четвер, 20 вересня

Прикарпатський туризм застряг у карго-культі

Андрій Мельничук Організатор трьох "Черемош-Фестів", сотень походів, екскурсій та атракцій.
Переважна більшість туристичних процесів в Україні – це націлені на імітацію карго-культи, що виникли незалежно одне від одного, але діють по братерських принципах.

Для початку  історична довідка.

Друга світова війна. Штати і Японія, театр бойових дій – Тихий океан.

Провізію на тисячі островів десантують просто з літаків  так дешевше і оперативніше, ніж флотом, на малих островах немає гаваней  лише коралові рифи.

Окрім власне провіанту та техзабепечення для військ,  для лояльності тубільців "з неба" скидають ящики з пивом, кока-колою, банки з алергією на арахіс, джинси з мідними ґудзиками,  все як в історії з бусами та сталевими цвяхами на ранніх сторінках історії колонізації.

Як наслідок "подарунків з неба" тубільці вибудували такі причинно-наслідкові зв'язки: хоч військові ведуть загалом непродуктивну діяльність  марширують, балакають самі з собою в якісь коробки, землю не обробляють, горіхи кокосові не визбирують, не лапають риби  літаки беруть і приносять їм все те щастя. В тубільних головах одночасно на десятках островів ніяким чином, окрім американської присутності, не пов'язаних  проступає логічний ланцюжок: всі ці, на тубільний погляд, некорисні дії є магічними. Саме ця мілітарі-обрядовість є причиною прильоту літаків з кіндер-сюрпризами!

Безперечно, літаки були створені предками тубільців! Але американці, використавши зрадників (солдатів-афроамериканців) перехопили трафік. Замість едукативного шляху – розібратися в хитросплетіннях війни, торгівлі, основах економіки  тубільці зв’язали шаріки з роликами. І все зійшлося!

Коли американці виграли війну і покинули острови, тубільці вирішили, що настав час взяти справу у свої руки. Із підручних засобів  бамбуку, кокосових горіхів, якихось ракушок  споруджували диспетчерські вишки. Переговорювалися з потойбічними друзями через половинки кокосів. Винахідливі шамани прив’язували дроття до жінок, які відігравали функцію телефонного апарату старого зразка, переказували тубільними словами про снєгірєй з розпоротими животами, чи про що там женщини-медіуми розповідають.

Але  марно: літаки не прилітали, а тубільці все більше озлоблювалися на білих людей.

Плантації заростали бур'янами; ходити до місіонерів всі дружно перестали  адже тепер у них своя релігія, яка поглинає всю їх увагу і винахідливість. Нема часу працювати – треба розмічувати злітні смуги, якось марширувати, набивати татухи "USA", носити віддалено гвинтівкоподібні шматки деревини, з напіврозкладених трупів риб і панцирів крабів конструювати муляжі літаків, сподіватись, що цим вони заманять на острови ще трохи манни небесної. Як говорив Гаррі Гаррісон устами одного свого персонажа, "після очищеного спирту самопальний самогон не подобається".

Колоніальна адміністрація не могла допустити, щоб вони передохли з голоду. Періодично з літаків десантували гуманітарну допомогу. І кожен такий приліт літака лише утверджував тубільців у правоті власної обрядовості  всі шаріки з роликами знову сходилися!

В більшості карто-культів одного чудового дня з неба мав спуститися і пророк.

На острові Тана архіпелагу Вануату його називали Джон Фрум  John from (America). Рідкісне прізвище, в Англії перепис населення XIX ст. не фіксує такого взагалі. Нереальний, уявний друг тубільців.

Коли наприкінці 1950-х років на острів завітав Девід Аттенборо (по наш час головний автор BBC фільмів про всяких жирафів), дослідник намагався підірвати віру свого туземного друга Сема щодо обраної моделі світу:

  Пройшло вже 19 років, відколи ви чекаєте Джона Фрума. Він все не прилітає. Може, він забув про вас?

 Ви чекаєте пришестя Христа скільки?  запитав його Сем, очевидно, тубілець раніше відвідував місіонерську церкву. Так отож.

Аттенборо написав книжку "Пошуки в раю", де тубільний спосіб сходити з глузду назвав "карго культ" (cargo  вантаж). В 1974 році на неї посилається всесвітньо відомий вчений Річард Філіпс Фейнман   щоб зневажити ворожу наукову теорію.

Як наслідок, "літакопоклонники" здобувають своїх 15 хвилин слави в маскульті.

Того ж 1974 їх острів Тану відвідує Пилип-принц Англії. Тубільці зорієнтувалися  і відтепер перепоклоняються імпозантному мужчині в блакитній камізельці. Біля нього була ще якась стрьомна баба (королева Єлизавета-2), але хіба можна виказувати повагу жінці?

В наш час більшість карго-культів зникли. Але оскільки чудасія має величезний туристичний потенціал  культ карго посів справді економічну нішу в житті тубільців, а в тих, хто його зрікся,  то й не посів.

Хтозна, чи вірять тубільці в те, що роблять, але ходити в джинсах з мідними ґудзиками і говорити з небом через кокос легше, аніж бити мотикою землю.

І до чого тут, здавалося би, вітчизняний туризм?

Коли на певній симпатичній території починають проростати "койко-місця" (готелі, садиби)  напевне, їхні будівничі думають, що туристи того і приїжджають, що будівничі зводять ці аналоги "диспетчерських з бамбуку веж". Бачать, що турист є, але не розуміють, внаслідок яких саме процесів.

А якщо туриста все одно нема (або клятий приїжджає лиш в певні пори року і зовсім не приїжджає в інші)  значить, треба набудувати ще "злітніх смуг з бурячаної гички". Байдуже, що воно нефункціональне  його суть бути символічним.

Всі ці віртуальні рекламні кампанії, оптимізації сайтів, CEO, SMM, створення тенденцій, хайпу, моди  це не те, що можна помацати чи понюхати на хлопський розум, а мішок з цементом чи пилораму  можна.

Закони ринку кажуть, щоб твій продукт гикнувся цільовій аудиторії, визнач, що саме притягує твою цільову аудиторію. Але ж закони ринку  то від лукавого. Бо хіба може людина ззовні знати, яким боком оббивати пластиковою вагонкою хату?

В результаті, замість цільової аудиторії збираються "однодумці", все більше підкріпляють тебе в правоті. Адже критика слухати нецікаво. Якщо критик, значить, то не твій клієнт і дурень, чи не так?

Для вагонки чи зрубу для котеджу зрізають ліс  пеньки видно безпосередньо з вікна цього самого котеджу. Турист їде заради чистоти річки  але каналізація з садиби, де він поселений, виводиться просто в цю саму річку, біля пляжу, шляхом найменшого супротиву. Замість білих в грибну їжу кидаються підпеньки  бо ж смак це реальність, а для карго-культу грає роль імітація смаку, а не сам смак.

Того ми жартуємо, що дороги такі погані  щоб зберегти автентичний культ карго від надмірного навантаження на екосистему.

Існує ще таке явище, як зворотний культ карго. Це коли ми вирізаємо закон, скажімо, з англо-саксонської правової системи, а жорстока українська реальність його відторгає, бо немає зв’язку з законами, за якими все працює. Чи Саакашвілі тому приклад, із всіма бамбуковими літачками в його голові.

Таким чином, коли вітер приносить практику на кшталт "стратегічний план розвитку містечка в Швейцарії чи звідки він там скопійований"  в нас воно працювати не буде, бо ні з якого боку не має зв'язку з реальністю (більшість людей живе за звичаєвим правом, імплементованим Ярославом Мудрим як "Руська правда", і хто сказав, що це погано?).

Якщо ж програма дій цілком справна, але її починають втілювати адепти карго-культу на місцях (а це фактично всі наші чиновники)  воно теж не працює, бо прихильники карго-культів націлені на імітацію. Правильні, працюючі десь там речі визнають неефективними через саботаж втілювачів, які незламні своїм принципам.

Переважна більшість туристичних процесів в Україні  це карго-культи, що виникли незалежно одне від одного, але діють по братерських принципах.

Безперечно, цікаво дивитися на всі ці пофарбовані фарбою береги річок, пластикові прикраси на ялинках. Доводиться, бо нема іншого, користуватися вітчизняною туристичною інфраструктурою, бути тим гуманітарним літаком, що ніштяками падає на голови і замикає логічне коло.

Якщо люди свято переконані у виключності свого шляху  однозначно, цікаво дивитися, як вони вдягають собі на голову кокосовий горіх, як гордо йдуть з ним цим шляхом.

Де цього соромляться  культ відмирає, але натомість не постає нічого, бо реальні форми потребують розуміння процесів, треба вчитися, а це нецікаво. Та й не ясно, в кого вчитися, кругом одні стратеги і консультанти.

З туризмом на Дністрі можна щось робити – там немає ні карго-культу, ні туризму, взагалі нічого немає, все з tabula rasa. Легше збудувати справжні причинно-наслідкові зв'язки процесів і не заплутатися в тих, на яких тримається культ Джона Фрума на острові Тана архіпелагу Вануату.

КОМЕНТУВАТИ