fbpx

Заступник командира 5-го батальйону майор Карєлов: "Ми зберегли людей. Ніхто не має права називати їх дезертирами"

Суспільство 13:58, 29.08, 2014

П’ятий батальйон територіальної оборони повернувся із зони АТО до місця дислокації у Делятин. Дорогою його раз по раз затримували на блокпостах і постах ДАІ. В Кіровограді за усним наказом міністра оборони Гелетея батальйон частково роззброїли.

Бійці відмовилися здати особисту зброю і склали автомати Калашникова на місці розташування – у Делятинській частині, куди повернулися сьогодні вночі. За чиїм наказом батальйон прибув на Франківщину, чому йому закидають дезертирство і що з ним відбувалося дорогою, КУРС з’ясовував у бійців, їхнього командування та волонтерів, що супроводжували колону від Запоріжжя до Делятина.

До спільноти франківських журналістів Максим Сидоренко та Віталій Коршунов, волонтери з громадської організації "Чесне Запоріжжя", звернулися вчора вдень, коли 5-ий батальйон більше трьох годин чекав дозаправки на об’їзній під Хмельницьком. За словами Максима, це була шоста зупинка батальйону дорогою до Делятина. "Заправник знайшовся як тільки ми підняли кіпіш, –  розповідає Максим. – У нас узагалі таке враження, що як тільки штатські люди лишали батальйон без супроводу, у військових починалися непорозуміння і проблеми – необґрунтовані зупинки і затримки".

Максим просив журналістів втрутитися, щоби батальйон пройшов Івано-Франківськом – щоби мешканці міста побачили, чим і на чому воювали бійці територіальної оборони та щоби городяни могли просто з коліс поговорити з ними. Однак такої можливості не дали ні одним, ні іншим. Таке враження, що маршрут пересування і час прибуття батальйону в офіційних джерелах був інформацією секретною. Хоча ще вдень назустріч батальйону до кордону між Франківщиною і Тернопільщиною помчав голова ОДА Троценко. А під Хмельницьком, як повідомили телефоном бійці і волонтери, батальйон зустрів обласний комісар Павлюк.

"Він як почав пальці загинати: ви через Франківськ не підете, я сказав – ми не будемо місто лякати, це люди зі зброєю… Довелося з ним посваритися, після чого він зник з нашого поля зору. Потім так само довелося посваритися з вашим начальством на в’їзді в область. До останньої хвилини ми так і не знали, як поїде колона, у нас взагалі не було певності, що вона доїде до частини. Натомість було таке враження, що цих хлопців увесь час хочуть і намагаються затримати. Ми вперше з таким випадком стикнулися, хоча постійно працюємо в АТО і для АТО. Тому всюди в містах, через які йшли, мусили піднімати волонтерів. У Запоріжжі взагалі своїми силами блокували вулиці, щоби зробити коридор і провести колону містом", – розповідає вже на КПП у Делятині Інна Сидоренко, дружина Максима.

До Делятина 5-ий батальйон таки пройшов через Франківськ – зокрема, завдяки місцевим волонтерам, а також родичам, які висадилися десантом на кільцевій розв’язці перед Тисменицею. Люди були налаштовані заблокувати об’їзну трасу, якщо буде прийняте рішення вести батальйон в обхід. Але колона не зупинилася – ні задля ЗМІ, ні на прохання бійців віддати шану полеглим побратимам, які поховані у Меморіальному сквері.

Запоріжжя, Дніпропетровськ, Олександрія, Кіровоград, Умань, Хмельницький – в цих містах 5-ий батальйон мав вимушені зупинки. "У Дніпропетровську їх вдруге зупинили і намагалися роззброїти. Ми знову кричали на полковників. Відбили хлопців. Побалакали із заступником командувача сухопутних військ, який саме під’їхав. Він нам сказав: завдання було донести до батальйону наказ зупинитися і роззброїтися. Сказав, що то наказ Гелетея. Що документів, які його засвідчують, – немає, все в усній формі", – не приховує здивування Інна, юрист за фахом. За її словами, тоді було домовлено, що далі даішники ведуть батальйон і передають під супровід із області в область. Але з вимогою здати зброю батальйон зупинили вже через кілька годин в Олександрії, а потім і в Кіровограді – там батальйон взяли в кільце інші озброєні бійці.

