На доведеній до південної межі Галичині є два знакових місця, де в процесі історії стикалися кордони одразу трьох держав.
Окопи, на південному дзьомбику Тернопілля. Тут, за Антоненком-Давидовичем, "когут піяв на три імперії" – австріяцьку, російську, османську – та згодом похідні від них держави.
Село Окопи
Радул – віддалена полонина Верховинського району, де на три боки – австрійський, угорський і румунський – рикав не когут – аж цілий ведмідь.
Полонина Радул, фото Івана Вовка
Мені безпідставно хочеться приписати слова про ведмедя Іванові Франку, який неодноразово відвідував цю крапку на карті.
Волянський твердить, що вони робили "прогулянки далеко в гори (до границь трьох царів, себто до тієї точки в Карпатах, де сходяться кордони трьох держав: австрійської, угорської і румунської")
В наш час Радул – кордон При-, За-карпаття і Марамурещини – регіону, що адміністративно належить Румунії, хоч і великою мірою заселений гуцулами.
На полонину Радул найлегше здійснити подорож – в просторі і часі – з допомогою документальної стрічки Остапа Костюка "Жива ватра". "І часі", бо переданої в кіні атмосфери вже не є, через смерть ватага-протагоніста стрічки полонинським господарством тут нІкому займатися.
Якщо будете подорожувати на Радул – громадянам достатньо паспорта України (але напровсєке напишіть на мейл Чернівецького прикордонного загону). Підніматися ногами чи позашляховиком (швидше) треба "дорогою Макензена", що проходить хребтом Руський Діл. Поверх неї мав бути прокладений автобан, що поєднає Прикарпаття і Румунію. На цей час проект сприймається як бородатий жарт, про нього згадують ще з 1998 року "під вибори", коли всі інші побрехеньки закінчаться).
Знакове місце на кордоні можна впізнати по трохи більшій за псячу буді; в ній зачаївся ввічливий український прикордонник.
Верховинським районом Галичина вклинюється до державного кордону між Буковиною і Закарпаттям.
Адміністративні межі Галичини – це Львівська, Івано-Франківська та Тернопільська області – розбігаються з фактичними. Нижчезгадувані Окопи і ще 50 км на захід по річку Стрипу – не Галичина, а Західне Поділля. Так само північ Тернопілля, на чолі з Кременцем, є Волинню.
Гуцульщина, окрім досить умовного відношення до Галичини, є допершу частиною карпатського простору. Всі горяни планети мають між собою спільні риси – природа кладе їм подібні виклики. А в межах однієї гірської системи і люди будуть з подібностями.
Карпати – своєрідний коридор, яким людей носило з давніх-давен, крізь який увсібіч проникали, вбирали впливи одне одного – та так, що адміністративні межі не годні нарубати на кавалки цього Гордієвого вузла. Та й для чого рубати – навпаки, мають місце рухи на зближення, взаємну інтеграцію, спрощення перетину кордону для місцевих мешканців.
Як кажуть, благими намірами вистелена дорога в пекло.
Коли ми чуємо фантазії щодо Верховинського району щодо власної "дірки в Европу", яким боком обернутися, щоб зазнати всеохопного гуманітарного впливу, – в цю картинку не вписується поточний стан справ на Закарпатті. Там вже весь кордон в дюрках; за словами Москаля Г., викликані кордоном базові проблеми – цигарки, наркотики, Супрун та нелегальні мігранти.
А що ж Верховинщина? Поки її топ-проблема – "вирубка карпатських лісів"; у разі порубування не лиш смерек, а й власного "европейського вікна" перетвориться на один із способів легалізувати транскордонні прибутки, начебто отримані з вирубок. Хочете зменшити об'єм рубок – придумайте для ділків, через який ще варіант вони можуть легалізувати свої гроші.
Але є проблема на завтра. В Україні відбувається гібридна війна з країною-агресором. Нанюхавшись ще й і портянок, окремі організації – а то й цілі державні інституції суміжних нам із західного боку держав – почали провадити "не зовсім дружню" стосовно України політику. Закарпаття – регіон, особливо якісно пропрацьований проросійськими силами. Тут навіть вивели окрему породу людей – "русинів", та ще й з автономною "мовою". Ведмідь, отой п'яний і безпощадний, далі рикає на три держави.
Із Закарпаттям на південний схід межує Гуцульщина з її декоративними (в масовій уяві) гуцулами, мов Гобітанія на периферії Середзем'я. Хіба тут може щось відбуватися?
Може. Відбувається. Раптом бачимо в надрах Чивчинсько-Гринявських гір шматочок "ісконно руской зємлі" – на горі Дуконя московський православний манастир. Там іноки під рясою носять дєсантні тєльняшки, підступи до нього охороняються куди краще за державний кордон. Бери ще підступИ до нього –
джерело чуркало, що на солідній відстані від манастиря перед їхньою туристичною групою нізвідкись виник чоловічок, який влаштував їм вєжліву співбесіду на предмет, чи часом серед них немає місцевих. Чого місцевих?
На зарє цього манастиря спрагла душа одного монаха-спецпризначенця вирішила напитися горівки в Пробійній – і вступила в конфлікт з місцевою громадою в найближчій наливайці. В силу спецпідготовки душа виписала їм таких люлєй, що бідні пробійнівці до цього часу бояться на Дуконю ходити.
Монастир на полонині Дуконя, фото Elza Yurkiv
Вплив на цей монастир йде з Буковини (вотчина очільника упц мп Ануфрія), де розгалужені потужні позиції ворожої агентури.
Я також кажу, що Бог єден (стандартна відповідь верховинців на питання "а нащо вам у Верховині церква московського патріархату і по що ви туди ходите?") – але яке відношення до Бога має московський патріархат?
Тобто, патрони цієї (дрг) монастиря вже добрий десяток років розуміють важливість Верховинського району. Варто зрозуміти і нам, що ця територія не лиш гриби, афини і коломийки.
Найгірше, що може бути, – якщо Київ налагоджуватиме діалог із Закарпаттям через Галичину, бо ми на шляху між ними. Закарпатців дратують галицькі перманентні визвольні змагання – от як ми поперлися в 1938 створювати там Закарпатську Україну, напевно, скільки ж то виноградників затоптали! Дратує наша галицька зарозумілість, наші подвійні стандарти – до себе ми лояльніші, а от "на експорт" в Закарпаття не можемо дозволити ніяких "але"!
Ми повинні зрозуміти, наскільки важливою в справі соборності українських земель є Гуцульщина. Так, це і "творча лабораторія, в якій виплекали кращі зразки письменства та усного слова українські класики", але передусім це оптимальний посередник для діалогу між Києвом та Закарпаттям. "Гуцульщина" як характерна ідентичність, включає в себе галицькі, буковинські, закарпатські – і навіть (#Марамурешнаш) румунські території; усюди на її території людей поєднує гуцульська ідентичність.
На полонині Радул, фото Івана Вовка
В душі кожного верховинця живе маленький закарпатець. Їм легше між собою порозумітися; всі гострі кути, які у трактуванні галичанина дратують закарпатця, набули б май прийнятного сенсу).
Все це було б можливо, якщо б держава проводила послідовну гуманітарну політику – та де там! історія ніц не вчить наших керманичів. Якщо не транслювати через "транскарпатський коридор" по той бік наші ідеї – вакууму не є, з потойбіччя прийдуть потойбічні ідеї і захоплять простір в людських головах.
Гуцульщина – фронтир Українського простору в Карпатах. За допомогою гуманітарної політики ми повинні солідаризувати з Великою Україною Закарпаття та Буковину.
Зараз така політика держави, без сумніву, є і послідовна – послідовно не робиться нічого, і ще від того значення, що "послід". Рятує ситуацію лиш те, що Верховинський район не має (легального) з'єднання з Румунією, – а то ми б через втілення політики малих ґрантів швидко б дізналися, наскільки "мисли глобально – дій локально" може бути ефективним.
Відкритість власного простору як тренд геополітики – вчорашній день. Той же автор рускіх соцмереж Дуров спочатку створив відкритий "вконтактік", потім прошарив, що й до чого, і маємо конфіденційний "телеграм".
Що ми можемо зробити стосовно Верховинського району (як осердя Гуцульщини), якщо не хочемо через 10 років ходити на Чорногору, повідомляючи завчасно про це прикордонників?
– зробити дороги, якими турист може без страху подорожувати як до Верховини, так і районом. Спробуйте зараз проїхати з Путили до Рахова, вам сподобається;
– їздити на Верховинщину. Що більше туриста буде їхати, що більше він залишатиме тут грошей, то більше працівників зможе утримувати гуцульська туристична галузь, то більше інвестицій буде вкладено в район;
До речі – з 1 грудня мають набути чинності зміни до "закону про особливий статус Гуцульщини", про дотації людям, що живуть на гірських територіях (в основі якого твердження, що людям на периферії вище 400 метрів живеться важче, аніж тим, хто живе нижче 400 метрів, і того держава має виплачувати компенсацію).
– мають бути створені деревообробні підприємства на території саме Верховинщини – щоб якомога більше доданої вартості осідало на території району. Продавати меблі вигідніше, ніж вивозити з району квадратяк (обпилений кругляк);
– побільше яскравих феєрій, дійств, де гуцулів хвалять, вони страшенно це любять, де вони зможуть показати свій одяг;
– ввести в інтернеті цензуру, де про гуцулів не може бути написано що-небудь, окрім як з великої букви і в урочистому контексті. Карати за фрази в стилі "гуцул той же українець, тільки дикий";
– впровадити програми, які розвиватимуть Гуцульщину в комплексі, з обов'язковою інтеграцією закарпатських та буковинських територій, і обов'язково із залученням Мармарощини #Марамурешнаш.
На полонині Радул, фото Івана Вовка
Звичайно, завжди є шанс, що отой інший бік дасть більше, і вийде, як з Кримом: ми вкладали в нього, вкладали, земля все дорожчала, інвестиції поглиналися, а потім опоненти пообіцяють голові РДА звання імператора, а власникам пилорам по глухих селах узаконення фактичного статусу князьків – і всьо, тактика підкупу спрацює проти нас самих.
Якщо залишити мешканців Гуцульщини наодинці – вони нашукають собі на голову ідентичностей. Сердешний дослідник-гуманітарій не здатен зрозуміти, що розвиток "фракійської" (з боку Румунії) теорії заселення Гуцульщини (а вона цілком могла мати місце) автоматично працює проти соборності України. Створення відокремленої ідентичності веде до ланцюжка підміни понять, в якому наступним кроком отримання подвійного громадянства, та ще й разом зі своєю горою, бо вона-де йому споконвік належить (базованій на звичаєвому праві нісенітниці).
Гуцульщина поза гуманітарним дискурсом України не має права на життя. Ця ідентичність повинна розвиватися в рамках української, ні в якому разі не заміщувати її. Той, хто цього не розуміє, як зараз прийнято запечатувати, агент Крим-ля.
Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter – лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області!