Країна волонтерів
четвер, 16 серпня

Країна волонтерів

Тарас Грень Прес-центр АТО, підполковник.
А так хочеться побачити волонтера-міністра чи волонтера-депутата...
Виходячи з квартири, я потрапляю у під'їзд, де волонтери-мешканці вкручують лампочки, прибирають сходи, ремонтують вікна. Далі крізь вхідні двері, встановлені теж самими волонтерами-мешканцями, потрапляю на вулицю – поряд школа, в якій волонтери-батьки купують взагалі все  від послуг охорони до інтерактивних дощок. Далі поліклініка і лікарня, де волонтери-родичі пацієнтів приносять і білизну, і ліки, годують своїх хворих і навіть оплачують роботу лікарів. Поряд пологовий будинок, який на власний баланс приймають волонтери-породіллі. 
Якщо десь ввечері почуєш "рятуйте", то це не означає що кличуть міліцю (від дій якої, в принципі, і можна почути цей вигук), скоріше сподіваються на поміч волонтерів-добродіїв. 
Про забезпечення ЗСУ взагалі мовчу... Без волонтерів там журбинка повна. 
Крім того, стикаючись з купою чиновників, що гріють задки в теплих кріслах, ми стаємо волонтерами-копірайтерами. Адже замість того, щоб чиновник сам шукав потрібний нам папірець, він перекладає цю роботу на нас. 
Єдине, до чого не допускають волонтерів-українців, – це до депутатсько-міністерських пільг та переваг. Адже вони золоті і недоторканні, як і самі депутати.. А всі решта можуть поступитись навіть останньою сорочкою, бо в "раю" навіщо одяг? Можуть вчитись 9 класів. Бо навіщо напружувати мізки...
А так хочеться побачити волонтера-міністра чи волонтера- депутата, який отримавши середню зарплату вчителя в 1000 гривень, відмовився від всіх квартир, доплат і пільг, що отримав за державний кошт. Який ввечері після важезної праці за трьома кнопочками вийшов і поміг зібрати кошти на армію. Та про що казати в країні, де улюблений танок керманичів  на граблях...
КОМЕНТУВАТИ