"Була дуже напружена ситуація. Хлопці неабияк трухнули. Вирішили, що їх тут і покладуть всіх за те, що з АТО вийшли", – продовжує Максим. У мікроавтобусі разом із волонтерами їхали четверо солдат 5-го батальйону. Трьох із них, як і всіх решту, що прибували в Делятин, одразу ж спровадили за ворота КПП і далі в частину. Солдат Роман з Городенки, що вийшов із буса разом із волонтерами, підтвердив усе сказане, але відмовився назвати своє прізвище. "Те, що я там пережив, навіть в кіно не бачив. А мені вже сорок, слава Богу", – сказав Роман. Слово у бійця перейняв його командир. Заступник комбата Володимир Карєлов саме вийшов за КПП, щоби побачитися з дружиною і сином – рідні приїхали з Коломиї.

«Головне, що ми людей зберегли. Вважаю, що командир батальйону прийняв правильне рішення вивести бійців з-під вогню, – припечатав зам комбата, 44-річний майор, морський піхотинець у минулому Володимир Карєлов. – Через 10 хвилин після того, як ми відійшли, це місце повністю накрили. Ми вивели людей з пекла. І ніхто не має права казати, що вони дезертири. Якби комбат вчасно не прийняв це рішення, то в результаті були би жертви. Були би десятки, якщо не сотні "двохсотих". Ми зробили все, що могли в тій ситуації, щоби зберегти людей».

За словами заступника комбата, із зони вогню під Іловайськом виходили рухомими загонами. "Це була ситуація, коли взагалі був відсутній зв’язок – і по радіостанціях, і мобільний. В цей час прицільно била ворожа артилерія. Треба було приймати рішення: або чекати – і свідомо підставити бійців під снаряди ГРАДів та спостерігати, як вони гинуть, або взяти на себе відповідальність діяти. Підсумок один: всі залишилися живі. Коли ми збиралися в одному пункті Розівка, як було домовлено, і я побачив усіх разом, коли побачив, що всі цілі, ледь не заплакав", – пом’як пан майор. Після того, пояснив він, батальйон ще дві доби стояв під Розівкою – на кордоні Донеччини і Запорізької області. Чекали вказівок. Перша вказівка була зайняти ті самі позиції. І хоч на війні накази не обговорюються, але без відповідного озброєння і бронетехніки цей наказ виконати було неможливо. Це був абсурд, відвертий заступник комбата, що й довели до командування. Ще через якийсь час отримали вказівку перейти в більш безпечне місце. "Хлопці наші, більшість, поводилися достойно. Не панікували. Але коли по тобі б’ють з ГРАДів і мінометів, а ти стоїш лише з автоматом і не можеш адекватно відповісти – це нечесна війна. Це війна, в якій своїх відправляють на нерівний бій", – каже командир.

До Делятина батальйон прибув за рішенням комбата, про яке той повідомив вище керівництво. "Не знаємо ще, як буде оформлена наша теперішня дислокація в Делятині. На даний момент це ще не вирішено. Знаємо тільки, що людям треба дати трохи відпочити. Переобладнати техніку. Розібратися зі зброєю, бо частина згоріла. А далі як буде, як кожен буде воювати, – кожен буде вирішувати сам", – підсумовує Володимир Карєлов.

"Мали би кілька десятків гробів – це ж би вже було народне повстання. Ми говорили з батьками бійців, які на машинах супроводжували колону від Хмельницького, вони так і кажуть: якби дітей підставили під ГРАДи, ми би пішли на Київ, – розповідає Максим. – А, може, хтось склав саме такий сценарій, а тут все по-іншому повернулося і звідси увесь цей кіпіш? Ми знаємо ситуацію на фронті і бачимо, що з цим батальйоном якась виняткова ситуація. Треба з’ясувати, в чому насправді тут справа".

Настрій іти куди завгодно боротися за дітей гостро відчутний серед родичів, які зійшлися до КПП Делятинської частини. "Тільки спробуйте щось зробити моєму сину! – виривається вперед жінка років п’ятдесяти. – Ні, нашим синам!" – поправляється вона одразу. За її спиною схвальний шум. Підігріває загальне обурення і те, що рідним не дають можливості бодай обняти своїх солдат. Дехто час від часу, поки у ворота заїжджають машини, виривається до сім’ї і тоді вголос ридають усі, хто спостерігає сцену зустрічі. Та більшість ручкається, цілується і розмовляє крізь гратки.

У цей час прокурор області та працівники обласного СБУ вже працюють з бійцями в частині. В третій годині ночі.

 

Наталія Кушніренко, фото автора

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: