Дивіться, яка штука зі Шмигалем (якщо ви пропустили). Нюанс не в тому, що він сказав про Крим. Тобто це абсолютно тупорилий спосіб почати прем’єрство, особливо коли в тебе немає політичного рейтингу як такого, але нюанс не в цьому. Нюанс у тому, що Шмигаль навіть не зробив цю заяву.
Що він сказав? “Питання подавання води в окупований Крим — це не питання торгівлі з окупантом, це не питання якогось бізнесу, це питання гуманітарної відповідальності перед людьми, які живуть в Криму… Там живуть українці, ми не перекриємо воду для українців”.
Це не обговорення поновлення подачі води в Крим. Це звучить так, ніби ми обговорюємо, чи треба припинити подачу, яку ми вже давно припинили. Шмигаль говорить суто в майбутньому часі, навіть коли говорить, що окупант не може нести відповідальність за українців Криму. Але ж проблема в тому, що може. І несе з моменту окупації Криму, бо разом із Кримом як територією Росія окупувала його інфраструктуру і зараз має абсолютно незаконну, але монопольну відповідальність за Крим і його населення. Є причина, з якої за стан окупованих територій у міжнародному праві відповідає окупант. Причина дуже проста — будь-який инший варіянт просто не працює в реальному світі.
Якщо на окупованих територіях відбувається геноцид — винен очевидно окупант. У Голокості на території Польщі винен Райх, а не уряд Ридза-Сміглого. Якщо окупація території спричиняється до гуманітарної кризи, то винен у цій кризі окупант, агресивні дії котрого порушили статус-кво.
Завдання постраждалої сторони тут — працювати в усіх можливих полях для забезпечення міжнародної гуманітарної присутности, працювати над стратегією повернення та реінтеграції територій, і всі (насправді не всі, але це не принципово) розуміють, що домовитися з Росією за Крим ми не зможемо, і зі слів Арахамії вже ясно, чим саме є Крим для команди зелених — майданчиком для торгівлі за Донбас. Але при цьому зелені визнають Росію агресором і окупантом, що трошки заважає їм узгоджувати риторику. І коли на вентилятор полетіло перше гімно, Шмигаль вирішив трошки поправити риторику. І випадково сам себе заперечив.
“Позиція залишається незмінною: ми хотіли би подавати воду нашим громадянам, але не можемо і не маємо технічної змоги робити цього до деокупаціі півострова та повернення його до складу України”. Тобто було б добре подавати воду в Крим, якби це не означало ресурсне забезпечення важливої інфраструктури, яка зараз перебуває під прямим контролем окупанта.
Шмигаль сказав правду. Просто ця фраза мала звучати інакше: “Позиція залишається незмінною: ми хочемо, щоб Крим повернувся Україні”. Це ж абсолютно коректна риторика: ми хочемо, ми готові належним чином забезпечувати Крим, але присутність окупаційної влади не дозволяє нам це зробити. Я згоден із цими словами. Це абсолютно послідовна і, мабуть, єдино доступна зараз проукраїнська політика в питанні Криму. Завдання України не створити гуманітарну кризу, як говорять ОПЗЖ, а просто не допомагати Росії в ресурсному забезпеченні окупації. Наголошувати, що Росія створює для місцевого населення проблеми, які Україна готова вирішити, але не може через військову і адміністративну присутність окупаційної влади.
І тільки одна проблема: ця риторика повністю антонімічна тому, що Шмигаль сказав у шоу “Право на владу”. Це два діаметральні твердження, з яких істинним може бути лише одне. Або ми, імітуючи турботу про населення, подаємо воду, яка забезпечує ресурсні проблеми окупанта, або ми трактуємо окуповану територію як окуповану територію і наголошуємо на потребі турбуватися про своє населення, на тому, що російська агресія унеможливлює здійснення адміністративної влади в Криму.
Через це відмазка Шмигаля виглядає ще паскудніше. Як він сам каже: “Формат ток-шоу не найкращий, аби обговорювати складні питання”. Але це не складне питання. Це базова логічна операція. У нас є логічна операція А (ми співпрацюємо з окупантом) АБО Б (ми не співпрацюємо з окупантом). На етері Шмигаль заявляє, що А істинне, а, реагуючи на хвилю обурення у відповідь, заявляє, що базові логічні операції на ток-шоу обговорювати складно, тому Б також істинне. Але це так не працює. Логічний оператор АБО працює однаково і на ток-шоу, і поза ним: “Не можуть бути істинними два несумісних висловлювання про один і той самий предмет, що беруться в один і той самий час та в одному і тому ж відношенні”.
Те, що Шмигаль здатний на цілком раціональне мислення з приводу, робить ситуацію ще трошки гіршою. Бо Шмигаль дуже добре розуміє, що він каже. Про що ми дізналися вже сьогодні, коли Шмигаль вирішив не вибирати між двома стільцями, а трошки пострибати на обох: “…Воду постачатимемо, за потреби. Ми не допустимо гуманітарної катастрофи. Постачатимемо воду населенню Криму, фермерам. Возитимемо у цистернах чи бутлях, просту і газовану”.
Не допустити гуманітарної катастрофи на окупованих територіях без відповідної політичної волі окупанта практично неможливо, але для нового уряду немає нічого неможливого, бо навіть у простій логічній максимі Tertium non datur вони примудряються висмоктати з пальця компроміс “десь посередині”. Звісно ж, цей компроміс ні логістично, ні фінансово неможливий без доступу до інфраструктури півострова. Але це позиція, котра дозволяє не мати жодної позиції з питання. Скоріш за все, рівно доти, доки за речі, проговорені вчора в “Праві на владу”, їх обкладатимуть дебелими пісюнами. Бо за межами цього в рух ітимуть меседжі, які посадовці проговорюють на ток-шоу і пресконференціях. Ми в тій ситуації, коли обурення, гнів чи протести не можуть змінити системну тупість центральної влади. Суспільний фідбек може змусити їх цофнутись певної конкретної ідеї, але не почати мислити.
А взагалі, дуже цікаво бачити, як феєрично починається кабінет прем’єра, котрого поставили, зокрема, розрулювати проблему комунікації владних рішень із суспільством. Майстерна робота.