Петро Шкутяк – особисто мій супергерой.
Він знакова людина не лише для сучасної історії, але й для культури.
Колись багато років тому саме він повірив у мої тексти і видрукував першу книгу. Хтозна, як би все обернулося без нього.
Це вже потім мене помітили крупні видавці і все закрутилося… Але ті перші видрукувані в Івано-Франківську на Різдво примірники лишилися для мене найсильнішим спогадом.
Відтак Петро в принципі лишався культуртрегером і просто героєм, "яких більше не виробляють".
Харизматичний, сильний, відданий і відповідальний.
Він відкривав у рідному місті безпрецедентні культурні майданчики. Згадайте "Химеру".
Голодував проти мовного закону.
І так – бив вікна в офісі партії регіонів. За що було арештовано його майно, до речі.
І будучи офіцером, пішов добровольцем в АТО як простий рядовий.
Я вірю в його принциповість і силу.
І я не одна. Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Тарас Чубай, Юрій Макаров, Сергій Жадан, Єгор Соболєв і десятки інших.
Всі притомні культурні діячі сьогодні на боці Петра.
За покликом розуму і серця.
(Бо ви уявляєте, скільки таким, як ми, треба було б заплатити за "агітацію"?))
А от Петро наразі ЄДИНИЙ в українському політикумі, хто має мою повну симпатію й довіру.
Впевнена: він не скурвиться.
Давайте зробимо так, аби перемогло не бабло, а правда. Тоді буде ясно, що стояли на Майдані не даремно.