Бенчмаркінг (англ. Benchmarking) — це процес пошуку стандартного чи еталонного економічно ефективнішого підприємства-конкурента з метою порівняння із власним та переймання його найкращих методів роботи. Тут термін «бенчмаркінг» використано для ілюстрації однієї з причин появи правила про ізоляцію населення старшого віку під час пандемії коронавірусу.
В 2010 році на стажуванні в Гонконгу нас навчали розумінню, як приймають рішення в Китаї. Тоді ми отримали віртуальне завдання: «Уявіть собі, що сталася біда і двоє людей потребують вашої допомоги. Але врятувати ви можете тільки когось одного, а другий точно помре. І цих двоє – ваша мама і ваша дитина. Питання: кого виберете ви?»
Ми, група з України, всі до одного відповіли: «Дитину!» І мотивація наша була (для нас) очевидна і беззаперечна: наші діти – це наше майбутнє! Таке бачення мали не тільки ми. Згадайте, як в часи Другої світової війни британці вивозили дітей з Лондона, щоб вберегти їх від загибелі, рятуючи таким чином майбутнє своєї нації.
Але китаєць зробить інший вибір, він вибере матір. І знаєте чому? Тому що в його світобаченні в нього як дорослої людини ще, ймовірно, буде шанс народити іншу дитину, а от другої матері точно не буде. Тоді ж як приклад комунікаційного провалу нам розповіли скандальну історію з Pepsi, коли компанія використала для просування на ринку Китаю буквальний переклад слогану «Живи з поколінням Пепсі!» Китайці «прочитали» його як «Пепсі підніме ваших мертвих з могил!», сприйняли як наругу над предками, – і Pepsi мала колосальні збитки.
І один, і другий підхід є неоднозначним, але жоден з них сам по собі не є злим чи добрим. Це просто різне бачення життєвих пріоритетів, сформоване в певному середовищі під впливом релігії, суспільної думки. Старше покоління – це історична пам’ять, тяглість традицій. Діти – це шанс для людства на виживання, а для нас – на опіку в старості. Втримувати баланс можливо, але якщо потрібно зробити вибір на користь однієї зі сторін, дуже важливо розуміти і усвідомлювати та приймати «ціну питання».
Політика Китаю щодо захисту старшого покоління під час епідемії коронавірусу була в т. ч. виявом такого світогляду, і це природно повпливало на комунікацію. Підвищена увага до безпеки старшого поколінням була скопійована в багатьох країнах як аксіома, без спроби проаналізувати глибше, ніж просто статистику захворюваності, і адаптувати, і ми не стали винятком. Чи так було швидше, чи простіше, чи вплинули інші чинники – це вже не важливо.
Мене непокоїть інше: наскільки наш світ мусив змінитися, що ми без вагань готові платити життям наших дітей?..