fbpx

Побачити Європу

Політика 09:11, 24.04, 2015

Угода про асоціацію з ЄС повинна була стати для України першим кроком до нового, цивілізованого життя. Натомість майже через рік після підписання документу складається враження, що Україна іде зовсім в інший бік.

Високий рівень емоцій характерний для кожної країни, яка перебуває у стані війни. Проте в певний момент для мене стало очевидним, що невмотивовані жорстокість та агресія, які переповнюють сьогоднішнє українське суспільство, мають дещо іншу природу. Першочергова вина в цьому, на мою думку, лежить на українських ЗМІ, які, намагаючись протистояти російській пропаганді, багато в чому почали наслідувати їй. Звичайно, мова не йде про відверту кісельовщину, але зацикленість на проблемах Росії, сповідування принципу "шести С, однієї Г", засилля відверто низькопробних сайтів з неперевіреною інформацією видно неозброєним оком. Українська контрпропаганда, на жаль, поки не може піднятись на якісно новий щабель розвитку, а піврічна діяльність Міністерства інформаційної політики, здається, залишається загадкою для самих працівників міністерства.

Як наслідок, український соціум замикається в собі та починає звинувачувати у власних проблемах в жодному разі не себе, а виключно всіх навколо. Якщо у випадку з Росією це справедливо і закономірно, то стосовно США чи країн ЄС українці раз за разом відверто перегинають палицю. Пам’ятаючи Будапештський меморандум, я не закликаю сліпо вірити Заходу, але українське суспільство повинне чітко розуміти мотиви, якими керується Захід, коли приймає не дуже приємні для нас рішення. Зробити це неможливо без тіснішого контакту з європейськими країнами хоча б через медіа. Тому сьогодні фраза з вуст українця "Захід прогнувся під Росію! Продались за газ!" в більшості випадків виглядає не наслідком хоча б поверхневого аналізу ситуації, а короткочасним спалахом агресії, в якому немає нічого, окрім емоцій та неосвіченості.

Парадокс сьогоднішнього українського суспільства полягає в тому, що, вимагаючи від світового співтовариства звернути увагу на себе, воно абсолютно не бажає звертати увагу на світове співтовариство. Міжнародні блоки більшості українських видань називаються міжнародними лише тому, що там, окрім України, фігурує ще якась країна. Натомість події, які не стосуються України, в цих блоках з’являються лише коли набувають справді гучного всесвітнього резонансу. Хоча, як видно з рівня поінформованості українців про зняття санкцій з Ірану, війну в Ємені чи про аварію судна з біженцями в Середземному морі, і такого масштабу приводи дискусій в Україні не викликають. Пересічний українець з більшим інтересом буде вкотре репостити у Facebook вислови Мєдвєдєва про кризу в Росії, ніж обговорювати аварію з майже тисячею жертв, після якої європейці вимагають від влади перегляду міграційної політики, або ситуацію в арабському світі, яка має всі шанси закінчитися ядерною війною.

Україна вгрузла в інформаційне перепльовування з Росією, замість того, щоб востаннє глянути на шизофренічні конвульсії сусіда, розвернутись і почати йти.

На жаль, сьогодні Україна та Європа – це дві різні цивілізації, у яких практично немає точок дотику. І якщо українці справді прагнуть стати частиною європейського світу, для початку вони повинні хоча б навчитись цей світ помічати.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: