fbpx

Чому я не феміністка і мені за це не соромно

Культура 21:01, 26.01, 2021

Останнім часом бачу тенденцію: на молодіжних тусовках, зустрічах чи гостинах стало модно говорити про фемінізм. Всі підтримують, кивають, гордо заявляють про свою позицію — не лише жінки, але й чоловіки. Тільки й мови, що про фемінізм.

Зізнаюсь, у зовсім юні роки мене теж зачепила феміністична лихоманка і я заявляла про те, що феміністка, за права жінок потрібно боротися, адже їх дискримінують, а так не повинно бути.

З часом модні віяння з голови вивітрилися разом із юнацьким максималізмом, а нещодавно взагалі глянула на це з іншого боку.

Зараз мені здається, що концепція фемінізму давно застаріла. І поясню, в чому справа.

Як починався рух? Жінки вийшли на мітинги, щоб показати світу, що теж чогось варті, що вони можуть здобувати освіту, працювати у різних сферах, голосувати на виборах.

Затія вдалася, бо ніщо не може зупинити ідею, час якої настав, особливо коли обставини сприяють, а суспільство вже готове до змін. Зараз ми, жінки, завдяки тим подіям маємо все, чого не мали раніше: можливість обирати професію і навчатися в університеті, влаштовуватися на роботу і займатися кар’єрою, володіти нерухомістю, водити автомобіль, виходити заміж, якщо захочемо, або не виходити, якшо не захочемо.

І ніби ж, отримавши рівноцінний доступ до різних сфер, можна було б зупинитися і припинити боротися із чоловіками, але ж ніт. Бо що ми маємо зараз? Фемінізм, який бореться не за права жінки, а проти чоловіків на всій планеті.

Замість прийняти життя разом, почати жити дружно, займатися собою та підтягувати професійну сферу, жінки звинувачують чоловіків і бідкаються на патріархальний (і несправедливий) світ.

Я люблю часом заходити на пабліки, щоб почитати щось цікавеньке із світу фемінізму. І одна з останніх тем, моя улюблена, — це та, де представниці течії обговорюють, що колега однієї із них мав необережність заплатити за її каву, і вони засуджують цей жорстокий, нелюдський акт насилля. Я зараз серйозно.

Пояснюють це так: жінка не просила його заплатити за свою каву, але він це зробив, вчинив дію, з якою вона була незгодна, а отже, це насилля, а ще він точно мав на думці отримати щось взамін, на таке тільки чоловіки здатні, і вона тепер почуватиметься жахливо. Вам теж стало шкода бідну жінку? Бо мені так.

А ще всіх, кого я безбожно пригощала кавою, печеньками чи тістечками.

Змушена признатися, я це роблю дуже часто. Отака я серійна маніячка-пригощателька.

Одна з попередніх тем — ситуація, де колега на роботі назвав жінку “сонечком”, а вона обурюється, що її цим знецінюють, бо не бачать у ній спеціаліста, тільки сонечко. Так ніби одне заважає іншому…

Зменшувально-ласкаві слова переважно не мають на меті когось образити чи знецінити, в цьому немає подвійного дна чи підступного помислу. Але чомусь ці жінки говорять лише про знецінення і зневагу.

Інша річ, коли тебе “сонечком” назвав не той чоловік, тоді я можу їх зрозуміти.

Цікаво, що ані в першій ситуації, ані в другій ніхто не розповів ображеним жінкам, що їхня реакція йде глибоко із дитинства, адже невміння приймати є однією із реакцій на травму. Хтось когось образив — і психіка вирішила більше нічого не приймати від людей, бо береже себе від наступних ймовірних травм, — це вам розповість будь-який психолог-початківець. Як і те, що звинувачення в чиюсь сторону — це про незрілу позицію.

Я розумію, що це перебільшені ситуації, і очевидно, що на таке здатні здебільшого радикальні феміністки, а є ще й ліберальні, і з ними простіше розмовляти.

І згодна із тим, що теми, які порушують представниці цієї течії, є досить серйозними, як-от сексизм, насилля в сім’ї чи зґвалтування.

Але чи потрібно боротися тільки за жінок? Хіба чоловіки не стикаються із насиллям у сім’ї — психологічним чи фізичним?

Але чомусь про це не говорять вголос. Та й хто б признався? Як тільки скажеш десь, що вона тебе доводить, то хіба хтось поспівчуває? Скажуть: “терпи, ти ж мужик”.

Чи коли він наважиться розповісти про домагання чи зґвалтування з боку жінки, хтось сприйме це серйозно?

Хіба у нас досі за замовчуванням не віддають дітей після розлучення мамі, котра може заборонити батьку бачитись із ними?

Чи чоловіки не стикаються із сексизмом?

Хто не зіштовхувався зі стіною критеріїв: “чоловік має бути мужній”, “має терпіти, бо він мужик”, “йому ніколи не боляче і він ніколи не плаче”?

Хіба чоловікам не розповідають, як вони мають виглядати? Тісні джинси — пєдік, робиш манікюр — пєдік, довге волосся — пєдік.

Хіба у нас немає упереджень щодо «жіночої» роботи, яку вони не мають виконувати? Ви багато бачили чоловіків, що заробляють на життя, роблячи манікюр?

Але про це мовчать феміністки і не говорить майже ніхто, бо чомусь у нашому “патріархальному” світі прийнято захищати тільки жінок. Бажано — звинувачуючи чоловіків.

Я за те, щоб рівні права були у всіх: говоримо про сексизм — згадуємо випадки, коли це відбувається у бік чоловіків теж; йдеться про випадки зґвалтування чи насилля в сім‘ї — приймаємо до уваги з усією серйозністю, незалежно, з ким це відбулося.

І тоді можна буде говорити про рівність і права, а поки мені хочеться обняти чоловіків, котрі стикаються із незаслуженими звинуваченнями на свою адресу, і сказати: я з вами.

Бо складно бути чоловіком у світі феміністок: пригостив кавою —  насильник, назвав на роботі колегу «сонечком» — сексист, притримав двері —  підступний монстр.

То, може, досягнувши всіх прав на рівні з чоловіками, варто було б не перетворювати свою боротьбу на війну з ефемерними монстрами, не шукати в усьому подвійного дна чи всюдисущого насилля, а почати боротися за права людей, незалежно від ґендеру?

Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter  лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області!

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: