fbpx

Ефект свідка: чому мовчали пасажири автобуса, де водій бикував до волонтерок

Суспільство 18:47, 28.01, 2020

На курсах домедичної допомоги одна з перших речей, яку потрібно засвоїти: ніхто вам не допоможе. Немає жодного сенсу чекати, що хтось зробить щось першим чи бодай добровільно захоче допомагати, поки не почує прямого наказу. Це правило стосується всієї безпеки життєдіяльности, включно з самообороною, а також соціального і політичного життя. Це явище називається «ефект свідка» чи «ефект стороннього», але в коментарях на фейсбуці воно переважно відоме як «люди вже гет здичавіли».

Суть ефекту проста: людина, яка стала свідком надзвичайної події, найімовірніше, просто спостерігатиме замість надавати будь-яку допомогу взагалі. Що більше свідків – то менше шансів, що хоч один із них відреагує. Причин багато: відповідальність ніби «розподіляється» між усіма членами групи, ми боїмось бути незграбними чи смішними перед иншими людьми, а що найважливіше – ми схильні до соціальної поведінки. Слідування моделі поведінки, яку обирає більшість, – базовий інстинкт людини як соціальної істоти, переламати цей інстинкт надзвичайно складно.

Швидке реагування (та й узагалі реагування на будь-що) вимагає від нас мати цілком иншу модель поведінки для конкретного випадку – рефлекс «відреагувати» має переважати реакцію настільки, щоби здаватися природнішим за неї. Тому це правило варто вивчати ще з уроків БЖД у школі, бо воно найповніше розкриває перспективи, з якими доводиться зіткнутися в критичних випадках: ніхто тобі не допоможе. Тоді, якщо хтось таки допоможе (шанси, зрештою, ненульові), це стане приємною несподіванкою. Натомість неочікувана пасивність оточення може викликати паніку навіть в людини, котра знає, що робити.

Вчора ввечері фейсбук неслабо підірвала історія про водія рейсового автобуса, котрий відмовився вимкнути російські фільми в салоні та почав бикувати у відповідь на прохання двох волонтерок, які нещодавно повернулися з “нуля”. Дівчата змушені були вийти з автобуса просто на трасі посеред ночі. Багато хто закономірно стверджував, що пасажири, котрі мовчали і не вступилися, нічим не кращі. Тільки от це, найпевніше, не так. Тому що медіаконтент в автобусах, котрий у 99,9% випадків виявляється рафінованим лайном, не є продуктом соціальної угоди водія з пасажирами. Водій вмикає музику/відео і ставить пасажирів перед фактом. Тож у цій ситуації водій – просто рідкісна паскуда, пасажири відчувають на собі всі плюси ефекту свідка і загалом почуваються доволі комфортно (конформізм викликає в людини відчуття задоволення), а дівчата просто перебувають у становищі, де відсутність реакції завдає більше шкоди, ніж потенційна шкода реакції.

Звісно, така поведінка викликає дискомфорт, зокрема в людей, котрі «просто сидять» і насолоджуються тим, що поводяться, як усі. Тому що вони зустрічають радикальну иншість своєї поведінки, зустрічають те, що її прямо заперечує, і потребують якось узгодити зі своєю реальністю. Ви коли-небудь пробували говорити з підлітком, якого ви ловите на брехні та намагаєтесь вивести на чисту воду? Ось приблизно так поводимося всі ми в таких ситуаціях. Нам простіше зберігати відносний комфорт від конформізму, ніж зайняти активну позицію – будь-яку – і протиставити себе людям, які тупо мовчать. Хоча в цій конкретній ситуації конфлікт ніяк не репрезентує всіх присутніх в автобусі, котрі абсолютно точно мають різні культурні інтереси і смаки. Він репрезентує лише ефект свідка в спільноті з сорока людей, котра, на відміну від реальних свідків, приречена на товариство одне одного ще не одну годину.

Якщо ви, поки читали до цього місця, встигли згадати приказку «моя хата скраю», – мої вітання, ви пізнали загальновідомий аспект цієї мудрости. Але так сталося, що в українському суспільстві спостерігати за поведінкою постраждалих від ефекту свідка набагато простіше. Їх можна знайти практично в кожній групі людей під кодовим ім’ям «від мене нічого не залежить».

Усіх дорослих громадян України (як і пасажирів злощасного автобуса) можна умовно поділити на дві категорії: на проактивних людей, котрі докладають зусиль у своїх галузях, намагаються рухати їх уперед і змінювати щось на краще, та на людей, котрі просто виконують свої завдання (сумлінно чи ні), при цьому вважають себе об’єктами суспільства, підпорядкованими й залежними, тому, як правило, не виявляють ініціятиви і сповідують загальну парадигму «не висовуватись», якщо ситуація перевищує масштаби побутової сварки. Це не добре і не погано. Це лише тоталітарний і ліберальний тип мислення.

(Не зрозумійте неправильно, йдеться не про те, що одні сповідують тоталітарні ідеології, а инші – лібералізм. Йдеться про загальносуспільну парадигму, на яку орієнтуються ці люди.)

Ініціятиву неможливо вивляти без внутрішнього відчуття свободи діяти. Ініціятиву неможливо виявляти в рамках конформізму. Що більше людей ми ставимо в дискомфортну ситуацію, то менша – як не парадоксально – ймовірність того, що нас чекатиме серйозний опір. Кількість рабів, які долучалися до повстань, незміримо менша від кількости рабів загалом. А коли ми потрапляємо в ситуацію, в якій опиняється більшість нашого соціального кола, – саме цю ситуацію ми з часом починаємо вважати своїм природним станом. А для тих, хто намагається з цього стану вийти, напоготові завжди є аргумент «Тобі що, більше за всіх треба?»

Тому, загалом, політична боротьба, як і боротьба за українізацію, як і боротьба за демократизацію, в Україні відбувається не між лівими і правими чи проєвропейськими і проросійськими силами. Боротьба відбувається між опозиційними до конкретної влади пасіонаріями (незалежно від політичних поглядів) та елітою поточної каденції, котра спирається на могутність людської байдужости. Популяризація думки про те, що «я ні на що не впливаю» – перший і єдиний інструмент, котрий підтримує леґітимність будь-якої влади навіть тоді, коли її діями невдоволені. Це стосується свавільного вчителя, чорноротого чиновника, нахабного водія і неосвіченого презедента. У суспільстві, в якому люди не звикли вважати себе суб’єктами, здатними на дію, леґітимність будь-якої влади породжується не рівнем її підтримки, а рівнем байдужости тих, хто її не підтримує. На всіх рівнях.

Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter  лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області!

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: