fbpx

Сни про судову реформу. Сон перший

Політика 16:04, 18.05, 2020

Це був дивний сон про неквантову піну і мультисуд. Прокинувшись, не міг згадати. Потім варив каву, переварив, пішли бульби, і навіяло.

У мене одна невеличка проблема: зараз я дію тільки в своїй уяві, і все сказане дійсності не стосується. З організаційної реальності мене вищі сили прибрали. Тому те, що я кажу, можна сміливо не читати, бо воно для практичних потреб не годиться. Але мені вистачає, позаяк тут, у моїй фентезі, набагато більше всілякого добра, ніж можна накрасти за сто не моїх життів.

Дійсно, куди таким до тих докторів, кандидатів, доцентів і професури, які “прорвались” нарешті в практичний світ і тепер про наше життя маракують. Обійняли високі пости і заходились там тужитись. А воно не йде. Я маю на увазі єдність судової практики. Не лізе, бо такого шаблону, який можна застосувати до реалій сьогоднішнього і, головне, завтрашнього дня, у тих головах нема. Інакше ми б вже її мали. Для цього потрібні книжки треба було читати в дитинстві.

Одразу скажу небезпечну єресь: єдність судових практик можлива за умов об’єднання юрисдикцій в одній процесуальній і організаційній формі. Чого їх “роз’єднали”? Мотиви діляться на очевидні і скриті.

Спочатку про очевидні. Раз суспільне життя ускладнюється, то ускладнюються й інструменти порядкування ним. Природна реакція – “розвантаження” загальних судів через спеціалізацію. Зосередження зусиль на окремому елементі явища дозволяє його пізнати глибше, ширше, краще, ніж коли воно пізнається в цілому. Спеціалізація необхідно дає вищу процедурну якість. Тут наш собака і лежить.

Кожен процес має свою логіку саморозгортання. Вектори процесів, які колись вийшли з однієї точки,  розходяться, їм тісно, вони рухаються не паралельно і вже не в одному просторі. У кожного процесу вже своя топологія. Спочатку як уявні, ці сфери потім фізично відокремлюються й існують у реальності поряд, як окремішні й автономні гілки судової влади. Розвиток юрисдикцій призводить до надування цих сфер інтелектуальними та матеріальними ресурсами. І так у нашій калюжі з’явились бульбашки, які починають потроху пузиритись і розштовхуватись, як піна після доларового дощу, що пролився на нас із неба запорукою гарного врожаю. Аж серце радіє.

Між ними починають зростати логічні, а потім і реальні перетинки в комунікації. Пузирі, в які чужакам зась. Ніхто нікого вже не чує, а як і чує, то щось вороже і огидне. Кожен затято вигризає свій ресурс у конкурента, розширяючи горизонти “пізнання”. Наївно було б чекати, що вони якось самі “зійдуться” у вигляді єдності практики. Хто ж думав, що розкидане каміння буде рости і повиростає в горді окремі скелі, в які лупати смислу вже нема – тільки голова болітиме. Так очевидність аналізу стала неможливістю синтезу. Його нічим і, головне, ніким, робити. Та й який дурень добровільно віддасть нажите непосильною працею?

Як думаєте, що будуть робити? І до ворожки не ходи – говорити правильні слова і поїдати очима мічмана з канонерки в надії розвести лоха на гроші. Це ж так просто: сказав як треба – отримав цукерочку. Я точно так привчав свого Норда сідати, вставати, гавкати і навіть пірнати. Карго-культ.

Читайте також: Андрій Малєєв про недовіру до судів, крах системи і майбутнє, де суддів замінять роботи

Тепер про неочевидне і негарне. Так і було задумано. Розділяй і владарюй. На кожну таку штуку привозять багато грошей і технічних спеціалістів. Дають кредит, і ми купуємо за нього оте. А що рука вже з глечика не вилазить, схопивши предмет, так то нічого. А не вилазить, бо тепер треба постійно брати кредити, щоб підтримувати втюхане. Бо підтримання вимагає тих же зусиль, що і творення. І виявляється, мічман ніякий не мічман, а – Хазяїн, в руках у якого кінець нашого парфорсу.

Господарська юрисдикція вирішила питання переводу загального добра в приватне, а адміністративна – щоб руки повідбивати тим, хто посягне. Неймовірно? З боку справедливості – так. В тому то й штука вся, що нас навчають жити в якомусь збоченому виверті реальності, який для нас очевидність. Людина стає об’єктом дресури. Тут же ж як – тільки натякають, що цукерки не буде, – цуцик стає на задні лапки і ну крутити всім тілом. Йому ніколи думати про гідність, йому треба крутити, і кожного разу все сильніше і винахідливіше, демонструючи відданість принципу верховенства. Але у ві сні він все ще козак, непереможний отаман Сірко, який вовком гризе ворога і снить долею народу. Прокинеться така особа, сну не пам’ятає, але щось несвідоме муляє. Це згадка про те, що була колись Людиною.

Читайте також: Мережевий суд. Візія

Закінчу прозаїчно і безпафосно. Бо то – логіка. Існує спосіб синтезу – ІТ-платформа як мультисуд. Вона може об’єднати, а потім і інтегрувати в одне ціле юрисдикції, у ній скрита та краса, яку потрібно знайти. Але не шляхом збирання мертвого каміння, а шляхом перезаснування судової системи.

Як це зробити – розкажу в одному з наступних снів.

Головні новини Івано-Франківська і області в TELEGRAM

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: