10 простих запитань про те, в якій країні ми житимемо в 2020 році.
1. Чи справді треба переживати з приводу звільнення беркутів, адже на них ми обміняємо наших хлопців?
Звільнення беркутів – це початок процесу амністії всіх бойовиків. Це частина плану з нав’язування нам ЛДНР за російським сценарієм, а цей сценарій неможливий без повної амністії всіх бойовиків, включно з тими, у кого руки по лікоть в крові. Беркути – це пробний шар, якщо суспільство це з’їсть, а воно майже проковтнуло цю історію, то можна спробувати запускати амністію і під ялинку 2021 року її завершити.
2. Чи припиниться війна 1 січня після того, як настане перемир’я?
Ні, хоча й може бути певне затишшя. Задача Путіна – конфедерація на території України, а тому потрібно нав’язати Україні нову систему управління і перетворити ЛДНР на напівсамостійний анклав всередині країни (нічого нового, одним словом). Поки цього не досягнуто, весь час висітиме дамоклів меч продовження військових дій.
3. Чи є у Зеленського мирний план?
Ніякого плану у Зеленського немає. Він не уявляє собі, яким чином буде влаштована Україна після того, як сюди приєднається ЛДНР. Ба більше, поки він навіть не мислить цими категоріями.
4. Чи не краще було б поводити себе так, як поводить Лукашенко і Назарбаєв, які отримують вигоду від співпраці з РФ?
Насамперед і Лукашенко, і Назарбаєв є самостійними гравцями і є, по суті, диктаторами в своїх країнах. Вони задають вектори розвитку, і вони їх втілюють. Поки Зеленському дуже далеко до такої самостійності, бо він є глибоко несамостійною фігурою. По-друге, Казахстан і Білорусь – це дві різні лінії поведінки. Лукашенко в економічному плані просто ліг під росіян і тепер розплачується за це незалежністю країни. Назарбаєв диверсифікував економіку і має потужні китайські та американські інвестиції. Але це також не вирішує питання майбутньої незалежності Казахстану. Загравання з росіянами без потужної армії неможливе.
5. Чи є насправді Зеленський є аж настільки несамостійною фігурою?
Система управління Зеленського тримається на трьох людях: Богдан, Єрмак і Шефір. Поки в оточенні президента немає нікого, хто міг би навіть близько підійти до цієї трійки. Богдан відповідає за силовий блок і за “вирішення питання Коломойського”, Єрмак вирішує питання РФ і Донбасу, а Шефір є людиною, яка старається не втручатися в війни двох вищевказаних політиків і старається давати ті чи інші поради, при цьому не маючи закріпленого фронту робіт.
За вісім місяців Зеленський не розширив цю тріаду найвпливовіших людей і поки не збирається цього робити. Він не хоче виходити за межі комфорту, в яких він зараз опинився і які йому забезпечують Богдан, Єрмак і Шефір. Ну а щодо самостійності Зеленського, то вона обмежується рівно там, де з’являється саме ці три персонажі.
Чи варто чекати конфлікту між цими гравцями? Рано чи пізно він перейде в публічну площину, але поки Єрмак зайнятий монтуванням ЛДНР в нашу систему координат, а Богдан посиленням своїх впливів в силовому блоці, статус-кво буде витримуватся.
6. Чи справді Зеленський розпочав боротьбу з олігархами і вже через рік ми житимемо в країні без олігархів?
Сьогодні в Україні є п’ять класичних олігархів (свої впливові ЗМІ, свої політики і чиновники, величезні капітали). Це Пінчук, Коломойський, Ахметов, Медведчук і Фірташ-Льовочкін. Всі вони працюють в повній координації з новою владою і ніяких проблем з силовиками у них немає і не буде найближчим часом. Поки вся боротьба з корупцією, яку імітують прокуратура, НАБУ та ДБР, більше схожа на рейдерські атаки за політичними мотивами. Ніякої деолігархізації немає і не передбачається. Поки є кілька десятків мультимільйонерів, мільярдерів ніхто не чіпатиме. Класичний приклад – справа Жеваго.
7. Яку модель країни будує Зеленський?
Модель управління країною, яка зараз втілюється в життя, можна умовно назвати “силовою”. Вся система управління тримається на тому, що силовий блок має стати обслуговуючим персоналом режиму. Сюди треба додати бажання Зеленського досягти миру будь-якою ціною, правда, поки все виглядає так, що виключно на російських умовах.
Якщо ми говоримо про внутрішню політику, то вона будується за класичною схемою: підвісити через відкриття кримінальних справ максимальну кількість політиків і бізнесменів, а потім їх тримати на гачку. Правда, на відміну від моделі Януковича, який саме так будував свою систему управління, силовики у Зеленського не є сильними самостійними гравцями (єдиний виняток міністр внутрішніх справ). І що не менш важливо, у Зеленського практично немає кланової історії, яка опирається на якусь регіональну еліту.
До чого призведе така модель? Тільки до неймовірного ослаблення держави. Слабкий силовик з необмеженими повноваженнями і розбалансованою вертикаллю влади – це та суміш, яка призводить не лише до корупції, але й до серйозних відцентрових тенденцій в самій державі. Особливо на фоні того, що всі регіональні еліти починають заново війну за те, хто з них стане монополістом у своєму регіоні.
8. Чи стане нам легше жити в економічному плані?
Ні. Жодних передумов для цього нема.
9. Чи ляже Зеленський під росіян?
Найбільша проблема Зеленського – це примітивізм однокрокових рішень. Він не розуміє, а його оточення несвідомо чи умисно не пояснює йому, що всякі дії мають причинно-наслідкові моменти. Зараз, на жаль, існує висока загроза, що Зеленський піде на російський сценарій щодо інтеграції Донбасу. Перші кроки до цього вже зроблені (прямі поставки газу, звільнення беркутів і харківських терористів і т. д.). Росіяни поспішають і спробують дотиснути зміни до Конституції вже до 7 квітня, коли має відбутися наступна нормандська зустріч.
10. Чи пора втікати з країни?
Кожен має вирішувати це для себе. Але для тих, хто заколисаний високими оптимістичними настроями в суспільстві, які демонструє соціологія, рекомендую звернутися до статистики запитів гугла. Кількість людей, які щомісяця вбивають запит: “Як виїхати за кордон на заробітки”, залишаєтьсчя практично незмінною останні роки. Кожен місяць 22-25 тисяч людей ставлять це питання. І більшість з них потім їде.