Від самого початку виникало питання: чи доцільно в час війни проводити культурно-мистецький фест? Але як написав Юрій Андрухович (Поле IF), а йому про це сказала організатор дійства Оля, що хлопці, які завжди були волонтерами-охор
Тому «Артполе» таки вирішили проводити. Тим паче, з бюджету на нього кошти не витрачаються, квитки платні, отже, він сам себе має окупити – які претензії?
Перший день
Поїздка до цієї творчої лабораторії входила у план перебування на резиденції "Станіславський феномен", де я наразі знаходжуся. На сам фест ми потрапили вже 10 липня. 57 кілометрів від Франківська по розбитих дорогах в автобусі, набитому рюкзаками, спальниками і творчими людьми, – доволі цікавий досвід.
Разом з нами (мною і резидентом Іриною Роік) вирушив і Тяго Коломбо-Лазар – бразилієць, котрий навчався у Фінляндії, стажувався у Чехії, але наразі подорожує Україною. Компанія що треба.
Перелічувати заходи і цікавини цього дійства – доволі невдячна справа, але все ж таки спробую.
Відразу по приїзді ми потрапили на дискусію "Крим: старі нові топоніми", де кримські активісти (частина з яких вже виїхали звідти, а дехто ще проживає) говорили про алгоритми і практичні кроки, котрі наразі варто робити для збереження культурної спадщини свого народу. Серед спікерів була і англійська журналістка Лілі Хайд, автор першої іноземної художньої книги про кримських татар "Омріяна країна".
Перед дискусією був показаний фільм-інтерв’ю з кримськими активістами. Його зняли ще у березні цього року, і контраст між тодішніми враженнями людей і сьогоденням не можна не відзначити.
Увечері овочевий оркестр "Паприкалаба" проводив репетицію зі всіма охочими. Фішка гурту у тому, що вони грають на овочах, котрі роблять музичними інструментами. Грати на моркві як на сопілці, або на кабачках як на духових інструментах – видовище доволі креативне.
І взагалі, складалося враження, що тут кожен клаптик території несе в собі творчий зародок. Рідко коли в одному місці зустрічається така кількість незвичайних і цікавих людей, у котрих можна багато чому навчитися.
Дні на "Артполі" традиційно закінчувалися нічним переглядом короткометражних фільмів. По суті, це дуже нагадувало кінофест "Відкрита ніч", навіть частина відео була так само пов’язана з проектом "Вавилон’13". Але були й інші проекти: фільми з фесту "DocuDays" і відео-арт від проекту "Five Feelings".
А вже о першій ночі львівсько-терноп
Для тих, хто хотів трохи швидшої музики, – поруч молодь з барабанами влаштувала колективну гру, де кожен міг віддатися ритмам.
Другий день
Наступний день фесту, 11 липня, був наповнений неймовірною кількістю майстер-класів, де кожен охочий міг знайти те, що його цікавить: гончарство, плетіння прикрас, йога, ціанотерапія і багато-багато всього…
Дискусія цього дня стосувалася незалежних культурно-мистец
Як резиденти "Станіславського феномену" до "Артполя" ми мали зустрічі з письменниками Тарасом Прохаськом, Володимиром Єшкілєвим, Юрієм Іздриком. Останнім у цій четвірці став Юрій Андрухович, з котрим ми проговорили дві години.
Це дивовижне відчуття, коли ти читаєш книги людини, слухаєш пісні на його слова і тут отримуєш змогу розпитати автора про ті речі, що саме тебе цікавлять. До речі, Юрій Ігорович лише раз сім років тому був у Полтаві. Ми домовилися, що незабаром виправимо цей недолік.
Вже увечері він мав концерт на головній сцені "Артполя" з польським гуртом "Karbido". Вірші Андруховича, музика від цих польських чарівників і відеоряд від vj-group "CUBE" дали змогу глядачам віртуально відвідати десятки міст світу. Програма, дебют якої відбувся саме на фесті, називалася "Atlas Estremo". Опісля концерту музикантів і письменника викликали на біс, де вони заграли ще дві свої композиції.
"Артполе" закінчилося. Проте ті ідеї, сенси і зв’язки для співпраці, здобуті на цій лабораторії творчості, будуть продовжувати розвиватися, згодом принісши свої плоди для країни і суспільства.