fbpx

Чому Україна вже не почує Донбас

Політика 19:00, 19.08, 2014

"Правосеки", зловісна тінь Бандери і людиноненависницькі плани "київської хунти" досі на вустах мешканців Донбасу. Вони не розуміють, що їхні фобії вже нікого не хвилюють, а самі вони перетворилися на проблему, до якої відповідне ставлення.

Переглядаючи вечірню хроніку на телебаченні, де біженці з Донбасу розповідають про свої митарства, відчуваєш якесь дежавю. Начебто вже чотири місяці на Донбасі гримить війна, рахунок жертв пішов на тисячі, але ці люди знову й знову вперто повторюють: у всіх їхніх бідах винна київська хунта, Україна їх не чує, тінь Бандери грізно нависла над донбаськими духовними скрепами і т.д і т.п. з того невибагливого набору донецьких істин, які роками вбивалися в голови мешканців Донбасу пропагандистами з Партії регіонів. 

От і сьогодні в дискусії на моїй сторінці в Facebook мешканець Донецька Ростислав Семенда глибокодумно зронив: "Я думаю, що обов'язково потрібно, щоб війна докотилася до Києва. А то все по телевізору та у Фейсбуці. Може, тоді зрозуміють прості істини". 

В цьому пасажі – вся сіль глибокої філософської думки Донбасу: мовляв, є певне сакральне знання, доступне мешканцям Донецька і Луганська, але недоступне мешканцям Києва… І отримати це знання можна тільки через ініціацію насиллям і занурення в хаос і бомбардування… 

Не можу втриматися, щоб не відповісти. Ростиславе, проблема Донецька у тому, що до нього ніяк не доходить, що війна до Києва вже давно докотилася завдяки славним мешканцям Донбасу. І все, що сьогодні відбувається в Донецьку, є наслідком політики тупорилих вождів Донбасу, які волею долі опинилися біля керма такої великої країни, як Україна. 

У свою чергу пересічні мешканці Донбасу, які в той чи інший спосіб причетні до появи феномена "донецьких", нічого або ж майже нічого не зробили, щоб зупинити саранчу ахмето-янукевиче-азарових, спостерігаючи та гигикаючи, як "майдауни" метушаться у Києві. Тому "укри" прийшли на Донбас, щоб Донбас більше ніколи не прийшов до Києва. А в тому, що він збирався повернутися до столиці, нема жодного сумніву. Досить подивитися на красномовні написи "На Київ! На Львів!", якими новоявлені прихильники ДНР-ЛНР взялися одразу розмальовувати борти танків і БТРів. Саме з цієї причини, на відміну від 2005-го року, "укри" почали довбати Донбас. 

Я писав ще на початку квітня, що це не зовсім правильна стратегія. Тому що треба було стиснути Донбас до меж максимальної концентрації "вати", забравши західні і південні райони Донецької області і північні Луганської. Потім обгородити цей гуманітарний заповідник з усіх боків, максимально підтримуючи проукраїнські анклави зброєю і ресурсами, при цьому витягуючи економічно активне населення в Україну. Всі видатки цього конфлікту нам треба було перекласти на Ахметова і Росію, зосередившись на реформах і відродженні армії. 

Виграли б усі. Україна б не втрачала обмежені ресурси на війну і могла б сконцентруватися на реформах. Донбас, точніше його залишки, пішли б залізною ходою в світле майбутнє ЛНР-ДНР. А головне – залишилися б живими люди. Однак відкритим залишається питання, а чи не рвонули би славні новороси на Харків, Київ, Одесу і далі на Захід. Адже на Донбасі такий хід Києва могли розцінити як слабкість, а слабких на Донбасі не поважають. Як кажуть, гріх у лоха не віджати, навіть якщо він свій. Плюс ми чудово бачимо, що Путіну не потрібен Донбас, йому потрібна вся Україна. Або, як мінімум, її добра половина. Тому війна, скоріш за все, була неминучою. 

А оскільки ми вже обрали жорсткий варіант, то треба його доводити до логічного кінця і перетворювати Донбас на полігон для обкатки нових моделей. Це, звичайно, жорстка реальність для мешканців Донбасу, які ніяк не збагнуть, за що ж їх так жорстко. Адже "їм усі винні", але насправді, винні вони, зважаючи на те, що 23 роки Донбас був упирем, який не давав країні рухатися вперед чи то в силу своєї ущербності, чи просто через розумову обмеженість. Це не заперечує на Донбасі сотень тисяч адекватних і розумних людей, але в сукупності своїх характеристик сьогодні Донбас є гирею на ногах України. В нинішніх умовах для неспокійного регіону це обіцяє серйозні проблеми. Тому що вже ніхто не буде морочитися комплексами Донбасу, які тягнуть усіх на дно. Для розмов було 23 роки, а тепер простіше скинути цю гирю, ніж вести з нею безрезультатні переговори. 

Донбас завжди говорив, що він розуміє тільки силу і його не поставити на коліна. Але насправді Донбас ніколи з колін і не вставав. 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: