fbpx

Наша третя світова

Політика 10:27, 04.10, 2015

Нам випало жити в цікаві часи. Але ми не бачимо на вулицях юрми, яка втішається з цього приводу. Так вже ми влаштовані: більшість людей воліє прожити не цікаве життя, а спокійне. Пригоди цікавлять нас переважно в кіно.

Вірогідно, ми живемо в час, коли починається Третя світова війна. Це неочевидно для багатьох, оскільки – як і попередня – вона розкручується поступово. Минулого разу все теж не почалося у вересні 1939 року. Просто у вересні інші поважні країни нарешті перестали робити вигляд, що події Іспанії та Чехії їх не стосуються. Щось мало стати спусковим гачком – і ним стала нічим не особлива "младоєвропейська" Польща, яка на той час існувала як окрема держава якихось 20 років.

Іспанією ХХІ сторіччя стала Сирія, Чехією – вочевидь, Україна. На підході країна, якій доведеться зіграти роль Польщі – мешканці Балтики небезпідставно побоюються побачити в цій ролі себе. Звісно, всі екстраполяції умовні – зате процеси конкретні.

Наша проблема в тому, що ми потрапляємо в тенета звичних уявлень і завжди намагаємося уявити майбутнє, орієнтуючись на минуле. Нам здається, що ознаки будуть тими самими – і саме завдяки ним ми впізнаємо, коли дійсно почнеться. Ми як генерали, які, згідно з прислів’ям, завжди готуються до минулої війни. А тому, коли направду починається, ми, не знайшовши очікуваних ознак, дуже дивуємося, раптом усвідомивши, що довкола палає спражня революція. Чи справжня війна.

Третя світова буде відрізнятися від інших світових так само, як Революція Гідності (яка ще не завершилась) відрізняється від попередніх революцій. Бойові дії будуть локальними, без розтягнутих на сотні кілометрів фронтів. Так, що відсотків 70-80 людей з ними безпосередньо не стикнуться. В найгарячіші дні Майдану, за 700 метрів, на Пушкінській, люди мирно попивали віскі в барах – і не спинилося життя в Дніпропетровську, Запоріжжі чи Маріуполі попри цілком відчутні бойові дії, що відбуваються поруч. Периферійна Сирія (як, до речі, і периферійна Іспанія чи периферійна Україна) цікавили європейського обивателя постільки поскільки – аж поки не впав збититй літак з голландцями, а європейські кордони не почали зносити натовпи сирійців. Третя світова війна розгорнеться в поясі країн "третього світу" – така собі нумерологія – але навіть без закривавлених полів Фландрії представники "золотого мільярду" відчують, що відбувається. Не буде нових битв за Атлантику – зате буде інфільтрація невластивих, та й, скажемо прямо, – ворожих елементів, зрушених війною зі своїх місць, в європейський простір.

Третя світова – це не конфлікт економік в рамках однієї цивілізації, як це було в Першій. І не конфлікт ідеологій в рамках цієї ж цивілізації, як це було у Другій. Це конфлікт між різними цивілізаціями – здається, український філософ Сергій Дацюк називає їх цивілізаціями Прогресу й Архаїки – настільки різними, що, напевно, спільними між ними є лише те, що і там, і там живуть представники хомо сапієнс. Це війна за перебудову світу – а значить, війна до останнього. Або до повної перемоги, або до моменту, поки виснажені сторони не віпруться в лінію розмежування, яка розділить два світи. Блоки приблизно склалися: захисники православ’я з Росії порозумілися з представниками агресивного ісламу проти решти світу – фундамент російської архаїчності вкотре виявився вагомішим за тонкий шар європейської культури. На боці Прогресу – технологічна і наукова перевага. На боці Архаїки – мільйони і мільйони людей. А ще – "п’ята колона", сформована з європейців, заражених "культурним марксизмом", які завзято довбають стіни своєї цивілізації зсередини. Не здогаючись, що якщо ці стіни впадуть, – їхні "невірні" голови будуть теж стирчати на палях, відрубані "бідними біженцями", яким вони пару років тому носили воду і бутерброди (схоже на нас і "беркут" в грудні 2013, правда?).

Але повернемося до України. Нас очікує цікаве життя тому, що несподівано – може, навіть для самих себе – ми стали бастіоном цивілізації Прогресу. Своєрідним "Ізраїлем в Європі". Країна, яка сторіччями нічого собою не являла, раптом перетворилася на першу лінію оборони. Звісно, це ще не всі розуміють – ні у нас, ні на Заході. Порошенко думає, що в Україні розігрується черговий етап олігархічного переділу, обтяжений вторгненням. Меркель і Олланд – чия юність припала на захоплення молоді культурним марксизмом, – вважають, що і біженців, і Росію можна якось розрулити в межах гуманістичної парадигими. Всі мислять локально, а глобальний процес вже підточує основи звичного світу.

Наше життя буде тим більш цікавим, що, окрім "пітьми зі Сходу", нам ще доведеться розбиратися з ворогами внутрішніми. Це зробить процес значно насиченішим. Але не спокійним, ні. Для спокою ви при народженні вибрали не ту країну. І не ті часи. 
 
P. S. Звісно, за умови, що в сновних гравців вистачить волі не натиснути "ту саму кнопку".

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: