fbpx

Пережили революцію, переживаємо війну

Суспільство 10:20, 17.06, 2014

Як і інші емігранти, я покидала іншу Україну – мирну, квітучу, калинову, та яку завгодно, тільки не у вогні та пробиту ворожими кулями...

Я вже більш як півтора року живу в Данії. І, звісно, бувало всяке: і добре, і не дуже. Буває, повертаєшся додому ввечері, піднімаєш очі до неба, а воно все всипане зірками, і наче ж таке саме, як в Україні, і сузір'я ті самі, але географія невблаганна – ми за багато сотень кілометрів від дому.
Увімкну телевізор, а там страшне: 24/7 показують стрілянину, побоїще, пожежі, крики, сльози, кров…. Картинка не для ніжних. Як правило, в таких випадках просто перемикала канал, думалося: стріляють, бо дурні, а невинні люди гинуть. А якось промайнуло: але ж де це? В моїй Україні??? Та що ж це твориться? І з того часу я була прикута до синього екрану: дивилась данські новини, і інтернаціональні, і українські канали, потім нескінченно телефонувала батькам і знайомим на Батьківщині: "Ну що там? З Вами все добре?"…
Далі все, як у тумані: про революцію в Україні говорили скрізь – на вулицях, в магазинах, в спортзалі, кафе… Після перших трагічних сутичок на мою електронку приходили листи знайомих і незнайомих. Одна сімейна пара з Норвегії, котрих я знала заочно, та й то листувалися з рік тому, була настільки стурбована, що відразу згадала про мене та запропонувала притулок і грошову допомогу. Звичайно, я відмовилася, так само, як відмовлялася вірити в те, що відбувається. Як і інші емігранти, я покидала іншу Україну – мирну, квітучу, калинову, та яку завгодно, тільки не у вогні та пробиту ворожими кулями. Згадую, найгірше було дивитися, як знову зіштовхнули Схід і Захід, проте вже не на шпальтах газет чи в політичних агітаційних кампаніях, а на Майдані. Потім перші жертви, майже мій одноліток, про це важко говорити без сліз донині, і завжди так буде.
Ніхто з емігрантів не міг просто залишитися осторонь. Може, Данія і маленька, зокрема, сам Копенгаген завбільшки, певно, як два середніх українських обласних центри – не буду вдаватися до підрахунку людей на метр квадратний, скажу лише, що на тій площі знайшлася купка справжніх патріотів, які підхопили хвилю мирного протесту. Світ вкрився жовто-блакитними стягами… І більшість з них були зшиті власноруч, бо тоді пабліки українців в Данії просто вибухнули питаннями, де взяти тканину, хто має вишиванку тощо. Демонстрації проводили переважно в не дуже зручні години, аби не створювати дискомфорт мешканцям Копенгагена. Влада Королівства Данії лояльно та з розумінням ставилася до протестуючих: надавали супровід поліції та медичної служби, відчувалася підтримка парламентарів, що часто самі виходили до українців з добрими словами. ЗМІ також висвітлювали все, що відбувалося в Україні та з Україною.
З кого все почалося, хто перший вийшов тоді на площу в Копенгагені, вже й не пригадати. В інтернеті писали: "Чого ми чекаємо? Пішли на Майдан!" Штабом та основою подальших дій в Данії стало молодіжне товариство "Ластівка" на чолі з Аліною Процик та об'єднання українського душпастирства (УГКЦ) в Данії, де служить о. Василь Тихович, та ще з десяток активістів, що взяли на себе відповідальність та мужність вести цей рух.
Численні листи-звернення, збір коштів, інтерв'ю на телебаченні, демонстрації, пікетування… Закрутилося. Пам'ятаю, як бігла на одну з акцій, здавалося, тепло, а, постоявши кілька годин на морозі, сильно замерзла у ноги. Добра пані дала пару теплих шкарпеток. А люди там, в Україні, вже ось так другий місяць стоять…. "Боже, поможи Україні!" Я, моя подруга з Донецька та ще якась студентка певний час стояли разом та скандували проукраїнські гасла, ті, за які стоїть Майдан, за що стояли й ми. Згодом нас підтримали латвійці, данці, поляки… Все було по-справжньому, принаймні під тим самим всипаним зорями небом.
В той день я дізналася, що чимало українців, а серед них були мої знайомі хлопці, повернулися в Україну на революцію. Пишу одному з них: "Як ти? З тобою все добре?“ – “Норм, зараз Леніна зносимо!" – "А Олійник з тобою?'' – "Ні, він у Черкасах!" – "Тримайтеся там, Олійнику привіт!". Іншому, який буквально щойно повернувся: "Ну що там? Розкажи все!"
А потім Небесна сотня, і все ніби вщухло, ніби перемога… А далі – війна…

1

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: