fbpx

Франківський ЦСМ: загробне життя у чорній дірі

Суспільство 18:13, 07.08, 2016

Насправді франківського ЦСМу не стало в той момент, коли місцева влада, повернута до нього зазвичай задом, повернулась якимось боком і затребувала від нього виробничого плану, вступивши з ним у звітно-виборні стосунки в неприродній спосіб.

Вся наступна конкурсна карусель була способом ритуально обкласти смерть за правилами якоїсь релігії, що для того й створена, аби імітувати прояви загробного життя. Подальше існування ЦСМ буде саме загробним життям сучасного мистецтва. Життя – це висловлювання, смерть  це завершене висловлювання. Повністю висловився той, хто помер. А те, що тегається як "сучасне мистецтво",  завжди знаходиться на початку свого висловлювання, яке неможливо прогнозувати. Його Центр може тільки з перинатальною чуйністю вловлювати і вилущувати, центрифугувати і відштовхувати, марити і експериментувати, дратуючи вхоплюванням ще неприжитого, якого щойно не було. 

І забезпечити адміністрування всього цього здатні одиниці на мільйон, спеціально освічені та природньо поінформовані, з глибокою історією схопленого, рівнем креативності, комунікативності й естетичної зорієнтованості  чого завгодно, тільки не парт. лояльності.
А будувати на це плани  все одно що вимагати у рентгенолога прогнозованого плану дислокації чорних дір у легенях. Відтепер ЦСМ  це чорна діра, добряче відзвітована і рівненько підлегла в каталептичній готовності відчути прихід божественного єдиноначалія. Але приходу не буде. Тому що, якщо чоловік не відчуває нюансів – то Бог з ним, але Бог  поза ним, якщо чоловік нюансів і не випромінює  а лише грубу вагому "ясність". Навіть якщо це "Чоловік божий". Тому чекає вона марно, не буде не тільки приходу, а й прихожан. Будуь завсідини людей з обмеженими неможливостями і необмеженими потребами, у галстуках і краватках з промовами на різноманітних відкриттях. Із чіткими похвилинними планами на мистецтво у шкіряних бізнес-щоденниках. Тут вони матимуть ще одну точку опори, тюнінговану із точки опору.

Іноді ідею вдається вкрасти фізично – особливо якщо її відбирають у авторів, щоб перетворити на бізнес-ідею. Так кочівні жебраки калічать викрадених немовлят для більших зборів на виріст. Цього разу викрадено, громадо, в тебе, і в розрахунку на твої ж подачки видозміненого до невпізнаваності тобою ж твого ж нащадка. Підкидай на шапку щедріше, інстинктивніше, бюджетніше  якщо не вистачає сміливості повернути.

І ще просто цікаво: чи люди, які погодились бути членами цієї комісії від влади, і вчотирьох  при програмному недопущенні ширшого кола репрезентантів  вирішили в зародку долю зародка  хоча б відчувають  якщо не усвідомлюють  аморальність свого рішення? Їм обіцяли багаторазовість використання? Але від того, що погоджуєшся бути гумою, твої можливості не робляться гумовими, максимум  гумусовими, попри всю легкість еластичного пристосуванства. Хоча це  не аморальність, це  корпоративний імморалізм  мораль, вироблена в правилах певного кола, не зробити ганебний вчинок заради якого  ганебно. 

Лукавій владі хочеться взятись за мистецтво, мистецтву братись за владу  ні, не хочеться. Якби не обставини, у яких країна стане нормальною тоді, коли не влада буде вирішувати долю мистецтва, а навпаки.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: