fbpx

Насвистати тридцять срібняків

Суспільство 08:25, 03.02, 2015

Неповідомлення про правопорушення є протиправним, але будь-який донос ми все одно вважаємо ганебним.

Доносити на ближнього вважається поганим вчинком у нашому суспільстві. Розуміння цього прийшло до мене у чотирирічному віці. Той випадок запам’ятався до найменших дрібниць.

Наша вихователька Марія Степанівна якраз інтенсивно длубалася кульковою ручкою у вусі, коли я натхненно доносив на своїх однокашників. Через це попервах мені здавалося, що вона просто не почула. Закінчивши, вихователька уважно роздивилася зміст видобутого, відклала ручку на стіл, мовчки розвернула мене на 180 градусів, дала середньої сили підсрачника й легенько підштовхнула у напрямку групи дітей, що тривожно вичікували розвитку ситуації.

Цілком можливо, в той самий час десь за океаном, в новому, майже паралельному світі, перед вихователем стояв малий американець. Вихователь похвалив хлопця перед усіма дітьми за мужність та свідомий вчинок, пояснив, що дитячий садок – це їхній дім, тому необхідно діяти так, ніби шкоду завдали власній оселі, і ябеда отримав свої перші тридцять срібняків у формі аплодисментів.

Вважаєте огидними подібні методи виховання в дітей почуття відповідальності за  порядок? Я теж не в захваті.  

Неповідомлення про правопорушення є протиправним, але будь-який донос, незважаючи на мотиви й мету цього вчинку, ми все одно вважаємо ганебним. Дослідники пов’язують таке ставлення із ненавистю до влади, недовірою до держави та її інституцій.

Американцеві з дитинства прививають відчуття причетності й відповідальності за порядок у садочку, в школі, на вулиці, на роботі й у державі. Його вчать гордитися своєю країною, суспільними цінностями, й з часом багато хто вважає за обов’язок настукати на сусіда, що влаштував гучну вечірку, на однокласника, що списує, на співробітника, який краде. Вірніше, не настукати, а насвистати. Там таких називають віслбловер (whistleblower), дослівно – той, що дує у свисток, тобто свистун.

Віслбловінг у США не викликає суспільного осуду. Навпаки, існує цілий громадський рух, символ якого  свисток. У певний момент стало зрозуміло, що корупція, основа багатьох бід, тримається завдяки круговій поруці, тому найбільш ефективним способом її подолання є свідоме ставлення громадян до цієї проблеми. "Мені там навіть не спало б на думку займатися якимись дурницями,  говорить мій обізнаний товариш-юрист,  співробітники одразу донесуть куди слід. Кажуть прямо: не роби цього, бо я тебе здам".

Законодавство захищає свистунів і передбачає можливість на цьому добре заробити. І хоча більшість добропорядних громадян доносять безкоштовно, керуючись почуттям обов’язку, армія професійних донощиків щороку зростає. Вгадайте, скільки відсотків можуть виплатити інформатору з коштів, які завдяки доносу вдалося стягнути до бюджету? Правильно, 30.

Найбільш гучний випадок стався у 2012 році, коли Бредлі Біркенфельд, співробітник статусного швейцарського банку UBS, продав своїх босів за 104 млн доларів США, розкривши інформацію про укриття на рахунках банку від оподаткування коштів американських громадян. Це далеко не єдиний випадок виплат астрономічних сум свистунам, що працюють у банківському секторі та на ринку цінних паперів. Завдяки їх роботі до бюджету стягується від 2 до 3 мільярдів доларів щороку прихованих податків та штрафів.

Не гребують свистуни й дрібними сумами. В країні діє програма "Крайм Стопперс". Це ціла система збору доносів через анонімні телефонні номери, листи й навіть додатки до смартфонів, завдяки яким можливо сфотографувати й надіслати фото порушення куди слід. Винагорода за результативне повідомлення – від 50 до 1000 доларів.

Європейські країни значно відстали від США лише у сфері державної політики підтримки та стимулювання віслбловінгу. Традиції тут не менш усталені, особливо у північній частині Старого Світу.

Живим символом віслбловінгу став поліцейський Френк Серпіко, який у 1967 році заклав цілий Департамент поліції Нью-Йорка, що погруз у корупції. Про нього навіть зняли кіно з Аль Пачіно в головній ролі.

У нас таким символом є Павлик Морозов. Радянська пропаганда створила образ ідеального віслбловера, що діяв виключно з ідейних переконань. З часом образ увібрав у себе весь негатив, пов'язаний зі злочинами тієї держави, яка на підставі доносів вбила або посадила в тюрми мільйони своїх громадян. Тюремні "поняття" для багатьох стали більш справедливим законом, ніж закони державні. Вони проникли і просякли у суспільство, як і тюремна культура.

Доносити – неправильно, тому ми не здаємо своїх. Жоден працівник "Беркуту" не дав показань ні на своїх товаришів, ні на своїх командирів стосовно злочинів на Майдані, хоча серед них, напевно, були й порядні хлопці. Жоден суддя не заявив про корупцію у системі. І справа тут не тільки у недовірі до влади чи занепокоєнні власним майбутнім. Просто "поняття" цвяхом сидить у головах, стало звичаєм, традицією, частиною культури.

Красти – неправильно, але лише у своїх. Попри мізерну зарплату бажаючі потрапити на державну службу готові платити чималі хабарі. Їм не страшно буде красти, адже доносити – неправильно.

Нещодавно почув думку про те, що там, нагорі, давно усім все відомо – про замовників та виконавців гучних злочинів, про корупційні схеми та зв’язки. Однак усі настільки взаємопов’язані тривалими особистими стосунками, бізнесовими відносинами, політичними боргами, що просто не наважуються посадити винних. Перед ними той самий вибір, що й перед школярем, який повинен донести на однокласника, щоб відновити порядок і справедливість, або стати співучасником. Можливо, якби у дитинстві нагородою за такі рішення були аплодисменти, не було б і вибору.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: