Нашуміле інтерв’ю Богдана Гордону побудоване на формулі “50% правди, 50% брехні”, а ви самі розбирайтеся, чому вірити, а чому ні. І все було б нічого, але вся інформполітика держави будується на цій формулі.
Можна довго аналізувати інтерв’ю Богдана, а можна просто зіграти в гру «вірю – не вірю». Цю гру нав’язав нам цілий пул телеканалів – як крупних, так і дрібних. І рік тому ця гра вивела на гребінь Володимира Зеленського. І здавалося, ця гра триватиме вічно. Якби не одне «але». І це «але» є одним із базових законів піару: «якщо політик працює на позитивному полі, то навіть негативні речі затягуються в позитивне поле і частково чи повністю ігноруються (забуваються, нівелюються). І навпаки».
Рейтинг політика базується саме на співвідношенні білого і чорного полів. І тут ми підходимо до ключової проблеми офісу Президента: вони продовжують жити так, ніби їм довіряє більш як 70% виборців і навколо побудоване позитивне інформаційне поле. І тут гра «вірю – не вірю» грає злий жарт з Зеленським. Люди починають вірити ненависному і противному для них Богдану більше, ніж Зеленському. Чому? Та тому, що Богдан ніхто і звати його ніяк, але він говорить те, що люди хочуть чути.
Є ще один закон піару: «не можна безкінечно піарити те, чого немає. Мильні бульбашки лопаються». Рік тому Зеленський продав не ненависть до Порошенка, не боротьбу з корупцією чи економічне чудо. Він продавав майбутнє. Зараз головний негативний настрій суспільства звучить так: у нас немає майбутнього, бо… і це «бо» кожен називає по-своєму: бо влада некомпетентна, бо зрада, бо нема перспективи для дитини і т.д. А піарники Зеленського досі пробують надути мильну бульбашку майбутнього, не розуміючи, що в нинішній конфігурації топових ідей така бульбашка не надувається.
Ми знову переходимо в систему, коли центральна влада єдине, що робить, – це відкриває кримінальні провадження, а всі головні рішення переносяться на рівень мікроеліт. Мікроеліти говорять, що не будуть підпорядковуватися центру в питаннях епідемії. І люди підтримують ці еліти. Мікроеліти говорять, що на місцях вирішать, з ким і навіщо їм дружити після виборів і на виборах. І тому не треба бути пророком, щоб зрозуміти просту річ: закручування гайок з карантином, – а заяви МОЗ про таку загрозу звучать щодня, – викличуть тільки негатив і збільшення конфлікту між елітами в Києві і мікроелітами на місцях. І знаєте, що буде? Мікроеліти пошлють Київ, а при посиленні тиску силовиків почнеться неполітична мікрореволюція відразу в десятках міст і містечок.
Популіст, як відомо, ділить народ на правильних людей, які підтримують цього популіста (це і є народ), та неправильних, тобто всіх інших. І ситуація складається так, що кількість «правильних» людей для Зеленського дедалі зменшується. І ці «правильні» люди не готові йти на Майдани чи робити якісь кроки, які виведуть їх із зони комфорту. А «неправильні» люди не розуміють, що робити з усім тим, що відбувається. І хай як би парадоксально це було, але найближчі вибори стануть першими в нашій історії, коли не буде випущено пару.
Справа в тому, що пара випускається кількома способами, але універсальна формула тут одна: є умовний ворог, який іде зі сцени, а натомість люди очікують якихось пряників. І тут ми опинилися в дивній ситуації: у нас існує маса ворогів, які не йдуть зі сцени, і люди не отримують пряників. І все це помножено на повний бардак з так званим примиренням.
І нарешті є ще один закон піару: «все, що сказане сьогодні, завжди доганятиме вас завтра, якщо ви не дасте логічної і правдоподібної відповіді, бажано не затягуючи час з відповіддю». Ми недооцінюємо дрібниці, хоча саме дрібниці роблять життя (в тому числі і політичне) життям. Правило, яким послуговується офіс Президента, ЗМІ формулюють як «правило 24 годин»: якщо за 24 години тема не розвинулася – забудьте про цю тему. Але є маленька проблема: організована чи неорганізована випадковість завжди нас наздоганяє. Ну, не було дев’ять місяців тому відповіді на Оман, а зараз Богдан каже, що хтось «просто захотів покупатися». І зараз на це відповіді не буде, але за місяць виникне ще якийсь новий Богдан. І ці деталі по десятих процента відгризають рейтинг Зеленського.
В офісі або не розуміють, або роблять вигляд, що не розуміють, що все йде до того, що в листопаді-грудні всі ці дії обвалять рейтинг Зеленського до 15%, а більшості в Раді у нього просто не буде (точніше, буде або ситуативна, або дивнокоаліційна). І за це можна було б навіть не переживати, аби не дві проблеми: війна та економіка.
Я неодноразово говорив, що популізм веде до примітивізму. А примітивізм породжує лише дві реакції: бажання здатися і бажання агресії. І я дуже боюся, що в складний момент здоровий глузд чи навіть інстинкт самозбереження відключиться.
Вперше опубліковано на фейсбук-сторінці Вадима Денисенка.