Не економіст. Тому про своє. Я не вмію “робити” гроші. Але розумію, що вони треба. От хоча б для фінансування битої-перебитої і все одно негодної судової системи, яка жере в три горла і п’ять ротів (тепер в п’ять), а на виході – білий шум замість єдності практики.
Не вгадаєш, як завтра перемудрують. Іноді найвищі рішення бувають дивними. А іноді і явно не туди. Як казала дівчинка Льюїса Керола – далі все страньше і страньше. Вдуматися: кількадесят років реформується судова система, пишуться-переписуються закони, колосальні ресурси вливаються, суддів перетасовують і так і сяк, а результату – ніхт. Щоразу автомат Калашникова. Модернізований. Стріля куди попало, але чергами.
Прийшла блискуча молодь, яка всі сили тратить на блиск, аж світиться вся. Це та, що блискуча. А ще є й сіра – ремісники з натрудженими руками. Колись вони гарно різали по дереву. І думали, що то вище мистецтво. Тепер вони вчать нас естетиці юриспруденції. Щоб як ЄСПЛ. А те, що рішення ЄСПЛ ні в якому разі не можна брати за приклад стилю (не змісту), бо вони туманні і не завжди очевидно логічні, так то хто так думає – той дебіл тіпа автора. Хоч я старався вивчитись у Харкові і думав, що вивчився, ага. Такі вже конструкції вигадують. Читаєш рішення ЄСПЛ, як Гегеля. Тільки Гегеля я так-сяк розумів, хоч в оперативній пам’яті важко було тримати все речення завдовжки в сторінку і його смисли. А тут не завжди второпаєш, куди воно тягне, поки не прочитаєш резолютивну частину. Гарний приклад, от би навчитись так пудрити. Грошей на то треба все більше, а результат виходить все гірший, але з перспективою покращення.
І тут вступає в силу закон довгоносика: дайте судовій системі ще так – нехай хоч вона подавиться, але видасть результат. А яких результатів треба? Результат перший – відновлення довіри. Чи відбулось? Якщо довіра не відновлена, то далі, мабуть, і йти не треба. Кому воно треба, як народ не поважає? Владі, їй треба слухняні судді. Для того суддів і тасують. Чужих – у яму, своїх – нагору.
Саме “верховинці” призначені “тримати” позицію. Що за позиція, невже єдність практики? Адже саме єдність практики – запорука відновлення довіри. Всі з цим носяться. Що це таке – єдність практики? Це коли людина бачить, що подібні ситуації вирішуються подібно. І тоді є визначеність. І людина знає, як буде. Це складова впевненості в завтрашньому дні. Чого ж її тоді нема?
Гарна відповідь – набрали туди слухняних і негодних. Погана відповідь – ніякої єдності практики не треба, а треба навпаки: робіть як хочете, а коли ми скажемо – то як треба. Видається, обидві відповіді правильні. Єдина практика цьому заважає, тому її не буде. І якщо дві справи призначені на один час, то це не неповага до сторін і не логічна помилка у когось в голові, а специфіка судочинства. Бо судочинство, кажуть, процес мобільний і динамічний, і ніякої сталості ви тут не дочекаєтесь. І це правда – таки не дочекаєтесь.
З єдністю ще не так все погано. Її просто нема. Набагато гірше з ефективністю. Вона є, і дуже сильна, аж забагато, але, на жаль, як антиматерія. Анігілює будь-який ресурс. Якщо ми під це візьмем кредит у МВФ – його як корова язиком злиже, а голод стане сильніший. Специфічний голод до грошей, який оселився в душах наших керівників – кого не обери.
Сутності, розмножені без необхідності, потрібно врізати. Що буде, якщо скоротити адміністративні суди вкупі з господарськими та антикорупційно інтелектуальними? Біда буде? Народ зубожіє ще більше? Я ж думаю, що цього ніхто і не помітить. Але коштів стане в рази більше. От вам і гроші без МВФ. Багато, багато грошей. Чи справляться загальні суди? Легко.
Далі, вертаємося до єдності. Невже і вона грошеносна? Вона найгрошеносніша з грошеносних. Як всі знатимуть, що справа вирішиться так і тільки так, то як думаєте, чи буде сенс судитися? Ось вам і ще більше грошей – суддів потрібно буде менше. Але це не все.
Основний локомотив – інформаційні технології, які дешеві порівняно з працею людей. Там основний ресурс. Звідти гроші можна діставати ще довго, як Мерлін діставав пиво з Відображень Амбера. Зараз в інформаційному просторі судді, адвокати і просто вундеркінди аж захлинаються, іронізуючи, як суддя-робот Роберт міняє прошивки і пише пояснення у ВРП, що не брав хабарів. Ой, як їм смішно. Індик Рассела теж сміявся.
Читайте також: Мережевий суд. Візія
Я вірив в реформу, бітлів і Сунь Цзи… Але бачу, що на підході практичні поради Тараса: добре вигострить сокиру та заходитись ґаздувать. Ми ж знаємо, що справжня краса постає тоді, коли Маестро прибере з брили зайве.