Мій друг підмахує мене щодня, що я нічого не пишу. Бо мав необережність укласти парі, за умовою якого я мушу розповідати.
Але щоб писати, потрібні рефлексії, потрібне бажання про щось розповісти від себе. Щось важливе. Я пробував думати про це. Останнє важливе було на війні – і я вже про це писав. Але я вже давно не там. Госпіталь, звичайно, пов’язаний з війною, але я вже давно і не там. Я тут, вдома.
Коли мене пораненого везли спочатку метр за метром, далі кілометр за кілометром, далі сотні кілометрів, я був щасливий, бо розумів, що їду додому і живий. В перші дні, коли я приїхав додому, радувало все. Тільки яскраві кольори. Вибори, звичайно, були шоковою терапією: це наче коли в тебе либа до вух, і ти їдеш у машині і слухаєш гарну музику – і на всій швидкості на повороті в тебе лупить вантажівка. Мабуть, такий момент би все одно настав, лиш пізніше, але, як кажуть, "можна подождать, но лучше ускориться". Велком хоум.
Світ війни. Якось у школі на зустрічі діти попросили розповісти якусь смішну історію звідти – і я підвис. Насправді, ми там багато сміялися і ніколи не плакали. Сльози – це пізня реакція десь вдома, далеко і на самоті. А сміх нас рятував від усього. Отже, я зрозумів, що шансів у дітей почути від мене веселу історію немає. Думаю, мало хто б і з їхніх батьків, почувши найлайтовішу версію, змогли б посміхнутися.
Світ насущний. Про нього важко писати. За цей весь період не знайшов чогось по-справжньому важливого, надихаючого. Лише лікарі в госпіталі, котрі оперують без грошей, хоча колєги з інших лікарень вважають їх за лохів. Писати про гламурних подонків від політики, котрі різні мерзенні речі прикривають словами про війну, просто не хочеться. Ну і тупо виглядає так, ніби ти жалієшся. Бо зрозуміло, що це не допоможе.
В світі війни є право сили – грубої сили і сили характеру. В світі насущному є право обману, аж до найбільш цинічного.
От я думаю, побувавши і в тому, і в тому світі, і мало не попавши ще далі, на той світ, не можучи жити в цьому і не можучи бути в тому, де ж я є тепер?..
P.S. Після перепалки щодо безглуздого випадкового тексту на сайті "Правого сектору" про Юрія Андруховича Настя Станко написала, що колись полюбила його тексти за слово "межиніжжя".
P.S. Межиніжжя може бути по-різному.
P. S. Мабуть, це найлайтовіший жарт для батьків допитливих дітей 🙂