Днями я приїхав з чарівних Карпат у любий Франківськ. Волочився вулицями, насолоджуючись його неповторним шармом. Від душі тішився, зустрічаючи знайомі обличчя. Одна подруга запросила мене на тусовку Kefir Bro Crew в класному барі BarDuck.
Вечірки від Kefir Bro зав’язані на субкультурі хіп-хопу і проходять в атмосфері добра, позитиву і творчості, тому я зрадів пропозиції.
Движ-Париж
Все почалося о 17:00. Реєстрація учасників "джему", розминка. Сформували журі з трьох осіб. Бі-бої і бі-герли влаштували крагіс – танцпол, постеливши лінолеум на плитку, – і почалося. Приємно було дивитися на юних танцівників, яких прийшли підтримати батьки. Багато з них ходять в центри танцю. А ближче до вечора учасники ставали старшими, а рівень підготовки – вищим. Багатьох з них я зустрічав і раніше, тому зі стилями їхніми знайомий. Після танців – нагородження і перерва.
Десь біля 23 год на діджей плейс з’явився DJ VALENTINE (Валентин Кошманюк). Своїми текстами публіку розкачав спеціальний гість MALININ (Валєра Малінін). Його дебют викликав загальний фурор. Словом, движ вдався від душі…
Рагуль в чорному
Я давненько вже не чув про бійки в нічних клубах, про якісь п’яні розбори через дурниці. Навіть на думку не спадає махати кулаками, але реальність вирішила спустити мене на землю ударом ліктя в спину. Повернувся – і побачив позаду себе чорношкірого хлопця. З іноземним акцентом, але українською він вибачився за удар. Ну, буває, випадково, подумав я і продовжив собі танцювати. Не минуло й десяти секунд, як отримав удар ліктем по ребрах. Той самий чорношкірий пацан стояв зліва від мене і робив вигляд, що танцює.
– В чому справа, ти що робиш? – спокійно спитав я.
– Ти плачеш? Ти хочеш плакати? То йди звідси! – ніс якусь маячню іноземець, показуючи мені пальцем на двері.
Від цього немотивованого хамства я на якийсь час просто впав у ступор. Довелося спитати його, чи він не дурень. Молодик почав підстрибувати до мене і, тикаючи пальцем, лаятися. Я не реагував, дивився на нього і чекав, поки він вгамується. Зрозумівши, що провокація не вдається, він додав фразу, після якої на районах кожен нормальний пацан повинен врізати кулаком в обличчя. Чи на жаль, чи на щастя, виховання і практика Дзену стримували мене від того, щоб реагувати так, як вчив мене батько, але я просто фізично відчував, як розсипаються власні уявлення про ввічливість і толерантність. До мене підбіг білий друг хулігана і почав просити, щоб я його не чіпав, що він з іншої країни і не знає наших правил, а таке в їхніх краях нормальне явище… Підійшов і мій товариш, почалася розмова, підходили інші люди. Я стояв посеред цього театру абсурду і дивився на чорношкірого пацана, який підскакував уже за спинами інших людей, тикав на мене пальцями і сміявся.
Більшість моїх знайомих після цього казали, що таки треба було йому врізати. Інші говорили, що я вчинив правильно, бо якщо вдарити іноземця, в мене будуть серйозні проблеми з міліцією. Правда, мене стримало й розуміння, що нікому не потрібна бійка просто зіпсує вечір іншим і нашкодить організаторам вечірки, одна з яких мене й запросила. Але неприємний осад від поведінки чорношкірого залишився. Так давно не поводяться навіть наші рідні гопники.
І ще один момент мене вразив. Цей пацан записався у список танцівників. І коли прийшла його черга демонструвати талант, він підійшов до однієї з дівчат, взяв її за руку і зі словами "ти мусиш, ти мусиш!" нагнув і почав імітувати статевий акт. Дехто з присутніх почав плескати і видавати радісні зойки від цього "шоу". Ведучий припрошував в мікрофон: "Джуда, приходь до нас ще!" Мені просто цікаво, франківська молодь справді вважає цю витівку модною і вартою аж такої радості?
Вулиці втрачають своїх королів
Наступного дня, гуляючи вулицями, я бачив кількох арабів, що обступили двох франківчанок і щось їм активно втирали. Повз проїхали кілька велосипедистів, потупивши очі в асфальт.
Поділився своєю вчорашньою історією з кількома друзями. Виявилося, що подібні історії вони чують не вперше і нахабна поведінка іноземців тут не рідкість. Оскільки я багато подорожую і подовгу мешкати в Івано-Франківську не випадає, я такого досвіду раніше не мав. Тож я виявив інтерес до теми і поцікавився думками людей – знайомих і незнайомих – з цього приводу.
Відкритих, гучних конфліктів з гостями, як мені розповідали, в місті ще не було. Але з розмов можна спрогнозувати, що тема стосунків місцевих і гостей актуальна і такий конфлікт цілком може визріти і колись несподівано вистрілити.
Далі – думки й спостереження різних співрозмовників.
Студентка з медичного університету: "В мою одногрупницю закохався студент з Туркменістану. Він дозволяв собі заходити просто на лекції, вітатися за руку з викладачем і всім оголошувати, що вона його наречена. Було наче смішно. Він постійно ходив за нею, хоч вона не хотіла спілкування, їй було не смішно, навіть страшно. Наші хлопці бачили, що поведінка гостя не радує землячку, але лише продовжували сміятися".
Продавець у магазині: "Наші хлопці їздять на заробітки в Європу. Хлопців забирають в АТО. Хтось спивається. Важко дівчатам без справжніх мужчин у місті. А іноземні студенти приїжджають з грошима. Виховання і характер у них досить розв’язні".
Ріелтор: "З іноземцями зустрічаюся кожен день. Різні є люди. Чимало з них приїхали з Луганська і Донецька. Випадок: домовився з одним арабом про оренду квартири за 200 доларів на місяць, а він простягує сотку. Я йому кажу, що люди здають житло за 200, але він тиче сотку зі словами: "бери, сука, сто, на, бери".
Чутки з вулиці. Це, звісно, не тверда інформація, але саме такі думки поширені серед франківців. Перша – іноземці платять комусь за "дах". Чи то місцевим хлопцям, чи то міліції. Друга – за чесну бійку з іноземцем, після якої він напише заяву, наші міліціонери будуть щасливі здерти з вас немалу суму. Третя – іноземці згуртованіші, у них є "система оповіщення" через соцмережі чи масову розсилку sms. У разі чого – кидають всі справи і спішать виручити одноплемінників.
Не треба соромитися…
Як співає Іван Дорн, "нє нада стєсняться…". Треба порушувати цю проблему і обговорювати відкрито. Ніякої нетерпимості в цьому чи тим більше закликів до недоброго нема. Просте обговорення актуальної теми.
Проходячи повз двох дівчат у хіджабах, які гуляли з дитячими візочками на Шевченка, розумієш, що нашим гостям справді подобається це місто і вони залишаються тут жити. І це не дивує: місто тепле і відкрите для всіх порядних людей.
Тому не треба соромитися і вже зараз думати, як поводитися з не дуже порядними, поки за нас не почали думати інші.