fbpx

"Петя, когда война – срать ходят с автоматом"

Суспільство 11:51, 22.08, 2014

Не втратити людяності. У нас була Революція гідності. А на війні я ставив собі задачу не втратити людяності.

Коли один "мудрий" лікар розказував, що при небезпеці пораненого потрібно залишити, дядя Саша дуже розізлився. Я вже й не пам’ятаю, як з ним познайомився. Ну, і це не дивно, бо він, як бувалий піхотинець, умів бути непомітним. При цьому сам піхотинець повинен все помічати, тоді є шанс вижити.

Дядя Саша був солдатом, але для нас став командиром. Грек каже, що він врятував йому життя, коли вивів відділення з зони обстрілу під Металістом. Мене там тоді не було. Дядя Саша розставляв секрети, ходив їх змінювати, не спав цілу ніч, давав можливість нам відпочити.

Він дуже любить своє рідне місто Щастя і його людей. Він у собі переживав те, що деякі його друзі-афганці на протилежній стороні. Тільки повторював "вот так мы здесь и жывем".

Його дії визначалися лише і тільки досвідом. "Петя, когда война – даже срать ходят с автоматом", – сказав мені якось дядя Саша. Це не був жарт, сказано було строго. І я зрозумів. Пізніше дядя Саша ілюстрував цю фразу афганським досвідом. І він багато розповідав нам про Афганістан. Ми навчилися слухати, виконувати команди, ходити на передову. Ходити на передову стало для нас основним, нас більше нічого не цікавило. Ми знали, що ми бойовий підрозділ і наша робота – ходити на передову. Вже розуміли один одного без слів, дбали один про одного, як батьки про дітей.

На базі ми відпочивали, багато говорили, багато жартували. Друзі дяді Саші часто приносили нам домашню їжу. Він любив розповідати про своє Щастя. Не розумів хамства, навіть розгублювався в таких ситуаціях. Він розумів жарти, і це для нас було важливо.

Ми і розділили одну міну на трьох (так каже Льоша Тутов), всі були поруч. Нам хлопці надали допомогу на полі бою. Нас вивіз з зони обстрілу БМП, і командир машини стояв на броні і допомагав нам, хоча дуже ризикував головою. Нас ніхто не кинув, і на всіх етапах всі робили максимально можливе.

Як сказав друг Віталік, "на війні взагалі немає романтики, але є естетика". І я з ним погоджуюся. А дядя Саша нас вчив людяності. На війні ми вчилися любити людей. Людяність переборола страх.

Зараз він лежить тут, в цьому ж госпіталі, у Львові, ще в реанімації.

У нас в країні війна. Вона не на Сході десь, вона у нас в країні. А коли війна, то… 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: