п'ятниця, 19 квітня

Обиватель і революція

Дмитро Бушуєв Соціальний філософ
Революція завершується не тоді, коли нам все набридло, а тоді, коли вона досягає своєї мети.

Тут знову вирине заяложена вже тема гранати під ВР: насправді, гранату кинув не конкретний "свободівець", а кидок не був інспірований "Свободою"/провокаторами/рукою Москви. Гранату кинув народ, чим окреслив перехід до наступного етапу революції.

Минулого року було багато розмов – навіть, так би мовити, очікувань – обивателів про марш добровольчих батальйонів на Київ. Цього року їх значно менше. І справа не тільки в хорошій PR-службі президента, а й у тому, що обиватель нарешті почав усвідомлювати, як буде виглядати цей похід. Але жахлива чарівність історичних процесів полягає в тому, що вони відбуваються безвідносно до наших бажань. Станеться те, що має статися. Буржуазні революції в Європі непогано описані, і будь-хто, почитавши навіть Вікіпедію, може приблизно прикинути, що очікує нас далі.

А далі нас очікують цікаві і буремні часи, оскільки з усіх інструментів переконання Революція зазвичай віддає перевагу насильству. Передчуття цього і змушує обивателя писати пости в фб, доводячи – в першу чергу собі – що "перемоги" все-таки трохи більше, ніж "зради", і що не "треба розгойдувати човна". Він не бачить, що човен не просто розгойданий, а пробитий – і немає більш хибної ідеї, ніж спробувати зупинити воду вмовлянням.

Обиватель думає, що від його позиції багато залежить. Насправді  ні. В більшості випадків ми – включаючи наших друзів та колег по роботі, з якими так приємно заливати сливу по п’ятницях – становимо гумус історії. І потрібні їй, переважно, саме в цій якості. Зате саме на цьому гумусі виростають паростки нового світу. Не вірите? Знову ж таки, в Вікіпедії, в розділі "загальна історія" це все непогано описано. Звісно, трапляються винятки (і в Україні ми теж їх побачимо), але навряд чи ви або я до цього винятку належимо.

Обиватель тішить себе думкою, що "більшість" не підтримає радикалів. Знов погані новини, мій любий друже! Аморфна більшість ніколи не підтримувала радикальних дій, що не заважало ініціативній меншості проводити свою суспільно-політичну трансформацію. Іноді за допомогою ешафотів, іноді за допомогою кулеметів, але незалежно від форми – завжди одним і тим самим чином. І – не хочу нікого образити – але в найгарячіші дні і ночі Майдану там було приблизно до 5 тисяч осіб – це, здається 0,01% жителів країни. Вони і переламали хід подій на нашу користь. Де ж поділася вся "вирішальна більшість"? При нагоді порозмірковуйте над цією цифрою.

Суспільство живе в очікуванні третього майдану, промовляючись про це навіть в запереченні його можливості. Пам’ятаю, що приблизно так само заперечували можливіть майдану другого люди в коридорах ПР незадовго до вибуху. Втім, часто, коли ми говоримо про третій майдан, має місце термінологічна плутанина (так часто трапляється зі словами) – ми думаємо, що він буде схожий на попередні. Чи принаймні буде починатися так само – з пісень та безідейної стоянини на площі. А тому його буде легко розпізнати. Ні, третій майдан в країні, яка веде війну, буде інакшим. Навіть "коктейлі" Молотова вже втратили перевагу новизни – хоча українська свідомість 23 роки йшла до того, аби впустити в себе цей, звичайний по суті, атрибут європейських вуличних зіткнень. Тепер "коктейлі" стали вчорашнім днем. День сьогоднішній пропонує нам значно більше можливостей, засобів і вмотивованих людей. Тому і початок нового майдану буде інакшим. Стрімкішим. Несподіванішим.

Якщо ми абстрагуємося від своїх бажань (чи небажань), то зрозуміємо, що черговий етап революції наближається. І, до речі, це добре – оскільки не до кінця вирізана пухлина принесе згодом ще більше ускладнень. Люди, які думають, що "країна не витримає ще однієї революції", не осягають ситуацію до кінця – так само вона не витримає збереження статусу кво.

Тому просто будьмо готові. Якщо вам не подобається відведена роль гумусу історії – що ж, у вас ще буде непогана можливість заперечити це.

КОМЕНТУВАТИ