Стати батьками – це не лише про матір. Йдеться про двох людей, котрі спільно народили дитину і піклуються про неї.
Все частіше трапляються випадки, коли після народження дитяти сім’я розпадається. Це вже тенденція.
Труднощі, пов’язані з появою нового члена сім’ї, завдають психологічного та матеріального удару батькам. В США 90% пар переживає кризу в стосунках – від помірної до сильної. Вихід шукають у психотерапевтів або ж розлучаються. У нас цей період називають просто важким чи таким, що мине, «хай лиш дитя підросте».
Недавно прочитала на Facebook пост чоловіка, який «здав» свою дружину в психлікарню у зв’язку з післяпологовою депресією. Це в Києві. Скільки було різних коментарів – від «підтримуємо вас» до «ти сам лікуйся»! Суспільство не готове зрозуміти та прийняти необхідність у лікуванні душі, а не тіла і цим осудом і зловтіхою лише погіршує, а то й унеможливлює таке лікування для хворих. Хвороба тим часом прогресує та загострюється.
Післяпологова депресія, про яку у нас майже не прийнято говорити, як і про будь-яку з депресій, вражає до 20% жінок. Це байдужість до новонародженого, емоційна нестабільність, агресія. Часто ці прояви вимагають медикаментозного лікування – жінки змушені відмовитись від грудного вигодовування дитини через прийом антидепресантів.
Читайте також: Народити дитину: кілька порад майбутнім матерям з власного досвіду
Є «легкі» прояви післяпологової депресії, які пережила і я: стрес від необхідності належати лише новонародженому, віддавати йому свій час, любов, терпіння; неприйняття свого тіла через його вражаючу зміну; страх за дитину і свою безпорадність в багатьох моментах піклування; брак сну та постійна втома; соціальна ізоляція. Думаю, ці досвіди має чи не кожна жінка-матір. Дратівливість та часті потреби поплакати й побути самій завдають удару спочатку жінці, а потім і її чоловіку.
Нерідко чоловіки не розуміють і не готові миритися з такими змінами. Можливо, це пов’язано у нас з відсутністю публічної мови про депресію та її осудом у суспільстві загалом. Можливо, це наслідок патріархального «галицького виховання», коли жінці призначено роль «берегині домашнього вогнища», якій заборонено виявляти негативні емоції, тим більше ті, які не під силу контролювати.
Але часи змінюються, і батько у декреті вже потроху стає прийнятним варіантом. У нас же, в «традиційній християнській» Галичині, поки що все переважно по-старому: «чоловік заробляє гроші». І це нібито достатній аргумент, щоб не займатися дитиною, принаймні на вихідних чи після роботи, даючи жінці час відпочити.
Патріархальний поділ сімейної праці на чоловічу і жіночу провокує розпад сімей. Жінка починає звикати до думки, що мусить і може давати раду з дитиною сама, цілодобово і сім днів на тиждень. А чоловік – це гроші. Отже, можна брати ці гроші, не витрачаючи своєї енергії на час для нього, не занурюючись в його потреби та проблеми. Так між нею і ним з’являється дистанція, відчуження. В результаті страждає дитина – новонароджене немовля особливо відчуває негатив між батьками та втрачає відчуття безпеки.
З таких ситуацій, які й сама пережила, вивела «рецепти» рятунку:
1) готуйтесь до дитини заздалегідь, хотіти її мають обоє партнерів,
2) читайте, дізнавайтесь про можливі наслідки після народження – про депресію, стреси, зміну життєвого укладу і т. д.,
3) не бійтесь вимагати у партнера рівноцінного (або хоч якогось!) часу на немовля; не бійтесь залишати дитя з батьком сам на сам – це укріпить зв’язок між ними, а ви відпочинете,
4) чуйте свого партнера, вчіться розуміти його стан і поведінку (тут для мене працює – перенести день чи якусь ситуацію з життя партнера на себе і так зрозуміти його почуття, а отже, прийняти),
5) намагайтесь не копіювати чи порівнювати стосунки і сімейні ситуації зі своїми батьками – вони жили в зовсім інший час, де було менше можливостей і більше страху,
6) і головне – любіть свою дитину, насолоджуйтесь часом з нею, дякуйте за можливість бути з нею.
Р.S. Сьогодні було краще, ніж учора, завтра буде краще, ніж сьогодні.