За останньою інформацією від Міністерства освіти України, навчання у вересні відбуватиметься в залежності від епідемічної ситуації у регіоні чи місті.
Це означає, що школам нашвидкуруч доведеться впроваджувати змішане навчання, перевернуті класи, повноцінне дистанційне навчання, гібридний розклад, навчання на вулиці та купу інших незвичних форм взаємодії у навчальному процесі.
Традиційно неповороткій державній школі це вдасться виконати лише у поодиноких випадках. Навіть за наявності комп’ютерів вдома у кожного викладача та доступу до інтернету у кожного учня, саме складності у методологіях будуть чи не найбільшими викликами для вчителів. Learning curve, або крива навчального росту, для вчителя в них є високою. Навіть більше – усі ці новітні методики вимагають основного – глибинної зміни парадигми: довіри до учня, переходу на дитиноцентричне навчання та віри у самокерованість (і самомотивацію) дитини.
До пандемії 2020 року навчальні формати в Україні досить повільно розвивались у сторону різноманіття. Збільшення кількості приватних та альтернативних шкіл (мікрошкіл) у Києві, популярність хоумскулінгу та ріст дистанційних шкіл були помітною ознакою того, що запит на нові форми є. Проте в березні цього року “дамбу прорвало” і ландшафт навчальних форматів в Україні почав змінюватись надзвичайно активно. Те, що раніше вважалось справою поодиноких хіпстерських батьків, вийшло у маси. Багато сімей зрозуміло, що простіше (і дешевше) записати дитину у дистанційну школу, де принаймні вже є відточена методологія, і доповнювати життєвий простір дитини гуртками, таборами та простим неформальним спілкуванням із однолітками.
Але це все – Київ. Столиця і все, що східніше від Вінниці. З усіх мікрошкіл, які зараз існують в Україні, переважна більшість припадає на Київ та схід. Кількість хоумскулерів та “дистанційників” аналізувати складніше, адже немає чіткої статистики по країні і тим більше – по регіонах. Але якщо ви з легкістю знайдете Facebook-групу для хоумскулерів Дніпра, то на захід за Вінницею – ландшафт пустий. Львів, який прагне бути центром інновацій, розродився на лише два-три проєкти мікрошкіл. Івано-Франківськ – два-три. Чернівці та Луцьк лише починають рухатись у цьому напрямку. Значна частина батьків у Франківську навіть не уявляє собі, що існують варіанти поза традиційною системою: екстернат, сімейне навчання, дистанційна школа, мікрошкола, і я вже зовсім боюсь згадувати анскулінг.
Так які ж альтернативні формати на осінь 2020 зараз розглядаються в Україні та у світі?
- Хоумскулінг у поєднанні з дистанційним навчанням
Багато батьків переводять дітей у дистанційні онлайн-школи, в яких є повноцінно розроблені онлайн-відеоуроки та тести, часто із синхронним навчанням у вигляді лекцій на Zoom. Ефективність перенесення офлайн-формату 100% у онлайн-формат (синхронні уроки) є ще під питанням, але дистанційних пропозицій на ринку цього року – сила-силенна. Діти отримують державний атестат від дистанційної школи, а контроль за пройденими темами відбувається у вигляді регулярних контрольних та тестів у кінці семестру/року.
- Чистий хоумскулінг, де батьки самі формують програму
Батьки формують навчальний план дитини, відштовхуючись від її інтересів, навчального стилю та державної програми. “Прикріплені” до державної або приватної ліцензованої школи для щорічної атестації (у форматі екстернатників) чи щоквартальної (у форматі домашньої освіти). При потребі запрошують репетиторів, рідше – об’єднуються з іншими батьками для спільного проведення часу або спільного навчання.
- Мікрошколи або альтернативні школи
Неліцензовані, формально зареєстровані або неформальні спільноти, які є дуже схожими на звичайні школи, але вони в основному невеликі (до 50-60 дітей), часто створені активними батьками для своїх дітей. Бувають мікрошколи із традиційним класно-урочним навчанням, але є багато із них, які активно експериментують із освітніми підходами (демократичні, Монтесорі, Дельта план та ін.). Дуже часто важливим елементом мікрошколи є саме спільнота дорослих із схожими цінностями.
- Pandemic pods
Останнім часом у США почали з’являтися так звані “пандемічні групки”: спільноти сімей, які навчають дітей самостійно або з допомогою найманих вчителів, з кількістю дітей до 10-15 різного віку. Часто локація є у спільному користуванні із бібліотеками, освітніми чи культурними центрами. Є дуже динамічною та адаптивною групою. Такий формат є схожим до мікрошколи, але є ще меншим за кількістю дітей, ще більше не структурованим і гнучким.
- Вчитель до дитини
В деяких країнах обговорюють варіанти “доставки” вчителя до дітей, а не дітей до школи, як це традиційно відбувається. В такому форматі вчителі самі їдуть до локацій на районах (центри, бібліотеки), де працюють із змішаними групами дітей, як тьютори та фасилітатори. Тут значну частину програми діти опановують самі, а зустрічі з вчителями проходять у вигляді семінарів чи роботи з диференційованими групами. Такий формат відповідно вимагає значної організованості від керівництва шкіл та вчителів, переосмислення ролі вчителя та тісної співпраці з батьками.
- Велика школа, яка зорганізувалась
Може бути державною чи приватною. Діти приходять на навчальну зміну у свій клас. Зміна триває від 3 до 4 годин, кількість дітей у класі – 10-15. Багато самостійної роботи вдома. При посиленому карантині діти мають синхронні уроки на Zoom (4-6 годин на день).
- Велика школа, яка не зорганізувалась
Діти приходять на навчальну зміну у свій клас. Зміна триває від 2-4 годин. Кількість дітей у класі – 10-15. Багато самостійної роботи. При посиленому карантині діти отримують завдання у Вайбер.
Що важливо – вирішувати, який із форматів ви бачите для своєї дитини, потрібно вже. Сподіватись на те, що все буде як завжди, тому що так сказав мер, – це, як мінімум, недалекоглядність. Вперте протистояння змінам від очільників системи, вчителів чи батьків нагадує поведінку людини, яка стоїть за кермом старого потяга, бачить стіну попереду, чує крики пасажирів і вперто гундосить: а раптом не вріжемось, а раптом не вріжемось. Так от – точно вріжемось.
Великі школи на 1000 учнів із величезними приміщеннями і малою гнучкістю (agile) перестають бути єдино правильним форматом організації навчання. Ба більше, традиційна система – де учень є ланкою у механізмі, де про індивідуальний підхід говорять лише на маркетингових семінарах, де інновації міряються кількістю інтерактивних дошок, встановлених у класах, – відходить у минуле.
Така традиційна система є старим, запиленим потягом, який НЕ ВЧИТЬ ВИРІШУВАТИ ПРОБЛЕМИ, з якими зіштовхнуться наші діти через 20-30 років. Ряди парт, чітко прописані на рік розклади і вчитель біля дошки є пережитком XIX століття. Традиційні класи, де діти діляться в залежності від того, хто в якому місяці народився, а не за тим, хто і що знає, відходять у минуле. Традиційні єдино затверджені підручники, за якими вчаться УСІ діти в класі, незалежно від того, який у них навчальний стиль і на якому етапі розуміння вони є зараз, відходять у минуле. Традиційний формат навчання – великі районні школи, на тисячі учнів – відходить у минуле. Як зазначає Кен Робінсон у своїй книзі “Школа майбутнього”, навчання є органічним, а не лінійним індустріалізованим процесом, і для справжніх змін у освіті нам потрібна революція, а не еволюція.
Ця революція відбувається вже, у цю хвилину. Питання лише в тому, яке місце у цій революції плануєте для себе зайняти ви.