амонійного 4 мг, тепер зменшили до 2 мг, оскільки підприємство демонструвало значно менші показники.
"Дозвільні документи на користування водним ресурсом видаються раз на довгий період, якщо технологія не міняється і не міняється об’єм використання води, але кожен рік питається у того підприємства: "А що ти зробив для того, щоб зменшити свій вплив на довкілля, тобто техногенне навантаження?" Ми, йдучи до Європи, хочемо аналогічно щось мати також, щоб підприємства звикали, що кожного року екологічні вимоги будуть все вищими", – зауважує начальник відділу моніторингу Управління екології та природних ресурсів Івано-Франківської ОДА Петро Кульба.
Найбільш проблемними для очисних споруд є дні, коли КП "Полігон ТПВ" привозить фільтрат – смердючу чорну багнюку, яка утворюється при розкладанні сміття. Фільтрат привозять цистернами і скидають у міську каналізацію. Далі разом з іншими стоками вода проходить очищення, але навантаження виходить більше, особливо на біологічному етапі. Інструментів впливу на "Полігон" на станції аерації не мають. Тому через особисті контакти, дзвінки до керівництва звертаються, аби дозу фільтрату зменшували, інакше очистка води не покаже бажаних результатів.
Загалом очисні споруди показують хороші результати: показники воді на виході рідко дотягують до гранично допустимих норм.
Загроза екологічного лиха
Другий блок проекту "Розвиток міської інфраструктури" – будівництво лінії обробки мулу – на сьогодні завис у повітрі. Великою проблемою, яка загрожує перерости в екологічне лихо, залишається накопичення мулу.
"Цей осадок треба цивілізовано, як інші держави, переробляти", – зауважує директор станції аерації.
Раніше мул купували і вивозили для потреб сільського господарства, використовуючи як добриво, чи для переробки на електроенергію.
"Це наш золотий запас. У світі існують технології переробки цього осаду – люди з нього видобувають газ, який потім переробляють на електроенергію і користуються. Але ми ще до того не дійшли, – каже Олександр Дячук. – Якщо знайдеться інвестор, вкладе гроші – запуститься переробка".
За словами Саєвича, для переробки мулу планувалося встановити біогазову установку. За допомогою наявної сировини підприємство могло би майже повністю забезпечити потреби очисних споруд в електроенергії, тарифи на яку постійно зростають. Окрім цього, вироблену теплову енергію можна було б спрямувати у теплиці й вирощувати рослини чи продукти, адже вода і добрива знайшлись би. Це все було передбачено у розробленому комплексному проекті.
"На що потрібно звернути увагу насамперед – це залучити інвестора, вкласти гроші, побудувати лінію обробки мулу. І тоді ми зможемо спокійно працювати", – зазначає Олександр Дячук.
На сьогодні мул відкачують з очисних споруд у спеціальне озеро, розташоване неподалік річкової дамби, в якому вже накопичилось близько 400 тисяч тонн.
"Є загроза екологічної катастрофи з тим намулом, який сьогодні вже ніхто не може порахувати, – наголошує Микола Саєвич. – Якби прорвало дамбу, то все би вилилось в Бистрицю. Це велика екологічна загроза".
"Це риба, купання дітей, інфекції, забруднення річки аж до гирла, де Дністер впадає у Чорне море", – додають працівники станції аерації.
Екс-керівник неодноразово звертався до Мінекології, аби виділили кошти на вирішення питання, однак фінансування досі не знайшлося.
"Я вважаю, що це треба робити. Не дай Бог паводок! Перший паводок дамба витримала, але якби пішли безперервні дощі, дамба не витримає. Всім треба бити на сполох, у тому числі тим селам, куди це все попливе. Це найгірше для річки, – каже Саєвич. – Проблеми в нас, на жаль, вирішуються тільки тоді, коли є біда. В масштабах країни це копійчана проблема, аби вона не сталася. Але як прорве дамбу – на когось відкриють кримінальну справу, оштрафують, нарахують збитки, лиш тоді знайдуться гроші в один момент. Але тоді треба буде набагато більше, аніж поступово планово зробити зараз".
За попередньою оцінкою, на будівництво лінії з переробки мулу потрібно близько 12 млн євро.
Нинішнє керівництво для будівництва лінії обробки мулу залучати іноземні інвестиційні кошти не поспішає.
"Кредити нас сьогодні не цікавлять. Ці всі запозичення будуть лягати у тариф. Тому ми намагаємося обходитись в основному своїми заробленими коштами або підтримкою міської ради", – пояснює Кімачук.
За його словами, "Водоекотехпром" наразі готує інвестиційний конкурс для придбання обладнання для утилізації та переробки мулу.
А Микола Саєвич підвищених тарифів рекомендує не боятися:
"Ми повинні розуміти – якщо ми хочемо щось добре мати, за це треба платити. Люди завжди кричать, що дорого. Але ми не вміємо економити, ми не хочемо рахувати. Тарифи не є дорогими навіть на сьогоднішній день. Куб води (водопостачання і стоки) сьогодні коштує 17,10 грн. У кубі є 1000 літрів. До прикладу, чашка кави коштує в середньому 15 гривень, 1,5-літрова пляшка мінеральної води 12-17 гривень. Рахуйте самі, що дорого, а що ні!"
Тим часом в Управлінні екології та природних ресурсів Івано-Франківської ОДА про потребу будівництва лінії обробки мулу не чули нічого. Кажуть, протягом останніх трьох років жодних запитів чи листів з проханням про виділення коштів на це не поступало.
Олена Бас
Фото, відео – Юрій Паливода
Матеріали публікуються в рамках проекту "Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа". Проект реалізується за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора(ів).