1 січня, День народження Степана Бандери, село Старий Угринів, батьківщина Степана Бандери, вулиця Степана Бандери, меморіальний комплекс Степана Бандери. Концентрація москалів мінімальна.
Після віче з нагоди 107-ї річниці від дня народження Провідника ОУН мікроавтобус преси виїжджає з території комплексу. Проте картина, яка постає перед очима, змусить нас затриматися в Старому Угринові ще на добрих хвилин 45. Адже посеред дороги стоїть і виблискує новенькою червоною табличкою великогабаритний автобус. Один із тих, які починаючи саме із цього дня курсуватимуть Івано-Франківськом. Всередині автобуса – ані пасажирів, ані водія. Як шукати їх серед сотень людей на віче – загадка. Від власників автівок, припаркованих поруч, дізнаємося, що автобус зовсім не поламаний, ні. Водій навмисне залишив його тут стояти, "бо йому начальник так сказав". Слова, які пролунали на адресу начальника і маршрутника із вуст нашого водія, я наводити не буду, але ви й самі здогадуєтеся, що виражали вони зовсім не готовність налагодити взаєморозуміння.
В цей момент за нашим мікроавтобусом починає утворюватися затор із авто офіційних осіб, які через півгодини планують відвідати віче на Європейській площі в Івано-Франківську. Запитань "де цей пан шофер?" стає ще більше і лунають вони все зліше, згодом – без "пан", потім – без "шофер", пізніше – із заміною цих слів іншими. А потім стається диво і пан шофер таки з’являється в супроводі начальника – екс-мера Івано-Франківська Богдана Боровича. На очевидні претензії відповідають типовими для франківських авторагулів риторичними: "Ну а шо?", "Ну а де мав?".
Автобус перед відправленням
Чекаємо, поки пасажири, не особливо поспішаючи, зайдуть всередину і автобус, нарешті, рушає. Але проїхати йому вдається не так багато. Метрів 3. Тому що "вот, новый поворот" – і повернути автобусу заважає припаркований в повороті червоний "Сеат" з іспанськими номерами. Водій кілька разів намагається втулитися між парканом і "Сеатом", заледве не бере їх на таран і зупиняється. Пасажири виходять з автобуса. Стоять ще хвилин п’ять і вирішують не чекати водія "Сеата" так, як ми чекали їх. Ситуація починає нагадувати Львів, де пасажири трамваїв регулярно виконують функції автоевакуатора.
Пасажири частково переносять авто у канаву, заходять в автобус, і він рушає. Але проїхати йому вдається не так багато. Метрів 30 – до припаркованого не зовсім у канаві мікроавтобуса. Пасажири виходять з автобуса.
Оскільки нести мікроавтобус важче, ніж "Сеат", та і особливо немає куди, то ситуація починає бути схожою на тупикову. Принаймні допоки не прийде водій мікроавтобуса, припаркованого не зовсім у канаві. Проте це вже зовсім не влаштовує офіційних осіб, які через п’ятнадцять хвилин планують відвідати віче на Європейській площі в Івано-Франківську.
Затор
Тому один із водіїв офіційних осіб розмотує колючий дріт, що обгороджує прилеглу присадибну ділянку, і їде городом. Дивимося, чи не вийде з хати вуйко з штурмґевером, бо факт осквернення городу кричущий. Чи то власник городу спав, чи сам город, на думку власника, спав і не варто через такий сплячий город псувати свято – та ніхто так і не вийшов.
Сріблястий всюдихід офіційної особи безкарно виїжджає із городу
Чи вдасться іншим гостям залишити на городі такий же слід, як першому авто, – ми так і не дізналися, бо пасажири автобуса №40 вирішили нічого більше не переносити і таки почекати водія мікроавтобуса. Тому всі здали назад, автобус №40 припаркувався на узбіччі і пропустив решту авто. Як я вже казав, на все це пішло приблизно 45 хвилин.
І все б нічого, але вже завтра-післязавтра цей автобус із цим водієм виїдуть на маршрут №40 у Івано-Франківську. Там вони по 10 разів на день намагатимуться втиснутися в "пляшкове горло" на початку вул. Коновальця, де немає ані колючого дроту, який можна розмотати, ані городу, по якому можна проїхати. Залишається сподіватися, що там буде хоча б по/міліція. Яка якщо і не допомагатиме автобусу з водієм повернути на Коновальця, то хоча б не дозволятиме їм паркуватися посеред дороги.