fbpx

Голова

Політика 19:30, 12.11, 2014

Проект нашого міста, у якому ми хочемо жити, почнеться з нашого свідомого вибору, бо досвід, як робити не треба, уже маємо.

У ніч парламентських виборів Юрій Луценко, голова президентської політичної сили, обмовився, що керівництво країни не чекатиме планових місцевих виборів, а проведе їх уже на початку весни наступного року. Щоправда, жодних офіційних заяв з приводу цього після проведення виборів до Верховної Ради не прозвучало. Щоденно лунає натомість інформація про перебіг бойових дій на Сході. У стані фактичної війни начебто й не до підготовки до чергових виборів. Але, як розуміємо, у нашій державі все стається так, як захочуть зверху. Отож чутки про дочасні місцеві вибори активно обговорюють не лише політики, але й представники громадського сектору та й просто суспільно активні громадяни.

За будь-якої погоди вибори, якщо війна не перейде в гарячу фазу, відбудуться восени наступного року. Для Івано-Франківська це буде чергова нагода врешті обрати міського голову, який (маємо надію) урешті перейметься численними проблемами обласного центру.

За останні сім років Івано-Франківськ під керівництвом незмінного керманича не демонструє якихось особливо позитивних зрушень. Нинішній мер, очевидно, щоб покращити свою карму, вирішив зробити один із небагатьох своїх мудрих кроків: підтримав на виборах до парламенту добровольця "Айдару", депутата обласної ради Петра Шкутяка. Якщо починати згадувати ще якийсь позитив, то з цим виникає великий клопіт. Місто, скільки б не запевняли, що воно європейське, нагадує великий циганський табір.

Для того щоб у цьому переконатися, варто розпочати свою екскурсію з околиць, із шалених гектарів висотної забудови, розбитих доріг, дворів, у яких також здебільшого набудованого казна-чого або вони просто занедбані. І так продовжувати свою екскурсію аж до центру, де недоладність забудови перебрала всі межі здорового глузду. Днями мені випало стояти на балкончику старого будинку на площі Ринок коло ратуші. Господар офісу тішився, що будівля вціліла, незважаючи на те, що їй 150 років. Я подумав, що радість його небезпідставна, адже поруч – архітектурні покручі "АРС-дім", "Легенда", шестиповерховий "Будинок Бойка", торгові центри і т. ін.

Ми живемо не лише в місті, де захоплено кожен квадратний метр для чергового будівництва, але й у місті, у якому людина не має де навіть прогулятися. Найпопулярнішим є міське озеро, зашморг забудови довкола якого також постійно стискається. Мікрорайон колишнього військового містечка, де зараз вулиця Пилипа Орлика, обіцяли зробити зразковим в сенсі зон відпочинку. А традиційно наплювали й на обіцянки, і в лице громаді: забудували дорешти. Вулиця Шевченка вже стала притчею і зразком безгосподарності міської влади, невміння і небажання працювати. Окрема тема – вивіски. Цього напрямку, здається, узагалі ніхто всерйоз не контролює. Кожен робить більшу, яскравішу і з претензією на повний ідіотизм. Міські чиновники час од часу з’являються на екранах, кажуть, що нічого з цим зробити неможливо. А може, просто не хочуть і не вміють? У нас не забудовані ще міські дамби, хоча коло них також поволі щось багатоповерхове виростає. Окремі архітектори кажуть, що тут можна організувати рекреаційні зони. Але влада про це, либонь, не знає.

У місті вже є чимало ентузіастів, які хочуть бачити Івано-Франківськ іншим і привести до ладу те, що можливо, і відповідно врятувати ті крихти старого міста, які ще не поруйновано. Вони активно пропагують свої ініціативи в соціальних мережах, готові взяти на себе відповідальність, від якої давно усунулись ті, кому платять зарплату за виконання згаданих обов’язків. Місто може змінити своє таке спотворене зараз обличчя. Адже маємо надію, що змінюється країна, який би важкий час ми не переживали. Разом з усіма треба змінювати рідне місто.

Але я розпочинав з виборів. Щоб місто змінювалось, передовсім потрібен голова, себто чоловік, який візьме на себе відповідальність за Івано-Франківськ, який любить його і готовий працювати разом з громадою для того, щоб місто було справді містом. Близькість до європейських кордонів відкриває і відкриватиме дедалі більші перспективи для отримання коштів для проведення таких змін. Коли я вкотре був у Будапешті, то мені розповіли, що головним архітектором міста тут може бути лише людина, яка народилась у столиці, яка з дитячих років пам’ятає ці двори й вулиці, з якими в неї пов’язані також особисті сентиментальні спогади. Це принаймні хоч якось застерігає головного проектанта Будапешта від руйнування рідного міста.

Кожен важливий проект починається з однієї конкретної людини, з тієї відповідальності, яку вона бере на себе. Проект нашого міста, у якому ми хочемо жити, яке буде комфортним для нас, наших дітей та онуків, почнеться з нашого свідомого, мудрого вибору, адже досвід, як робити не треба, уже маємо. Можливо, урешті варто спробувати протилежного – обрати міським головою того, хто буде робити не так, як вигідно йому, а так, щоб ми пишалися тим, як працює він.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: