fbpx

З 11-го тербату в тил ідуть лише "300"-ті або "200"-ті – інші воюють

Суспільство 12:14, 09.09, 2014

Знаєте, що найбільше смішить бійців в зоні АТО? Особливо тих, хто сумлінно виконує свої обов’язки на передовій… Відверта пропагандистська брехня у деяких ЗМІ. Особливо, коли розповідається про те, як українські солдати тікають, кидаючи свої позиції, лише почувши про можливість вогневого контакту з російською армією.

От таким чином кілька днів тому російськими ЗМІ було розпочато масовану інформаційну атаку на 11-ий батальйон територіальної оборони. З методичністю запрограмованого автомата російські агітатори виливали бруд на солдатів та офіцерів 11-го тербату. Бруд лився навіть через куплені сторінки та хвилини ефіру національних видань та телебачень. Про хлопців казали, що вони кинули свої позиції та втекли додому. Розповідали жахливі історії, що отримали телефоном від "псевдосолдатів", про те, як їх покинули офіцери, як їм немає що їсти і де спати, та традиційно про те, як їх зрадило командування АТО. Власне, тому ми і поїхали на передову. А тепер лише факти.

Блокпост неподалік міста Дебальцеве. Колону журналістів зупиняють представники 11-го тербату. Всіх просять вдягнути каски та бронежилети. В голову колони стає БМП-2.

"Прошу у всіх розуміння, – зазначив старший супроводу Валерій. – Ми в’їжджаємо в зону активних бойових дій. Але головне, що тут неподалік з’явився якийсь "гранатометник-маніяк". Судячи з усього, він пересувається на якомусь мотоциклі та веде вогонь з різних точок. В основному, відслідковує цивільні колони. І веде по них вогонь".

Взагалі, як розповіли бійці, терористи останнім часом дещо "удосконалили" свою тактику: так, серед ночі по Дебальцевому та ряду навколишніх сіл їздить білого кольору автомобіль. Час від часу з відчинених вікон лунає кулеметна черга по мирних будинках, в яких проживають українці. А випадкових перехожих просто розстрілюють. Таким чином бандити намагаються нагнати жах на місцевих мешканців. Наразі своїми бандитськими діями терористи не на жарт розізлили наших військових. Ось що просив передати цим підлим найманцям за допомогою ЗМІ боєць 11-го територіального батальйону за позивним "Гармата".

"Користуючись нагодою, прошу написати всій цій мерзоті, що ночами вбиває моїх мирних братів-українців, – зазначив боєць. – Я вас впіймаю. Не сьогодні, то завтра. Вбивати не буду. А просто віддам тим людям, у рідних та хати яких ви стріляли, а там… начувайтесь!"

Після таких розмов ми вирушили до першого блокпосту, де разом з іншими бійцями з кількох частин Збройних Сил України служать і бійці 11-го тербату. Кілька кілометрів ростовською трасою. Якщо вірити простріленому вказівнику, що стоїть при дорозі, кілометраж до Ростова-на-Дону менший, ніж відстань від Львова до Івано-Франківська. Ще трішки вперед – й наш блокпост.

Щоб зрозуміти, що таке типовий блокпост сил АТО, потрібно уявити собі такий невеликий обнесений бетонними блоками та мішками з землею форт. Крізь нього щодня проїжджає чимало цивільних та військових авто. Всі обов’язково зупиняються та проходять ретельну перевірку. Підозрілих людей та вантаж затримують. З ними потім розбираються представники відповідних структур. На кожному блокпості є старший. Його слово – закон для всіх, як для особового складу так і для "гостей", незалежно, від якого командування і з якими повноваженнями ти сюди прибув. Старшим на цьому блокпості був офіцер з позивним "Балу".

"Я офіцер Збройних Сил України, і я на своїй землі, – зазначив він. – Мені боятись нікого та нічого. Тут ми стоїмо, щоб російські війська та їхні поплічники не пройшли далі. Хтось десь розповідає казки про те, що ми нібито здали Дебальцеве. Так-от, ніхто нічого не здав! І я застерігаю тих, хто захоче перевірити це зі зброєю в руках. Ми дамо гідну відповідь. Панікерів серед нас немає. А тим, хто кричить про те, що ми боїмось, кажу так, по-чоловічому: стуліть пельку. Ми знаємо, що робити з нашими ворогами, і ми це зробимо".

Неподалік від переднього краю блокпосту стоїть обгорілий остов легкової машини. На ній кілька днів тому терористи намагались напасти на наших бійців. На спробу відкрити вогонь з автоматів бандити отримали удар у відповідь. Пораненим бандитам надали першу медичну допомогу. Виявилось, що таким "махновським" нальотом вони намагались викрити наші вогневі позиції.  А зухвалість стала зрозумілою після наркологічної експертизи. Всі нападники знаходились під наркотичним дурманом.

Нас часто питають про настрій хлопців на передовій. Відверто кажучи, навіть і не знаю, як описати той бойовий дух, з яким вони виконують свої обов’язки. Це не книжкова бравада. Це радше спокійна впевненість в правоті своєї роботи. В тому, що все, що робиться ними, це правильно і потрібно всім людям нашої держави. Для кожного з людей зони АТО війна – це своєрідний багатоликий монстр, і кожному з них він показує своє обличчя. Та більшість з них не жахається. Хлопці спокійно дивляться йому у вічі.

Всього півгодини на зйомки. Більше не можна, бо надто сильно журналісти демаскують пацанів на передовій. Це розуміють всі присутні. І тому команда "по машинах!" виконується всіма беззаперечно та чітко. Знову кілька кілометрів дороги. Мов рештки щупалець фантастичного монстра, стирчать з асфальту труби "Градів" та "Смерчів". Віднині знаю одне – я ніколи не забуду, ні з чим не сплутаю запах диму від згорілих яблуневих садів. Мені важко буде викинути з пам’яті побачені мною обвуглені рештки, які були раніше українськими домівками. А ще… ці снаряди російських "Смерчів" та "Градів", які, не розірвавшись, лежать серед полів пшениці або мертво-алюмінієвими трубами стирчать з асфальту доріг. Все це результати варварського, так званого "коврового", обстрілу терористами мирних територій, які волею терористів та їх російських поплічників тепер стали районом бойових дій. Дивлячись на спалені поля пшениці та соняшнику, просто не розумієш логіки тих, хто, розмахуючи триколором, нібито виступає від імені народу, та разом з тим, заручившись військовою та технічною підтримкою Росії, нищить українські міста та села.

Різкий поворот – і знову блокпост. Тут нас зустрічають такі ж спокійні обличчя. Над однією з бойових машин гордо майорить прапор 11-го тербату. До нас  підходить боєць з позивним "Єнот".

"Плюньте тому в обличчя, хто скаже, що 11-ий тербат злякався і втік, – промовив він до нас. – Просто передайте – ми стоїмо і будемо воювати доти, доки не переможемо. Ми неодноразово мали сутички і з бойовиками самопроголошених ДНР та ЛНР. Воювали і з регулярними частинами Збройних Сил Російської Федерації. Більш того, наш батальйон розбив підрозділ, що складався з елітних російських "морпіхів". Так, нас обстрілюють майже кожного дня. Але з нашого територіального батальйону додому ідуть лише "300"-ті або "200"-ті. Інші пацани залишаються на позиціях і захищають Україну".

Хлопець провів нас по позиціях, показав рештки ракет російських "Градів", що попадали в садиби українців. Розповів, що люди тікали від вогню "асвабадітєлей" до укриттів наших військ. А потім довго просили українських солдатів не полишати своїх позицій і не віддавати їхнє село бандитам.

Менш ніж за двадцять хвилин ми полишали позиції "одинадцятки". На базу я повертався сповненим гідності, адже завжди покращується настрій, коли бачиш, знайомишся і спілкуєшся з героями.

Тарас Грень, фото автора

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: