fbpx

Кашкетизм. Тупикова гілка еволюції

Суспільство 15:29, 21.08, 2017

Кашкетники "дебютували" в інфопросторі 5-10 років тому. В усіх матеріалах про "країну Амішів" мало інформації: кашкетники закрита спільнота, світу відкриватися їм нецікаво.

Космирин, Дністровський каньйон, півсотні кілометрів і кількасот років відмотаної назад суспільної еволюції від Івано-Франківська.

Що відомо?

Кашкетники – є.

Кашкетники є: темні (true) і є не так щоб світлі, але електрикою, технікою, мобільним телефоном користуються.

Якось я загубив стару “нокію” біля Космиринського водоспаду. Ввечері передзвонив мій інсайдер №1, що вона в него.

Кашкетники – першокласні майстри по каменю. Його, червоного, на Дністрі купами, майстри-в-кашкетах змалку звичні до нього. Вміють робити з мінімальним відходом матеріалу.

Організовані, роботящі, не п’ють. Але й коштує їхня робота значно дорожче за інших, некашкетницьких майстрів. Менеджером призначають не найстаршого, а найкмітливішого. У високу ціну входять також збитки, коли бригаду замовляє хтось з небожителів, а потім каже “вам бог Кашкет заплатить”.

Кашкетники вміють виконувати роботи, за які більше ніхто не візьметься (розповідав інженер, прораб на великих будівництвах, інсайдер №2).

Дуже добре працюють з буковими дровами – як майстри-гуцули зі смерековими.

Коли дядя Вася підкладав букові дрова до ватри на березі Дністра в Космирині, зрозумів, чого – біля Космирина грабово-дубові ліси.

Схили Дністровського каньйону нижче Космирина помережені крутими дорогами. Чи то кашкетники надивилися кіна про американських амішів, чи їх спільна методичка наказує вірянину їздити на фірі стоячи, але постійно возяться вверх-вниз, взад-вперед по і довкола Космирина. Якщо є береги Дністра, де мало людей, – то це точно не відрізок Стінка-Космирин, там постійно біля ріки купа зайнятого люду.

Мостище кашкетники

“Кашкетницьке” село Мостище. Фото Марії Гаврилюк.

Прораб розповідав, що його хлопці щовечора включали в вагончику “полуничне кіно” – запрошували в катрусин кінозал кашкетників. Ті приходили з повними руками космиринського екологічного їдла. Дивилися, як мала дитина мультик, не відриваючись, і так було, поки не наганяли старі кашкетники, яким то всьо вже нецікаво.

Всі мої інсайдери сходяться на тому, що дотримуються догм кашкетники вдома. Коли вириваються на волю, надолужують згаяне. Носять з собою чорний пакет “босс”, туди ховають картуз, перед тим як зайти в наливайку “2 на 2” на автостанції зняти стрес.

По заробітках їздять лиш чоловіки – жінки сидять вдома, як бог Кашкет велів.

кашкетники

Фото Андрія Мельничука. 

Більшість фотографій по кашкетизму зроблені з борту катамарана: толока, жінки і діти перуть строкатий одяг. Дуже строкатий. Жінки, обмежені аскетизмом в усіх інших проявах, в одязі відриваються наповну. Яскраві кольори  такі, що їх видко з космосу. В дзелену хустину можуть кутатися і в інших селах, але якщо вивести середнє значення – додати кольори 20 одиниць кашкетницького вбрання і поділити на нуль – буде костюм для бразильського карнавалу.

Влітку – колоритніше. Жінки носять хустки “вирви око” кольору (через що їх називають “фльомастерками”). Але ці хустки – синтетичні, зимні (холодні). Зимові хустки кашкетниць – з теплішої білої матерії. Крім кашкетників, в космиринській агломерації є і просто «християни віри євангельської”, в основному, скупчені в Набережному (тупикова гілка в тому куті).

кашкетники

Село Мостище. Фото Марії Гаврилюк.

Цього року я пробігав Набережним, і люди настільки на мене не звертали уваги, коли я намагався з ними привітатися, що нагадало бородатий анекдот: “Лікарю, мене всі ігнорують…” – “Наступний!”

Євангелістки хустки в’яжуть характерно, але типово. Тоді як кашкетниці примудряються згромадити все волосся на потилиці і пов’язати це хустиною. Колорит – шо тарілка в роті представника якогось з африканських народів, на любителя.

кашкетники

Фото Андрія Мельничука. 

Розваг для жінок в Космирині не дуже є. Улюблена – стояти по дві, по три попри дорогу, зазирати у вікна машин. Або медитувати в магазині. Погляди зустрічаються як туманкуваті, так і цілком такі жіночні; але з Космирина так легко не втекти.

“Космиринська агломерація” – 1), сам Космирин, столиця кашкетників. Тут жив пророк, який не мав померти, але помер, мав воскреснути, але не воскресає. Сучасна легенда каже, що якогось дня має проїхати Космирином на колісниці, може, то його жінки на вулиці чекають.

Стінка – 2), там загальноосвітня школа, (в Космирині I-II, Набережному –  I ступенів). Якщо в Бучачі кожного року в школу йде 60 дітей, то тут – 80. Вчителем музики тут раніше працював мій інсайдер №3. Діти не хотіли слухати його музику, тому його ображений інсайд я фільтрую – про “тюбєтєйки”, які приклеюють клеєм-моментом до потилиць, коли діти вар’юють на уроках. Кашкетники в школу дітям ходити не забороняють, але й не заохочують.

Є пару сімей в хуторі між Космирином та Сновидовим (3), в долині річечки Бариш. Називається наче Кутасівка.

Кашкетникам не так просто перебратися в інше село. Цитую інсайдера №3, що в Сновидові давніше була сходка селян, де заборонили хати продавати кашкетникам – бо ті як заведуться, нічим вже не виведеш.

Того кашкетники перебралися через Дністер – завелися в селах Мостище, Будзин (4,5).

Будзин кашкетники

Будзин  зліва. Фото Андрія Бачинського.

Земля в Космирині в ціні. То їхня Мекка, кашкетницький Єрусалим, жити тут не просто престижно – кашкетник втратить свою ідентичність поза спільнотою.

Аналогічна по стану хата в ближчій до цивілізації Пороховій буде коштувати 5 тисяч доларів, тоді як в Космирині, Набережному – цілих 25. При тому, це вартість місця, бо швидше за все, хату кашкетники знесуть, толокою побудують на цьому місці нову, “стандартизовану”. Стандарт – навіть коли йдеш  вулицею, видиш, що всі кути ідеально по 90 градусів. Некашкетницькі майстри так не вміють. В різних хатах по Космирині, навіть Стінці, вікна вкриті однаковим лаком. Ну і ознака-не-помилишся – довкола кашкетницьких жител понатягнені шнурки з картатими рейтузами, майтками, простирадлами – якщо додати всю довжину, буде такий довгий, що по цьому шнурку на Місяць можна вилізти.

Кашкетники – одна з протестантських гілок. Правдоподібна версія стверджує, що засновник кашкетизму Іван Деркач (місцевий), після Другої світової (а десь пише, що і до, і після, і під час) приніс тото з Казахстану; як відомо, на той час там мешкали громади німців-менонітів. Як би не було, хто від кого пішов – однозначно, що сама релігія придумана не в Космирині.

Без стьобу, запрошую релігієзнавців до Дністровського каньйону. Тут можна написати наукову роботу, стати докторантом кашкетознавства.

Як і в будь-якому релігійному омуті (бо ж не течії), є єретики, відступники, є конфлікт поколінь.

Батько-кашкетник вириває мобільний з синових рук, розбиває його на пеньку сокирою, але син впертий, купляє новий телефон, і так кожного дня, бо син добрий майстер і має гроші. При тому до зовнішніх загроз громада – згуртована.

Інсайдер №4: не так давно ‘кийсь чоловік випив соку березового в лісі зі слоїка, а то кашкетники збирали. Підбігає з сокирою кашкетник, довго не думає  луп того по голові! Скидалися всьою громадою, 15 тисяч, щоб відмазати плюс зробити операцію тому чоловікові.

Крім світлих-темних кашкетників, в Космирині – євангелісти, православні, греко-католики.

Взимку холодно в картузах ходити, так ще й не розбереш, хто є хто. Я можу відрізнити два види – малий і круглий, і його дебелий висушений друг-кіндрат. Кажуть, що в перших поколіннях варіативність була більшою, але через те, що в них заборонені одруження не між своїми, оригінальні генетичні комбінації викарбовуються. Дітей народжується, скільки вийде (скільки Бог дасть). Інсайдер говорив, що виходять не всі діти; ті, які не виходять, сидять по хатах, на вулицю їх не випускають.

Останнього разу в Космирині, коли я махав до машин руками зупинитися, мене підвозив дебелий карлик.

На обличчі кашкетники схожі на радянських людей – і тим, і тим система не дозволяє багато з того, що хочеться. Відповідно, напруженням мімічних м’язів, які блокують емоційні реакції, досягається ефект маски на обличчі. Але в очних яблуках м’язів немає, того в них все видно.

Кашкетники – екзотичні, але типові. Бо всі традиційні спільноти, по всіх селах чи маленьких містечках, є закритими для чужинців. Звичайно, Космирин – не Тімбукту XIX ст., куди носіїв (європейської) цивілізації місцеві просто не допускали. Ви можете скільки завгодно ходити вулицями кашкетницького села – але без найменших шансів потрапити всередину.  

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: